"Арткалендар. Липень: ювіляри у царині світового мистецтва" із проєкту "Галерея геніїв".
Мурали, присвячені полеглим захисникам — це спосіб висловити вдячність та зафіксувати в історії імена та обличчя Героїв на вулицях міст, де вони жили або служили. Це місце, куди родичі, побратими та містяни можуть прийти, щоб вшанувати пам'ять, покласти квіти та відчути єдність.
«Як важливо, поспішаючи у своїх справах, зупинитися хоча б на мить. Пройти не повз, а поруч. Вдивитися в ці малюнки, у ці очі. Пам’ятати, що вони зробили у війні за незалежність України. Цінувати. А для цього — знати. Знати історію кожного», — зазначив Президент України Володимир Зеленський.
Захисники світла. Мурали в Україні, присвячені героям російсько-української війни
«Арткалендар. Червень» розповість про Джона Констебла (англійського живописця, одного із найталановитіших пейзажистів Великобританії та Західної Європи), П'єра Луїджі Нерві (італійського інженера і архітектора, «поета залізобетону»), Лео Вітошинського (австрійського та українського музиканта, гітариста, педагога).
https://www.slideshare.net/slideshow/2026-02b2/288013879
Іван Марчук
Іван Марчук — легендарний художник, його особливий стиль
знають у всьому світі, його ім'я шанується серед світових художників, а його
твори продаються за сотні тисяч доларів.
Народний художник України, лауреат Національної премії
України імені Тараса Шевченка, кавалер ордена Свободи, володар відзнаки
Президента України «Національна легенда України-2021». У 2007 році – включений
до британського рейтингу газети The Daily Telegraph «Сто геніїв сучасності».
Народився Іван Марчук 1936 року у Тернопільській області
у родині відомого на всю округу ткача, що згодом відіграє важливу роль у його
житті. Крім Івана у сім'ї було ще троє сестер.
Малювати почав
ще в дитинстві. Як і більшість сільських дітей, він не мав можливості розвивати
свої творчі здібності, малював підручними матеріалами, а замість фарб
використовував природний пігмент квітів, трав, фруктів. Незважаючи на це, у
підлітковому віці йому вдалося в малюванні розгледіти своє покликання та обрати
його як професію.
Після закінчення школи вступив до Львівської школи
прикладного мистецтва імені Івана Труша на відділ декоративного розпису, де
навчався з 1951 по 1956 рік.
Вчили Івана Марчука, як і всіх радянських художників, без
власного стилю та індивідуальності, щоб усе було за канонами радянського
соціалістичного мистецтва та не йшло у розріз із ідеологією партії.
Саме під час такого нудного навчання з'являється
підпільна академія викладача Карла Звірінського, який почав таємно викладати та
знайомити студентів зі світовим мистецтвом. Саме це стало першим кроком для
Марчука у пошуку індивідуальності, і саме так у художника Івана Марчука
з'явилися дві творчі спадщини: офіційна радянська та підпільна — вільна.
У підпіллі митець намагався експериментувати та шукати
свій, саме той особливий стиль. Ці пошуки привели його до дитинства, де батько
переплітаючи нитки, ткав на своєму верстаті. Саме ці дитячі спогади стали
основою стилю, який Марчук вигадав та назвав “пльонтанізм”, де мазки фарб
переплітаються як нитки на верстаті, утворюючи малюнок. Саме цими
нитками-мазками Марчук проплітає кожну деталь у своїх картинах.
Після служби в радянській армії Іван Марчук продовжив
навчання на кафедрі кераміки Львівського інституту прикладного мистецтва, який
закінчив у 1965 р.
Щоб заробити,
також працював в організації, яка виготовляла афіші та плакати для заводів,
клубів і театрів.
Згодом Іван Марчук переїхав до Києва, де працював в
офіційних структурах для художників, але від КДБ не вдалося приховати
справжньої діяльності, справжніх творів. Його стиль зовсім не вписувався у
соціалістичні канони, тож Іван Марчук був під забороною в СРСР. Він знав, що
постійно на мушці спецслужби, і це дуже напружувало. Адже коли ти навіть у
такий спосіб ідеш проти радянської системи, будь готовий, що якось до тебе в
двері постукають. А про виставки, визнання чи про Спілку художників і взагалі
не може йтися.
У радянській владі викликали особливе занепокоєння темні
кольори, використані Марчуком, які, на їх думку, не відповідали характерним
яскравим зображенням соціалістичного реалізму. Крім звинувачень у відступах від
соціалістичного реалізму, КДБ підозрювало Марчука в українських
націоналістичних симпатіях, бо походив зі Львова, розмовляв українською,
зображував українських діячів. Через відмову Союзу художників СРСР прийняли
його до своєї лави, він не міг брати участь у виставках і продавати свої
роботи.
Наприкінці 80-х Іван Марчук здійснює свою давню мрію —
їде із Радянського Союзу. Він емігрував до Австралії в 1988 році, згодом жив
рік у Канаді, а потім у США з 1990 по 2001 рік , продовжуючи створювати
картини.
За кордоном, на волі, де сприйняли його стиль та
індивідуальність, художник повністю занурюється в роботу та творить свої
шедеври, не озираючись.
Головними мотивами його картин залишалося те, що близьке до серця — українські пейзажі. За кордоном він підкорює серця художнього світу та стає відомим художником, але на батьківщині його згадають лише через роки, коли радянський дух остаточно розвіється над Україною.
У 90-ті роки Івану Марчуку організовують першу виставку в
Україні та навіть дають звання Заслуженого художника України.
Сьогодні у спадщині Івана Марчука понад 5000 картин, за
його плечима – незліченна кількість виставок.
Іван Марчук
систематизував свою творчість у п’ятдесяти циклах «Голос моєї душі», «Пейзаж»,
«Цвітіння», «Шевченкіана», «Кольорові прелюдії», «Портрет», «Натюрморт»,
«Нові», «Біла Планета І», «Біла Планета Експресія ІІ», «Виходять мрії з
берегів», «Погляд у безмежність», «Біле і Чорне. Діалог», «Віденські Рапсодії».
За понад як 60 років творчої діяльності художника на
континенті проведено близько 200 монографічних та колективних виставок у 5
країнах світу, «виткано» тисячу кольорових і монохромних кілометрів
незбагненного пльонтанізму, втілених у тисячах полотен-шедеврів, що є виявом
надможливостей людини в мистецтві, у творчості.
В Україні ім'я генія сучасного мистецтва дуже відоме у мистецьких колах, в той же час, про нього слід знати кожному українцю. Адже він живий феномен, який прославляє Україну на весь світ.
Найцікавіше про Івана Марчука за посиланнями:
Медіацентр Івана Марчука
https://marbeks.com/ivan-marchuk-rejtyng-najdorozhchyh-aukczionnyh-prodazhiv/
Кирейто Михайло. Іван Марчук: рейтинг 25 найдорожчих аукціонних продажів
https://tobm.org.ua/ivan-marchuk/
Іван Марчук / Тернопільська обласна бібліотека для молоді
Тараненко Віталій. Афера століття. Чому легендарний художник Іван Марчук в свої 90 пішов до суду?
https://www.bbc.com/ukrainian/articles/cr5ze0lqq18o
Куришко Діана. Картини Марчука на мільйони доларів: всі деталі судового спору художника і колишніх друзів
https://www.youtube.com/watch?v=vi6Z9gzKj3o
ЕКСКЛЮЗИВ! Іван МАРЧУК поділився ПОДРОБИЦЯМИ свого життя! | OBOZ.LIFE
https://www.youtube.com/watch?v=_r7RPZ8N0UM
Іван Марчук – художник сучасності. Чи справді він справжній майстер? / ПанноРама
https://www.youtube.com/watch?v=NCkCYOor-Kc&t=13s
СРСР його зневажав, а він ПІДКОРИВ СВІТ! Іван Марчук: драма ЖИТТЯ ГЕНІЯ / Факти ICTV
https://www.youtube.com/watch?v=HNSW-Ai6FrQ
Іван Марчук – геній сучасності / MusicArt
https://www.youtube.com/watch?v=_2sIK3MAkmY
ІВАН МАРЧУК: мій шлях. Секрети - БІОГРАФІЯ - Творчість - картини: ОДКРОВЕННЯ художника. / Дивіться, митець! Look, that is the artist!
https://www.youtube.com/watch?v=RPV1hFAGsjg
Хто такий Іван Марчук? / Ukraїner
https://www.youtube.com/watch?v=9UlKE7GMdc4
Найбільшу виставку Івана Марчука відкрили у Відні / Суспільне Тернопіль
https://www.youtube.com/watch?v=e-WiDZJ6UIM
Геній
сучасності - Іван Марчук та його магічний реалізм. Українські художники. / Українське
Слово
Цього разу ми обрали трьох всесвітньовідомих митців-ювілярів травня, які здійснили неоціненний вклад у розвиток світового кіномистецтва та живопису (зокрема, графіки): Сатьяджит Рай, Роберто Роселіні, Альбрехт Дюрер. Саме про них пропонуємо вам, наші любі читачі, дізнатися деякі факти життя та творчості в черговому матеріалі відділу.
https://www.slideshare.net/slideshow/ss-a087/287334123
До таких особистостей, безперечно, належить Євген Якович Сагайдачний, котрий присвятив творчій і педагогічній діяльності більше, ніж 40 років свого життя. Непересічна постать у ділянці станкового і монументального малярства, графіки, скульптури, збирач і популяризатор народного декоративного мистецтва, він, через певні обставини, жив і працював у різних куточках України.
Євген Якович Сагайдачний - принциповий і наполегливий, він умів заохотити своїх учнів до пізнання процесів творчості та спонукати їх до виявлення власної ініціативи. Уболівав за майбутнє українського мистецтва.
Як викладач працював у Межигірському художньому керамічному технікумі, художньо-промисловому технікумі ім. Гоголя в Миргороді, в художніх закладах у Дніпропетровську, Ніжині, Луганську, в Косівському художньому училищі. Викладав скульптуру, рисунок, живопис, історію мистецтва.
Євген Якович Сагайдачний народився в Херсоні, але ще малим із родиною переїхав до Петербурга, де вступив на юридичний факультет університету. Проте невдовзі покинув навчання та влаштувався юнгою на торговий корабель. Подорожуючи, молодий Сагайдачний відвідав музеї Єгипту, Італії, Туреччини та познайомився з візантійським, ренесансним, єгипетським мистецтвом, а також із європейськими течіями кубізму та футуризму.
Повернувшись до Петербурга, Сагайдачний пішов навчатися малярству та скульптурі в приватних студіях.
У період захоплення авангардом митець пробував себе в різних напрямках авангардного малярства. Спільно з ученицею школи Бойчука паризького періоду Софією Бодуен де Куртене та художником Михайлом Ле-Дантю Сагайдачний пропагував «ідею первинності в мистецтві примітиву та народної творчості».
У 1917 році Сагайдачний переїхав до Києва та влаштувався театральним художником, вступив до Української Академії Мистецтва, де навчався в майстерні Бойчука.
Кожний період позначився на творчості Сагайдачного. Так, в доробку митця: замальовки гуцульського побуту, архітектури, портрети гуцулів, пейзажі краю, лаконічні кольорові роботи в дусі авангарду, картини в стилі бойчуківської школи, а також кубофутуристична скульптура та декоративні твори.
Митець увійшов до складу ініціативної групи АРМУ, організованої в 1925 році, членами якої також були Давид Бурлюк, Анатолій Петрицький, Михайло Бойчук, Василь Седляр, Іван Врона.
Творчі пошуки Сагайдачного проявилися і в скульптурі, яку характеризують як «кубофутуристичний бойчукізм». Але, на жаль, композиції були знищені в період боротьби з «антинародним формалізмом».
Масові репресії проти діячів української культури в 1932 року змусили Сагайдачного переїхати в Луганськ. Твори художника, представлені на виставках у Луганську та Сталіно в 1934-35 рр. попали під графу «формалізм». Але звинуватити митця та одного з засновників «російського авангарду» в «українському буржуазному націоналізмі» не вдалося – це зберегло Сагайдачному життя в трагічному 1937 році.
Сагайдачний був закоханий в гуцульське мистецтво, що спонукало його колекціонувати роботи як визнаних майстрів, класиків, так і своїх талановитих сучасників.
Також на Косівщині у 1950-х подружжя етнографів Євгена та Зої Сагайдачних досліджувало народний одяг, зокрема кептарі, які особливо пишно прикрашали на цій території. Захищаючи від холоду і залишаючи при цьому руки вільними, кептар був незамінною і літом, і взимку одежею українських горян.
Дружина Зоя, у дівоцтві Кондратенко, народилася 1898 року у Чернігові. Познайомилися 1925 року у Києві: Зоя Кондратенко була слухачкою вечірніх підготовчих курсів при Київському художньому інституті, де викладав професор Євген Сагайдачний. Зоя полонила серце Євгена і стала його музою та дружиною. Ще зі студентських років дівчина захоплювалася фотографією.
Року 1947 подружжя перебралося до Чернівців, де Євгену запропонували викладати у Художньо-ремісничому училищі і водночас бути завучем; Зоя влаштувалася науковим працівником у Чернівецькому краєзнавчому музеї. Але різні обставини змусили їх незабаром покинути Чернівці. Наприкінці літа 1947-го Сагайдачні прибули до Косова, де Євген отримав посаду вчителя спеціальних предметів у Художньо-промисловому училищі. Подружжя стало вивчати побут гуцулів, збирати предмети одягу, твори декоративно-прикладного мистецтва, музичні інструменти.
На основі їхньої колекції у 1970 році створили музей – філію коломийського Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського.
Одним з улюблених місць Сагайдачних був косівський базар. У фотооб’єктив Зої потрапили не лише мешканці Гуцульщини у традиційному вбранні, а й її чоловік у момент, коли він робив нотатки. Такі фотографії рідкісні, бо, як правило, дослідник-етнограф залишається по іншу сторону камери.
Зоя Сагайдачна фіксувала кептарі не лише за допомогою фотографії, але й малюнку. Малюнки нині зберігають у музеї Коломиї та у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва у Києві. На деяких із них можна побачити не лише зображення кептарів, а й детальний опис з поясненнями технологічних особливостей, а також назвами елементів декору: “раки”, “хлопці”, “кучері”.
У середині 1950-х рр. Євген Сагайдачний разом із художниками-бойчукістами – Сергієм Колосом й Охрімом Кравченком – започаткували виїзди на пленери мальовничих краєвидів Яворова, Ясенова, Річки, Брусного, Пістиня.
Одного серпневого ранку 1961 року Сагайдачний пішов із улюбленим етюдником у гори. Та серце художника не витримало спекотної погоди й далекої дороги. У 1969 році в Львові була організована посмертна виставка творів Євгена Сагайдачного.
Дружина Зоя померла того ж дня на вісім років пізніше. Обоє поховані на цвинтарі у Москалівці (тепер район Косова).
Твори Євгена Сагайдачного зберігаються в Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Йосафата Кобринського, Національному музеї ім. Андрія Шептицького в Львові. У збірці NAMU розміщено п'ять малярських та одна графічна роботи Сагайдачного, що належать до бойчукістського періоду творчості митця.
Деталі за посиланнями:
https://dnabb.kyiv.ua/sahaydachnyy-yevhen-yakovych/
Клоченок Олена. Сагайдачний Євген Якович
https://boychukists.com/artist/sagajdachnyj-yevgen/
Сагайдачний Євген Якович / Онлайн-музей бойчукізму
https://localhistory.org.ua/rubrics/strii/gutsulski-keptari-na-fotografiiakh-i-maliunkakh-zoyi-sagaidachnoyi/
Косміна Оксана. Гуцульські кептарі на фотографіях і малюнках Зої Сагайдачної
https://huculia.info/kosiv-folk-art-life-museum-guide/
Джуранюк Юрій. Путівник по Косівському музеї народного мистецтва та побуту
https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=4757
Федорів Роман. Ноти для тисячолітньої скрипки
https://lib.if.ua/publish2006/saga.html
Бойко А. Збирач скарбів народних (до 120-річчя від дня народження Євгена Сагайдачного)
Рембрандт Гарменсзон Ван Рейн, Жан-Батіст-Каміль Коро, Джорджо Вазарі... Дізнатися коротко про те, що це за люди, про їх життя та творчість,...
