Митці. Книги з серії «Знамениті українці» - книжкова виставка у відділі мистецтв

 В рамках Днів європейської спадщини у відділі мистецтв експонується книжкова виставка "Митці. Книги з серії «Знамениті українці»".

Книги, представлені на виставці, - про видатних митців нашої країни, значення творчості яких у європейській культурі важко переоцінити. Це Олег Сенцов, Кузьма Скрябін, Мирослав Скорик, Микола Лисенко, Микола Леонтович, Георгій Нарбут, Казимир Малевич, Марко Кропивницький, Олександр Довженко, Лесь Курбас, Соломія Крушельницька, Гнат Хоткевич і Никифор Дровняк.

Читаємо, дізнаємося, пишаємося нашими!

Афіша-огляд «Кіно нової України» (13 вересня 2025 р. – День українського кіно)

У 2025 році День українського кіно припадає на 13 вересня (друга субота вересня). Відзначаючи День українського кіно, ми не лише вшановуємо таланти і досягнення наших кінематографістів, а й демонструємо свою підтримку розвитку національної культури та кіноіндустрії. Українське кіно — це дзеркало душі нації, яке відображає її історію, традиції та сучасність.

Відділ мистецтв Чернігівської обласної бібліотеки для дітей пропонує знайомство з новинками - художніми і документальними фільмами, які вже вийшли, або тільки виходять на екрани. Серед них, мабуть, кожен знайде фільм до душі, адже це талановиті роботи, які не залишають байдужими нікого.

«2000 МЕТРІВ ДО АНДРІЇВКИ» 

https://youtu.be/ge6SGtcdESI

Український Оскарівський Комітет обрав фільм, який представлятиме Україну на Премії «Оскар» у категорії «Найкращий міжнародний повнометражний фільм» у 2026 році. Ним стала стрічка «2000 метрів до Андріївки».

Це нова робота режисера Мстислава Чернова – творця картини «20 днів у Маріуполі», яка у 2024 році отримала «Оскар» як Найкращий повнометражний документальний фільм, а в категорії «Найкращий міжнародний повнометражний фільм» стала першим в історії кандидатом від України, який дійшов до номінації.

Нова стрічка вже займає високі позиції в рейтингах платформ Letterboxd і Metacritic, а видання The Times назвало її «Найважливішим фільмом року».

У фокусі фільму Мстислава Чернова — крихітне село Андріївка за десять кілометрів від Бахмута. Воно стає ареною запеклих боїв під час українського контрнаступу 2023 року. Третю штурмову бригаду від звільнення села відділяють лише два кілометри лісосмуги. Але вона всіяна мінами й де-не-де тут окопався ворог. Бійці, які колись були звичайними цивільними, долають цей шлях, тяжко виборюючи кожен метр території, щоб повернути Україні її землі.

«НУ МАМ!» (анонс)

В Україні стартували знімання сімейної комедії «Ну мам!», яку творці присвятили усім мамам. Стрічка від режисера фільмів «Потяг у 31 грудня» та «Dzidzio Контрабас» зібрала відомих українських акторів на одному екрані.

«Ну мам!» – добрий комедійний фільм «про всіх мам і для всіх нас», над виробництвом якої працює кіностудія «Київфільм». Вихід стрічки в український прокат запланований на 22 січня 2026 року.

Це історія про цінні моменти життя, про спогади, турботу, дорослішання та типове – “Мам, ну не починай!”. У героїв фільму різні долі, вік, професії, соціальні статуси, але є одна річ, яка об’єднує їх всіх – любов до мами.

У фільмі зіграють: Ада Роговцева, Олеся Жураківська, Катерина Кузнєцова, Наталія Сумська, Олена Кравець, Ганна Кузіна, Олександр Ярема, Остап Ступка, Роман Луцький та інші.

«МАЛЕВИЧ»

Повнометражна художня стрічка «Малевич» режисерки Дар’ї Онищенко – це історія про художника, який кинув виклик як традиційному мистецтву, так і радянському режиму. Стрічка охоплює ключові події з життя Казимира Малевича – його творчі пошуки, суперництво з іншими митцями, велике кохання, біль за народ і протистояння репресивній системі.

«У трейлері та фільмі поєднуються життя автора “Чорного квадрата” з сучасними подіями, показуючи, що ця війна і наша історична боротьба з російським імперіалізмом триває і зараз», – йдеться в описі трейлера.

Останні кадри стрічки зняті у деокупованому селі Мощун. Там за режисерським задумом оживають картини Малевича, присвячені одній з українських трагедій за яку відповідальна радянська влада.

Що стоїть за Чорним квадратом, намальованим у 1915 році одержимим художником Казимиром Малевичем? Для конкурентів – шахрайство, для радянської влади – таємний код, для однієї жінки, любовний лист, а для народу України – пророцтво…

Дивіться фінальний трейлер фільму «Малевич» 2025

https://youtu.be/yqnaUU5cCGc

«ХРЕЩАТИК 48/2»

Кінопродюсер та режисер Олексій Комаровський («Коли ти вийдеш заміж?», «Область Героїв») презентував перший тизер нового фільму, сімейного комедійного фентезі «Хрещатик 48/2».

Дивіться офіційний тизер на Youtube:

https://youtu.be/ocXMs81R6ws

Як зазначається, це стрічка, що створюється як кінопригода для всієї родини: і для дітей, і для дорослих, які зможуть провести час разом у кінотеатрі.

“Уявіть Київ, де поруч із метро ховається портал у світ, що існує з 482 року. Саме туди потраплять герої нового українського фентезі”, – йдеться в опису до фільму.

Фільм виробляє кінокомпанія IdeaFilms за підтримки Державного агентства України з питань кіно. Режисером проєкту став Дмитро Авдєєв, генеральним і креативним продюсером є Олексій Комаровський.

Особливою рисою «Хрещатик 48/2» є інтеграція сучасних технологій. Для створення стрічки Олексій Комаровський вже вдруге застосував штучний інтелект, що дозволяє реалізувати складні візуальні рішення та підняти українське кіно на новий технологічний рівень.

Сюжет розповідає про пригоди 11-річних Юрка та Мії, які потрапляють у Потойбічний Київ, паралельний світ, що існує з 482 року. Разом із персонажами української міфології вони мають зупинити Богиню смерті, котра загрожує людству.

У головних ролях знялися юні актори: Іван Новінський, Кіра Саяпіна. До того ж у фільмі зіграли Любомир Валівоць, Ірина Кудашова, Олександр Ярема, Наталка Денисенко, Даніель Салем, Володимир Ращук, Катерина Олос, Слава Красовська, Олена Курта, Володимир Ніколаєнко та інші.

Глядачі вперше побачать у фентезі співачку TAYANNA та інфлюенсерку Кенді Суперстар, а також телеведучого Григорія Решетніка з дружиною Христиною, повідомляють творці стрічки.

Премʼєру «Хрещатик 48/2» у кінотеатрах України заплановано вже на березень 2026 року. Дистрибуцією займаються компанії UPHub і В&Н Film Distribution.

«ГРА НА ПЕРЕХОПЛЕННЯ»

На цьогорічному Одеському міжнародному кінофестивалі у рамках Національної конкурсної програми відбудеться прем’єра нового документального фільму режисера «ЮКІ» та лауреата премії «Еммі» Володимира Мули – «Гра на перехоплення». Режисер представив офіційний трейлер картини.

Дивіться офіційний трейлер «Гри на перехоплення»

https://youtu.be/DWXjUq6VXeg

Стрічка досліджує несподіваний зв’язок воєнного часу між українськими військовими та футболістами через реальну історію братів Михайленків – Сергія, командира мобільної вогневої групи ППО, та Миколи, гравця Олімпійської збірної України з футболу.

Поки один ризикує своїм життям на передовій, інший представляє Україну на світовій спортивній арені Паризької Олімпіади 2024 року. Це правдива історія братерства та стійкості, що розкриває глибокий зв’язок між двома братами, їхні переживання один за одного, їхню боротьбу за свою країну у різних, але взаємопов’язаних світах.

Крім головних героїв, у стрічці також знялися: Ruslan Rotan, Євгеній Гресь, Макс Бецко. Жоден з діалогів у фільмі не був написаний за сценарієм – усі розмови між спортсменами та солдатами є автентичними та спонтанними.

«БЕЗСЛАВНІ КРІПАКИ»

https://youtu.be/gEiqP9DEb0o

«Безславні кріпаки» (Україна, 2020 р, 90 хв) — вибуховий мікс пригодницького екшну, чорної комедії та альтернативної історії, де молодий Тарас Шевченко постає не як ікона з підручника, а як бунтар і воїн поруч із японським самураєм Акайо. Ідея фільму народилася під час Революції Гідності на хвилі осучаснення образів класиків; зйомки відбувались в Києві, Чигирині та Пирогові.

Сюжет: 1844 рік. Самурай Акайо тікає до України й об’єднується з молодим Тарасом Шевченком: один шукає помсти і свого меча, інший — кохану, яку забрали в неволю. Далі — бійки, дуелі, іронія й вибір, що змінює обох.

Режисер і сценарист — Роман Перфільєв

Оператор-постановник — Дмитро Недря (DOP)

Продюсери — Юрій та Дмитро Мінзянов (виробник Kristi Films)

Нагороди та фестивалі:

Золота Дзиґа 2021 — найкращий грим (Марія Петровська).

NIAFFS — Noidentity International Action Film Festival (Іспанія) — Best Film (Foreign), Best Director of Photography (Dmytro Nedria), Best Special Effects.

Saraqusta Film Festival — відзнака Молодіжного журі. ukrainiancinema.org

Благодійний показ фільму «Безславні кріпаки» – 11 вересня о 19:00 у кінотеатрі «Оскар» (ТРЦ Gulliver, Спортивна площа, 1а). Це не просто показ, це акт солідарності, бо кожен квиток – це донат на Центр реабілітації військових ЗСУ та потреби ЗСУ.

Після показу відбудеться спілкування з творчою групою фільму та благодійний аукціон.

Серед учасників творчої групи: Сергій Стрельников («Довбуш», «Буча») та Роман Луцький («Перші дні», «Сторожова застава», «Медовий місяць», що виходить на екрани країни наступного тижня).

«АНТАРКТИДА»

Документальний фільм «Антарктида» Антона Птушкіна вийшов на великих екранах 4 вересня 2025-го. Стрічка стала лідером за перший вікенд прокату серед документальних фільмів в Україні 2025, побивши минулорічний рекорд, який також належав фільму Антона Птушкіна.

https://youtu.be/Q_C6Y4bge-I

«Антарктида» режисера та блогера Антона Птушкіна, яка вийшла у широкий прокат 4 вересня 2025 року, за перші вихідні зібрав рекордні 7,2 мільйона гривень у двох найбільших українських мережах кінотеатрів Multiplex і «Планета кіно», що стало найвищим результатом для документального кіно в Україні. Фільм за цей час переглянули приблизно 36 тисяч глядачів, – повідомляє Forbes Ukraine.

«Антарктида» стала другим повнометражним документальним фільмом Антона Птушкіна. У березні 2025 року він вирушив разом із 30-ю Українською антарктичною експедицією з міста Пунта-Аренас у Чилі на борту українського криголама «Ноосфера» та зняв шлях експедиції, перебування на станції «Академік Вернадський» і побут українських науковців. На континенті він провів тиждень, після чого повернувся в Україну разом із 29-ю експедицією, яка завершувала річну ротацію.

Це історія про людей, які досліджують майбутнє планети, живучи в умовах, де немає магазинів, дерев та особистого простору. Фільм розповідає про виклики крижаного континенту і побутове життя на станції, про важливість кліматичних спостережень і про те, чому Україна — серед небагатьох країн, що мають повноцінну присутність в Антарктиді. Це історія про науку, танення льодовиків, і, звісно, про пінгвінів.

Як знімали фільм «Антарктида» Антона Птушкіна: «Бойові пінгвіни» та складні зйомки | Юрій Отруба https://www.youtube.com/watch?v=e4gVIERi1GI

Олександр Кошиць: тріумф і трагедія митця

На честь 150-річчя від дня народження Олександра Антоновича Кошиця розповімо про його неординарну особистість, як одного з Великих українців діаспори, котрий зробив значний внесок у розвиток національної культури, був одним із визначних діячів національно-культурного руху першої половини XX ст. в Україні. Він – корифей української хорової культури, геніальний диригент, композитор, етнограф, педагог, організатор і керівник кількох відомих українських хорових колективів в Україні, Європі, США, Канаді, організатор і диригент першої державної Республіканської Капели Української Незалежної Республіки, концерти якої в 20-ті роки XX ст. допомогли багатьом народам світу дізнатися, що є така держава Україна, що є український народ, пісенний талант якого неперевершений і незрівнянний з жодним народом Європи.

Народився Олександр Антонович Кошиць 12 вересня 1875 року в селі Ромашки на Київщині.

Навчався митець в Богуславській бурсі, яку закінчив у 1890 році, навчався там 6 років. Ще шість років провів у класах Київської духовної семінарії. Вступає до Київської духовної академії. І мрія здійснилася – за два роки Кошиць очолив хор. Зумів відновити заборонену раніше Синодом музику Артема Веделя: “Я мав щастя невимовне стояти на хорах на його місці, спиратись на ті ж самі поручні, що й він, і співати під тими ж склепіннями, які він оголошував своїми геніальними піснями та які мурував Мазепа!”

Після Академії Кошиць знову повернувся в село. Згодом вчителював у жіночій Духовній школі, був лектором історії у Ставропільськім учительськім інституті. Там же виступав з концертами, створивши хор.

Олександр Кошиць з хористками Капели.
Рік і місцевість не зазначено

За ці виступи вони ледь не потрапили до жандармівських лап за “українофільство”. М. Лисенко порадив молодому музиканту помандрувати станицями Кубані, щоб зібрати місцевий фольклор, особливо козацькі пісні, які збереглися в пам’яті місцевих жителів. “Моя радість! Записав безліч матеріалу, впорядкував 500 пісень і віддав Кубанському обласному управлінню, одержав за це Золоту медаль на Кубанській етнографічній виставці. А де ділись ті пісні, спитай радянського уряду! У мене збереглася в Києві лише одна сота шпаргалів”. Повернувшись до Києва, вступив у Музичну школу імені Лисенка.

Микола Лисенко з помічниками по хоровій справі. Зліва направо сидять:  Арсен Бакалінський, Кирило Стеценко, Микола Лисенко, Яків Гулак-Артемовський; стоять:  Олександр Кошиць, Олекса Коваленко, К. Гончар.

В 1909 році Кошиця запросили керувати Хором студентів Київського університету Святого Володимира. З ним Олександр Антонович об’їздив усю Україну, це був один із найкращих колективів того часу. За два роки дирекція Імператорського музичного училища запропонувала йому вести клас хорового співу в училищі, а пізніше і в консерваторії. Микола Садовський, бачачи неймовірний талант митця, й собі запрошує Кошиця диригентом у театр. Там геніальний творець ставить опери “Утоплена”, “Різдвяна ніч”, “Енеїда” Миколи Лисенка; “Роксолана” Дмитра Січинського; “Сільська честь” П’єтро Масканьї; “Гальку” Станіслава Монюшка. Кошиць згадував: “1 січня Петлюра запросив мене зі Стеценком на авдієнцію. Звертаючись до мене, мовив: “За тиждень щоб була організована для закордонної подорожі капеля”. Для мене ця капела була край моїх бажань і мрія всього життя”. Зібраний ансамбль на чолі з Кошицем виїхав на гастролі до Європи, потім Америки. Їхні виступи перевершили всі сподівання. Зали були набиті охочими послухати українські пісні, а критики не шкодували схвальних відгуків. “Хоч як ми шануємо наші великі хори, але рівного цьому не маємо. З хором і в хорі живе його диригент Олександр Кошиць. Це, власне, не диригент у загальноприйнятім значенні цього слова, він є справжній чарівник”, – 7 квітня 1921 року (Берлін, Німеччина). “Не може бути кращої, досконалішої пропаганди для того, щоб дати світові пізнати українську націю. Вам заперечують існування Вашої нації, отже, Ваші співаки доводять світові, що ця нація має незрівнянно могутню і музичну душу”, – професор Сорбонни Шарль Сеньобос. 6 років тривали гастролі хору, всюди їх виступи проводжали гучними оплесками, захопленням. Про Україну заговорили на обох американських континентах. Складні політичні обставини: Україну силою приєднали до СРСР і митцю вже не судилося повернувся на Батьківщину. Решту життя Кошиць провів в еміграції.

Починаючи із 1924 року Олександр Антонович мешкає у США та Канаді. Але своє дітище він не полишає. Пише музичні твори, створює обробки до українських пісень. У Нью-Йорку видає збірку пісень, перекладених англійською мовою. “Єдина моя надія, що держить мене на землі і дає сили жити, – це бути перед смертю дома, побачити милих друзів, мій дорогий Київ, мою Україну”.Кошиць хотів повернутися на Батьківщину, писав листи-прохання в СРСР, але заборона радянської влади була категоричною. 21 вересня 1944 року Олександр Кошиць пішов із життя. Усе життя Кошиць присвятив розвиткові й зміцненню української культури. Завдяки йому українське мистецтво посіло визначне місце світової культури. Відданий до останнього подиху рідній землі, вірно служив своєму народові. Про Щедрик: «Щедрик був коронною точкою нашого репертуару у всіх краях упродовж п’яти з половиною років» «Цей український гашиш – найсолодша з отрут», – заявляла на берлінських прем’єрах «Щедрика» німецька професура. «Одна з найпрекрасніших пісень програми – «Щедрик», писав лондонський журнал «The Punch». «Леонтович – це Гомер в музиці», друкувала варшавська преса. «Культурна зрілість України має стати для світу легітимізацією її політичної незалежності», резюмував Відень.

Олександр Кошиць на площі Святого Марка у Венеції.

https://www.youtube.com/watch?v=U3Pnv1MciW4 - Кошиць Олександр Антонович | Композитор | Щедрик | Біографія

Кошиць Олександр Антонович | Композитор | Щедрик | Біографія

Арт-знайомство «Я - архітектор світла» (до 80-річчя від дня народження Жана Нувеля (1945), французького архітектора)

 

12 серпня свій 80-й день народження святкує видатний французький архітектор, роботи якого прикрашають весь світ – Жан Нувель.

Архітектору завжди не подобалося, що нові будівлі в Європі і Азії виглядають однаково, тому він заявив, що будь-яка архітектура повинна відображати конкретну епоху і місце, а це означає, що вона повинна бути різноманітною.

Саме тому головним завдання Нувеля є передати оточуючим свій позитивний погляд на світ, тому не дивно, що на його будівлі-атракціони можна дивитися вічно.

Цей архітектор є справжнім поціновувачем скла, арабської в'язі. До того ж Нувель вважається одним з найвишуканіших і мультикультурних архітекторів 21 століття. Серед найвідоміших робіт автора виділяють вежу Агбар (Барселона), Ліонську оперу, празького «золотого» ангела, Культурно-громадський центр в Люцерні, виставковий комплекс «Моноліт», плаваючий по Муртензее під час проведення виставки EXPO-2002, інші.

 

До дня народження легенди відділ мистецтв Чернігівської обласної бібліотеки для дітей підготував підбірку цікавинок про 6 найнезвичніших споруд, які створив Жан Нувель.

 

Торре Агбар (Барселона)

Хмарочос займає 14 місце в списку найвищих будівель Іспанії. Збудували Торре Агбар за проєктом Нувеля у 2004 році в Барселоні. Це сучасний 34-поверховий хмарочос, який нині слугує головним офісом компанії з водопостачання "Агуас де Барселона". Будинок має колоподібну форму, котра звужується догори. За словами Жана Нувеля, при розробці форми цієї вежі його надихнула гора Монсаррат.

Хмарочос збудовано з залізобетону, а на фасаді будівлі близько 4 тисячі різнокольорових скляних панелей, які вдень переливаються на сонці, а ввечері утворюють складні колірні поєднання (до 16-ти мільйонів кольорів). Це робить вежу несхожою на будь-який інший хмарочос у світі.

У будівлі проводяться різноманітні виставки, а на поверхах, крім офісів, є ресторанчики і кафе. Вежу можна відвідувати практично цілодобово.

 

Висотка One Central Park (Сідней)

Створену Нувелем висотку One Central Park в австралійському Сіднеї в 2014 році Чиказька Рада з висотного будівництва і міського середовища визнала найкращою висоткою в світі. По всьому зовнішньому периметру тягнуться зелені насадження.

А на рівні 29 поверху розташований скляний навіс з системою геліостатів – рухомих дзеркал, які повертаються слідом за сонцем. До того ж, на кожному геліостаті прикріплений діодний екран, тому ввечері ця будівля стає надзвичайно видовищною.

Зазначимо, що така система регулює споживання енергії в будівлях, а також спрямовує сонячні промені на консоль, яка висвітлює басейн і рослини в парку, які розташовані в тіні хмарочоса. Вночі вбудовані в консоль світлодіоди освітлюють будівлю і міський простір.

 

Лувр в Абу-Дабі (ОАЕ)

Арабський Лувр побудований на острові Саадіят ("Острів Щастя" в перекладі з арабської) – це місце на околиці столиці Об'єднаних Арабських Еміратів. Спроєктований Жаном Нувелем Лувр – це музейний комплекс, що складається з 55 будівель, вкритих величезним мереживним куполом.

Конструкція складається з подвійної сталевої оболонки, яка прикріплена до 85 збірних елементів. Відстань між верхнім і нижнім шарами – 5 метрів. Купол тримається всього на чотирьох опорах, через що виглядає майже невагомим, незважаючи на те, що сконструйований з декількох шарів сталі.

Окрім того, купол захищає відвідувачів від палючого сонця і дозволяє комфортно переміщатися між корпусами Лувра. В цій будівлі чітко видно особистий почерк Нувеля – "дощ світла", як і в арабській культурі, де цілком природно бачити світ в світлі через віконну решітку.

Усередині музею розташовані просторі галереї із експозиціями, які демонструють мистецтво різних епох та часів. Постійна колекція Лувру в Абу-Дабі налічує близько 700 творів. Також близько 300 робіт позичені музеями-партнерами.

Лувр в Абу-Дабі – сміливий проєкт, створений за співпраці ОАЕ та Франції. Угоду, що надає право використовувати назву французького Лувру до 2037 року, підписали дві країни ще у 2007 році. Ця співпраця описується як найбільший міжнародний проєкт Франції за кордоном.

 

Національний музей Катару (National Museum of Qatar), Катар

Національний музей Катару є символом культурного багатства та історії країни. Розташований у столиці Катару, Досі, він є вражаючим прикладом сучасної архітектури.

Музей відкрили у 2019 році. Будівлю побудували навколо центральної частини оригінального палацу шейха Абдалли бін Джасіма Аль Тані – його родинного маєтку та резиденції уряду протягом 25 років. Маєток ретельно відреставрували і намагалися зберегти його первинний вид, щоб ним могли насолоджуватися відвідувачі та майбутні покоління.

Французький архітектор Жан Нувель під час проєктування музею надихнувся пустельною трояндою, яку можна знайти у посушливих районах Катару. «Катар має глибокий зв'язок з пустелею, з її флорою і фауною, кочовим населенням, давніми традиціями. Щоб поєднати ці контрастні історії, мені потрібен був символічний елемент. Зрештою, я згадав про феномен пустельної троянди: кристалічні форми, схожі на мініатюрні архітектурні споруди, які з'являються з-під землі завдяки роботі вітру, солоної води та піску», – розповідає він.

Окрім звичних залів із експонатами та артефактами, Національний музей Катару має аудиторію на 220 місць, два ресторани, кафе та традиційний кулінарний форум. Також для науковців і студентів, у будівлі є новітній дослідницький центр і лабораторії із доступом до цифрових архівів.

 

Інститут арабського світу (Париж)

Одним з перших і досі найбільш відомих проєктів Жана Нувеля став Інститут арабського світу у Парижі. Його збудували за шість років у співпраці з 18 арабськими країнами і відкрили у 1987 році.

Будівля інституту складається з 7 поверхів, а його південний фасад оформлений в незвичайному стилі, що поєднує традиційні мотиви арабського орнаменту з сучасними технологіями. Йдеться про традиційні арабські решітки.

Ці решітки несуть не тільки естетичну, але і енергозберігаючу функцію: кожен елемент складається з світлочутливих діафрагм, які реагують на умови освітлення. Ці металеві жалюзі автоматично звужують щілини для пропускання світла в сонячну погоду.

 

Оперний театр у Ліоні (Франція)

Оперний театр Ліона, більш відомий як опера Нувель, ефектно виділяється на тлі старовинних цегляних будівель своїм скляним дахом. Він вважається одним з найвищих архітектурних споруд міста.

Загальна висота будівлі, разом із 6-поверховим куполом, становить 62 метри, площа – приблизно 80 тисяч квадратних метрів. Цікаво, що верхній купол забарвлений у чорнильний колір, проте це чудово доповнює частину міського пейзажу і викликає захоплення у містян. Фасад прикрашають вісім статуй.

 

 

https://24tv.ua/zhan_nuvel_proekti_arhitektora_roboti_zhana_nuvelya_yaki_varto_pobachiti_n1190889

Марія Бондар. Жану Нувелю – 74: приголомшливі споруди архітектора, які ви захочете побачити на власні очі

 

https://www.jeannouvel.com/

Жан Нувель. Майстеркласи. Проєкти. Контакти

 

https://pragmatika.media/zhan-nuvel-i-ioho-vezhi/

Жан Нувель і його вежі

 

https://www.prostranstvo.media/zhan-nuvel-kontekstualizm-moya-samaya-bolshaya-ambicziya/

Юлія Манукян. Жан Нувель: «Контекстуалізм — моя найбільша амбіція»

Інструменти для малювання. Історія речей: звичних та дивовижних

В матеріалі відділу мистецтв Чернігівської обласної бібліотеки для дітей захоплива історія предметів малювання: про основні інструменти, їх різноманіття та види, про різні допоміжні матеріали та аксесуари художника. Адже їх вибір залежить від індивідуальних потреб та техніки митця.

«Послідовник театру корифеїв» (до 100-річчя від дня народження Івана Васильовича Казнадія (1925-2006), українського режисера) – проєкт «Народжені Україною…»

Бути послідовником корифеїв, тобто творити реалістичний театр, який би хвилював глядача і гостротою поставлених проблем і високою художністю, дуже важко, а в нинішні непевні часи, то навіть небезпечно. Якщо йти шляхом корифеїв, треба бути на стороні народу, виказувати всі його болі, говорити в художніх образах правду, і про владу в тому числі.

Іван Казнадій

7 липня виповнюється 100 років від дня народження заслуженого діяча мистецтв України, знаного актора і режисера театру ім. М.Кропивницького Івана Васильовича Казнадія (1925-2006). 

Іван Васильович Казнадій – талановитий актор, режисер, людина енциклопедичних знань, невтомний пропагандист театральної спадщини корифеїв, майже 50 років був вірним служителем Мельпомени. Він зробив вагомий внесок у розвиток і збереження української театральної культури, підіймаючи тим самим українську національну свідомість.

Казнадій-режисер здійснив постановку 150 вистав на сценах театрів: Київського ім. І. Франка, Дніпропетровського ім. Т. Шевченка, Білоцерківського ім. П. Саксаганського, Львівського театру Прикарпатського військового округу, Кіровоградського ім. М. Кропивницького.

Режисер віддавав перевагу творам української драматургії. А найбільше митець любив п’єси М. Кропивницького та І. Карпенка-Карого.

На сцені Кіровоградського театру він поставив 50 вистав, найвідоміші серед них: «Для домашнього вогнища» І. Франка, «Хазяїн» І. Карпенка-Карого, «Замулені Джерела», «Дай серцю волю, заведе в неволю», «По ревізії», «Перед волею» М. Кропивницького, «Соло на флейті» І. Микитенка, «Варшавська мелодія» Л. Зоріна, «Фараони» О. Коломійця, «Майська ніч», «Циганка Аза» М. Старицького, «В степах України», «Платон Кречет», «Богдан Хмельницький» О. Корнійчука та ін.

Йому як режисеру був притаманний самобутній почерк і стиль по створенню на сцені великих масштабних полотен.

Іван Васильович був ще й неперевершеним драматичним актором і зіграв велику кількість ролей у власних постановках та спектаклях інших режисерів.

Недарма існує думка, що театр – справа сімейна. Адже дружиною Івана Васильовича Казнадія була самобутня драматична актриса, заслужена артистка України Світлана Андріївна Мартинова, яка більшу частину творчого життя служила на сцені Кіровоградського театру ім. М. Кропивницького. Це була актриса широкого діапазону: яскрава, динамічна, емоційна.

Любителям театрального мистецтва запам’яталися такі її ролі: Варка в «Безталанній» І. Карпенка-Карого, Женя в «Замулених джерелах» М. Кропивницького, Маруся Богуславка, циганка Аза, Зовиця у виставах «Маруся Богуславка», «Циганка Аза», «Майська ніч» за п’єсами М. Старицького, Тетяна у драмі «У неділю рано зілля копала» О. Кобилянської, Лариса в опереті «Біла акація» І. Дунаєвського, Гелена у «Варшавській мелодії» Л. Зоріна та ін.

Іван Васильович Казнадій належав до людей, які найбільше задоволення отримували, роблячи подарунки іншим. Зустрічі у затишній оселі Івана Казнадія і Світлани Мартинової тривали годинами. За чаюванням і бесідами час спливав непомітно. Іван Васильович, наче фокусник, діставав все нові й нові раритети. Весело виблискував очима і проголошував: «А ось іще для вас!».

У 1974 році місцева влада Кіровограду провела так звану «реконструкцію» приміщення театру, у результаті якої ложі, у яких сиділи корифеї українського театру, були зламані, акустичні пристрої зали та сцени були знищені, а фасад та загальний історичний вигляд приміщення було втрачено. Іван Казнадій виступив з різкою критикою рішення місцевої влади, назвавши злочином знищення архітектурної та культурної пам'ятки, за що й поплатився. Його незабаром звільнили з посади головного режисера театру й у 1976 році перевели до Київського музично-драматичного театру ім. П. Саксаганського у місті Біла Церква Київської області, де він пропрацював до 1983 року.

У 1983 році Казнадій знову повернувся до Кіровограда. Талановитому, визнаному далеко за теренами області і країни режисеру через утиски влади довелося працювати черговим режисером та керівником художньої самодіяльності у другорядних театрах та клубах майже 10 років, до самої пенсії.

У 1991 році Україна проголосила незалежність. 1996 року Івана Казнадія відновили на посаді головного режисера театру, з метою відродження історичних традицій театру корифеїв.

Тоді ж, Іван Казнадій й виступив перед місцевим керівництвом з ініціативою щодо реставрації приміщення театру й повернення йому його історичного вигляду. Реставрація тривала протягом 15 років, до 2012 року.

За весь час роботи у театрі ім. М. Кропивницького, що, за календарем ЮНЕСКО, вважається першим професійним українським театром, або «театром корифеїв», як його називають в Україні, Іван Казнадій поставив 44 вистави як суто українських, так і зарубіжних драматургів, і одну – власного авторства («Дума про незалежність України», 1996).

Окрім театральних вистав, Іван Казнадій також брав активну участь у організації українських фольклорних народних вуличних урочистостей та театралізованих народних обрядів, які блискуче знав, і які з задоволенням ставив у вже незалежній Україні.

Понад п’ятдесят років Іван Васильович Казнадій створював свята для людей.

Завдяки своєму таланту театрального режисера та серцю патріота, Іван Казнадій зробив дуже великий внесок у розвиток й збереження української театральної культури, підіймаючи тим самим, попри усі незгоди, українську національну гордість та свідомість. 

Чимало вихованців Івана Васильовича стали відомими митцями. 22 з них удостоєні звання «Народний артист України», 37 – «Заслужений артист України», 20 режисерів захищали свої дипломні роботи під його керівництвом.

Іван Казнадій помер 26 травня 2006 року. Могила Івана Казнадія та його дружини Світлани Мартинової знаходиться у Почесному секторі Далекосхідного цвинтаря у Кіровограді.

Дізнатися більш детально за посиланнями:

http://chas-time.com.ua/liudyna/buti-poslidovnikom-korifejiv-duzhe-vazhko-a-inkoli-j-nebezpechno.html

Світлана Орел. «Бути послідовником корифеїв дуже важко, а інколи й небезпечно…»

https://teatr-koryfeiv.com.ua/

Кіровоградський академічний обласний український музично-драматичний театр ім. М.Л. Кропивницького

https://zn.ua/ukr/ART/teatr-korifeyiv-chi-supermarket.html

Світлана Орел. "Театр корифеїв" чи супермаркет?