«Дієго Веласкес (1599-1660). Живописець бідняків та Габсбургів». До 425-річчя від дня народження іспанського художника

 

Сьогодні вказувати художнику, що і як він має робити, вважається непристойністю. Проте багато поколінь митців працювали в жорстких умовах, підкоряючись владі — духовній чи світській. Яскравим прикладом є Дієго Веласкес, іспанський придворний художник XVII століття. Він творив в імперії, яка трималася за архаїчні уявлення про світ, відстоювала середньовічні «традиційні цінності», а її придворні ритуали були більш пихатими й суворішими, ніж у європейських сусідів. Але Веласкес став одним із найвеличніших художників.

 

Дієго Родрігес де Сільва-і-Веласкес (1599-1660) - іспанський художник, представник мадридської школи періоду золотого століття іспанського живопису, придворний живописець короля Філіпа IV, який створював найкращі портрети свого часу та експериментував з простором та композицією на своїх полотнах.

 

Дієго Веласкес народився у 1599 році в Севільї, в родині, яка емігрувала з Португалії. Він був старшим серед восьми дітей. У десять років він пішов на навчання до севільського художника Франсіско Еррері Старшого. Та характер наставника був надто суворий і юний Дієго не витримав лихої долі. За рік молодий учень перейшов до майстерні Франсіско Пачеко, де провів шість років.

 

Улюбленим жанром севільців був бодегонес – це побутові сценки з життя простих людей. З бодегонесу починав і Дієго Веласкес. На таких полотнах часто зображувалися шинки (у перекладі з іспанської – бодегон) з людьми, які сиділи за столами, щось їли та пили.

У 1617 році Веласкес отримує звання майстра та отримує право на самостійну роботу, відкриття майстерні та навчання учнів як член гільдії живописців Севільї.

У севільський період, між 1617 та 1622 роками, Веласкес написав дев'ять бодегонесів, які стали початком його творчої кар'єри.

Ранні роботи Веласкеса мають значний вплив Караваджо. Темний фон, чіткість та реалізм композиції, світлотіньове моделювання – все це вказує на приналежність до караваджизму. Веласкес пом'якшував стилістику караваджизму, використовуючи багато відтінків землянистого кольору.

 

Та Веласкес не хотів зупинятися на жанрі бодегонесу. Він мріяв стати придворним живописцем короля Іспанії. Правда вийшло це в нього не з першого разу.

У 1622 році художник вперше їде до Мадриду. Там він пише «Портрет поета Луїса де Гонгора-і-Арготе», який нині зберігається у Музеї витончених мистецтв Бостона. Попри сподівання, що ця картина допоможе йому потрапити до королівського двору, він змушений повернутися до Севільї ні з чим. Проте, вже за два місяці, Веласкес повертається до Мадрида. Приводом для повернення стала смерть придворного художника Родріго де Вільяндрандо.

Його «Портрет Філіпа IV з проханням», який не зберігся до нашого часу, так сподобався королю, що Веласкес отримав не лише посаду придворного художника, а й особливу клятву короля, яка була запозичена у Олександра Македонського, який у свою чергу приніс її Апеллесу: «ніхто, крім тебе, мене більше не малюватиме».

З 1629 по 1631 роки Веласкес подорожує до Італії. Тут, натхненний італійськими майстрами, Веласкес змінює свою манеру зображення. Його живопис стає не таким темним, а натуру художник починає зображувати у яскравому світлі.

У 1634 році Філіп IV назначає Веласкеса відповідальним за оформлення інтер'єрів нового королівського палацу у Буєн Ретіро. У цей же час художник пише картини, які прославляють військові перемоги Іспанії.

«Здача Бреди» є найвідомішою роботою того періоду. Композицію для цієї монументальної роботи іспанець запозичив у неперевершеного майстра італійського проторенесансу Джотто ді Бондоне.

У 1648 році Веласкес раптом їде до Італії за дорученням іспанського короля. Він має придбати античні скульптури та живописні полотна для поповнення королівської колекції. Крім того, у нього була і дипломатична місія. Так він провів переговори з папою Інокентієм Х та написав його портрет, який видався настільки вдалим, що з нього було зроблено багато копій для розміщення в офіційних резиденціях. А вже у ХХ столітті, Френсіс Бекон напише свою версію цієї картини видатного іспанця.

У Неаполі, який належав на той час іспанській короні, Веласкес познайомився з придворним художником Дієго Ріберою та придбав його картини для королівської колекції в Мадриді.

Під час цієї подорожі Веласкес пише свою єдину оголену натуру «Венера перед зеркалом», що зберігається у Національній лондонській галереї. Річ у тому, що іспанські художники не мали права писати оголену натуру. Тому в Іспанії Веласкес такого експерименту дозволити собі не міг, а в Італії, яка була територією живописної свободи, він міг звернутися до цієї теми.

У 1651 році Веласкес повертається до Мадриду. Після повернення він пише дві найвідоміші свої картини: «Фрейліни (Меніни)» та «Прялі». Обидві картини мають дуже незвичну композицію, натхнення для яких іспанець знайшов у роботах фламандського художника раннього Відродження Яна ван Ейка.

 

Вперше Веласкес об'єднує жанри та експериментує з глибиною простору у картині 1618 року «Христос в домі Марфи та Марії». На першому плані зображено інтер'єр будинку та дві жінки. Молода жінка щось перетирає у ступі. На столі ідеально написаний натюрморт: часник, риба, яйця, перець та глечик. Основний релігійний сюжет – Христос і дві сестри у Вифанії – займає маленьку частину полотна на задньому плані. Достеменно не відомо, чи релігійний сюжет – це картина на стіні, відображення в дзеркалі або вид із вікна.

До такого прийому Веласкес повернеться потім у картині «Прялі», де на першому плані будуть зображені жінки, які прядуть на гігантських верстатах. Вони будуть сидіти в позах іньюді з плафону Сикстинської капели, пензля Мікеланджело, яких

Веласкес бачив під час свого перебування у Римі. На задньому плані зображено ілюстрацію давньогрецького міфу про богиню Афіну та смертну жінку Арахну, яка наважилася кинути виклик богині в умінні прясти. Не зважаючи на те, що Арахна виграла змагання з Афіною, богиня покарала жінку, перетворивши її на павучиху, яка змушена все життя прясти.

Аналогічний прийом, щоправда, ще більш складний у Веласкеса використовують і в картині «Фрейліни», де художник пише свій автопортрет перед велетенським полотном. Він ніби зображує на ньому інфанту Маргариту з фрейлінами, та насправді він стоїть за її спиною. Підказкою виступає зображення у дзеркалі: король та королева позують придворному художнику для спільного портрета (до речі, спільний портрет королівського подружжя Веласкес ніколи не писав). Гра з простором на цьому не завершується. На задньому плані видно, що з кімнати виходить чоловік, відкриваючи ще один простір. Такі хитромудрі прийоми композиції не могли залишити байдужим такого поціновувача живопису, як король Іспанії. У 1659 році Веласкес отримує титул лицаря Ордена Сантьяго.

Через рік він їде до Франції для обговорення «Піренейського миру» та вирішення всіх питань щодо укладення шлюбу між донькою іспанського короля Марією-Терезою та французьким королем Людовіком XIV.

Це була остання місія Веласкеса, після поверненню його охопила лихоманка і 6 серпня 1660 року Дієго Веласкес помирає.

Його поховали зі всіма лицарськими почестями у церкві Іоана Хрестителя у Мадриді.

 

Казки картинної галереї - Дієго Веласкес (59 серія) (Уроки з тітонькою Совою)

https://www.youtube.com/watch?v=fo7Xj4TZVQA

 

Що приховує шедевр Веласкеса? / Культуртригер

https://www.youtube.com/watch?v=w-hRysrGsYM

10 червня – день пам’яті видатної художниці Катерини Білокур.

У 34 роки вона пішла… топитися. До такого відчайдушного кроку її підштовхнули і сварки в сім’ї, і особиста безвихідь – тиск і докори батьків, статус старої діви, неможливість займатися тим, до чого лежить душа – до улюбленого малювання.

Її врятувала мама – побачила і витягнула з річки. Після того випадку батько змирився і дозволив доньці займатися живописом, але за умови спершу виконувати хатні обов’язки.

І вона малювала. Натхненно, хоч і наївно, без освіти й знань, щиро, тонко, насичено відчуваючи довколишній світ.

Втім, чи дізнався би цей світ про її «наївне мистецтво», якби не лист популярній у 1940-х роках співачці Оксані Петрусенко. «Художниця з народу» почула по радіо пісню співачки «Чи я в лузі не калина була», пройнялася, намалювала калину в різних варіантах і надіслала малюнки просто у театр: «Київ, академічний театр, Оксані Петрусенко».

Співачка була вражена і звернулася у Центр народної творчості з проханням знайти цю талановиту і добродушну художницю.

Її знайшли. І згодом сам Пабло Пікассо про неї сказав: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!».

10 червня – день її пам’яті. Видатної Катерини Білокур. Дивовижна історія життя цієї полтавки – у статті:

https://ukrainky.com.ua/kateryna-bilokur-poltavska.../

Віртуальний вернісаж «Сальвадор Далі (1904-1989). Історія успіху». (До 120-річчня від дня народження художника). Проєкт «Сторінками художніх альбомів»

11 травня 1904 року народився Сальвадор Далі, іспанський живописець, графік, скульптор, режисер і письменник, один з найвідоміших представників сюрреалізму. Запрошуємо відвідати цікаву відео-галерею про митця, яка допоможе вам розкрити його цікаву і неординарну особистість. Приємного перегляду!

Одна історія. Як Сальвадор Далі став геніальним художником

https://youtu.be/h-fNIEJC-8M?si=4yg2fIPS_drSne-A 

Сальвадор Далі Surrealisme. Мистецтво 9 клас.Тема: Модерн, модернізм у живописі .Творча майстерня : спробуй створити картину «Годинник, що розтікається» (копія)Творчість. Майстер-клас.

https://youtu.be/ivn2VDSBCUI?si=4y2-YQkAmWetN9zf

Якими правилами життя керувався художник Сальвадор Далі. Він – найбільш епатажний художник XX століття, його картини коштують мільйони євро. Його кохання було захопливим і глибоким, як море. Якими правилами життя керувався  Сальвадор Далі, дивіться у сюжеті.

https://youtu.be/x4wSQaAe9As?si=F-Vmc0fYLiNv9qwi 

Сальвадор Далі «Сталість часу».

Пориньте у світ фантазій та роздумів Далі разом з Ярославом Терновським та Останнім Бастіоном. Сальвадора Далі світ запам’ятав не тільки, як екстравагантного художника-сюрреаліста, але й яскраву особистість. Його роботи є прикрасами музеїв, приватних колекцій, деяких випусків Vogue та навіть Chupa Chups. Його витівки приголомшували та змушували про нього говорити більше ніж про його картини. Дружба с Пабло Пікассо та цікавість до робіт Зигмунда Фрейда втілилась в картині «Сталість часу», яка зробила його зіркою вже у 28 років. Всі секрети відомої роботи в нашому сюжеті. https://youtu.be/KpBtdgMXd-c?si=WFij2uifFr7m2VsK

За що всі зневажали Сальвадора Далі?! 

Чи справді Далі вартий нашоі любові до його робіт? Зануртеся в унікальний світ великого художника – Сальвадора Далі. Дізнайтеся про його захоплююче дитинство, особливий зв'язок з братом, непередбачувані політичні переконання, гостре прагнення до багатства та неперевершену любов до дружини, Гали. Розкрийте таємниці та контраверсії в житті цього талановитого художника, який залишив невмирущий слід в світовій історії мистецтва https://www.youtube.com/watch?v=5ZmlwSN3wbY

0:00 що асоціюється з Сальвадором Далі? 0:55 дитинство Сальвадора 3:45 навчання в академії мистецтв 4:35 переїзд до Парижу 5:30 вуса Сальвадора Далі 7:44 політичні погляди митця 9:10 без Гали Далі не став би відомим 12:10 дизайн від Далі 13:15 ювелірні вироби Сальвадора 13:47 колаборації та шокуючі витівки

Сальвадор Далі історія факти та біографія. 

https://www.youtube.com/watch?v=pfaKYVr8j0A

Правила життя найвідомішого художника XX століття Сальвадора Далі. Він обожнював шоколад, поєднувати непоєднуване, а себе називав просто і нескромно - королем Епатажу. Найвідоміший художник XX століття, картини якого коштують мільйони євро - Сальвадор Далі. Його кохання було захопливим і глибоким, як море. Якими правилами життя керувався Сальвадор Далі - дивіться в сюжеті.

https://www.youtube.com/watch?v=F3tAJR3PeNA

Театр-музей Сальвадора Далі, Фігерас Іспанія. Творчість і життя художника вражає #сальвадордалі

У житті людини є місця, які змінюють світобачення. Саме таким є театр-музей Сальвадора Далі у Фігерасі Іспанія (Каталонія). Цікаве насичене життя митця, цікаві роботи, неймовірно цікава людина. Дивіться це відео, воно варте Вашого перегляду.

https://www.youtube.com/watch?v=siFjSy08mmE

До 180-річчя від дня народження української актриси Марії Заньковецької: Відео-сеанс  «Дім-музей Марії Заньковецької»

А ви знали, що батьки Марії Заньковецької були абсолютно проти її театральної кар'єри? Вона була з дворянського роду, а розважати «звичайних громадян» таким людям було не комільфо.

А ще її майбутній коханий домовився з її першим чоловіком (згодні, заплутана історія), щоб той відпустив Марію грати у театрі. Так, 200 років тому, треба було просити у чоловіка, щоб він відпустив жінку займатися улюбленою справою. Чоловік Марії був військовим та у компанії офіцерів погодився відпустити Марію, але якщо це буде український театр та грати там будуть українською. Для розуміння хитрості цього офіцера — у той час, через імперську цензуру це було неможливо. То ж відповідь чоловіка Заньковецької можна перефразувати, як «Марія буде грати у театрі, як рак на горі свисне». Але трапився щасливий випадок, як для Марії, так і для українського театру загалом — у 1881-ому році Міністерство внутрішніх справ частково дозволило ставити вистави українською мовою після жорсткої цензури. Але і таким маленьким шансом Марія скористалась по повній та опинилась у першому професійному українському театрі — Театрі корифеїв. Ще більше цікавих фактів з життя видатної української акторки дивіться у програмі «Ідемо в музей».

Музична розвідка «Марко Полторацький. Славетний патріарх української музики». (До 295-річчя від дня народження)

Золотий баритон XVIII століття, перший український професійний оперний співак, український співак, який зачарував італійську оперу, музикант і педагог із сотенного містечка Сосниці Чернігівського козацького полку. Мова про Марка Федоровича Полторацького. Ще в юні роки його музичні здібності оцінив граф Олексій Розумовський. За його протекцією Марко перебрався до Санкт-Петербурга, де очолював придворні хорові колективи, а пізніше отримав дворянське звання та чин дійсного статського радника. Учнями Полторацького були відомі українські композитори Дмитро Бортнянський та Максим Березовський. У 21 рік Марко першим серед українських артистів був зарахований до італійської оперної трупи, бо його голос не поступався голосам найкращих італійських артистів Марко Федорович був меценатом і благодійником. Побудував церкву, школу для сільських дітей, допомагав бідним. Був одружений з Агафоклією Шишковою, що походила з відомого дворянського роду. Мав 22 дітей. Серед них – генерали, літератори, очільник Монетного двору, кіннозаводчик. Помер М.Ф.Полторацький 24 квітня 1795р. Похований у росії. Ім’ям Марка Полторацького названа дитяча музична школа у його рідній Сосниці. Пропонуємо більше дізнатися про нашого видатного земляка : Марко Полторацький: український співак, який зачарував італійську оперу http://surl.li/swgym Рід Полторацьких: козаки, митці, лікарі https://www.0462.ua/news/3657972/rid-poltorackih-kozaki-mitci-likari Марко Полторацький. Патріарх із бас-баритоном https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/2690157-marko-poltorackij-patriarh-iz-basbaritonom.html

 

Чернігівська хата. Житло і побут нашого краю

«Напишу я слово про хату... Білу, з теплою солом’яною стріхою, що поросла зеленим оксамитовим мхом, архітектурну праматір пристанища людського. Незамкнену, вічно одкриту для всіх без стуку в двері, без «можна?» і без «войдіте!» високоморальнісну людську оселю. Бідну й ясну, як добре слово, і просту, ніби створили її не робочі людські руки, а сама природа, немовби виросла вона, мов сироїжка в зеленій траві. Опишу її неповторну зовнішність, привітну й веселу, часом сумну, молоду й стареньку вдовицю, чепурну і уважну, журливу і ніколи не горду. У полі, на горі й під горою, на городі серед квітів весною і влітку, серед насіння восени. Насіння у ній і на ній од стріхи до самого долу. Здається, щезни вона, і спустіє земля, заросте бур’яном, споганіє, і світ стане чорний від голоду й злоби.» (Олександр Довженко, український режисер та письменник, уродженець Чернігівщини) Хата є одним із символів України, це не лише місце, де мешкають люди, - це святиня українського роду. Українську хату малювали і оспівували в творах, її вивчали як архітектурну форму і як свідчення культурних традицій і побуту, бо кожна хата багато чого може розповісти про свого господаря або про часи, в які вона була побудована. В архітектурі української хати відображаються народні традиції, символи, звичаї та обряди. Хата – не просто дім в якому жила сім’я, це окремий всесвіт, де народжувалися, росли, закохувалися, одружувалися, господарювали та помирали. Так повелося, що для українців побудувати дім означало не лише залити фундамент та викласти стіни, а й створите місце для родового гнізда, народити, виростити та виховати в ньому дітей. Чернігово-Сіверське Полісся – це край дрімучих лісів, тому віддавна житло споруджували з дерева. Поліська хата протягом великого проміжку часу являла собою наземну одноповерхову споруду і пройшла багатовіковий шлях розвитку від одноподільних до дво-, три- та багаподільних споруд. На Чернігово-Сіверщині були поширені типи двору з вільним розташуванням споруд, наближенням житла до вулиці, при цьому дотримувались народних традицій, пов'язаних з орієнтацією чільного фасаду на сонце. Хата - це затишна оселя, зазвичай побілена зовні за зсередини, покрита солом’яним дахом, часто зовні прикрашена візерунками та розписом, багато оздоблена текстильними виробами з середини. Її форма видовжена, що обумовлене порядком розташування приміщень в ній: хата-сіни, хата-сіни-хата або хата-сіни-комора. Саме приміщення для житла наближене до форми квадрата. Найбідніше населення будувало хати з лози чи хмизу, обмазуючи глиною з соломою (турлучні хати), з дерев'яних брусів у зруб та в закладку, обмазані глиною та білені в середині і зовні. Як зазначає Хведір Вовк, такі хати трапляються "як загальне правило – тільки на Чернігівщині". Хати з дерева можна поділити на дві категорії: хати у шули, у стовпи, у слупи, у закидку, та хати у зруби. Перша категорія безпосередньо підходить до турлучних будинків з тією різницею, що в хатах цієї категорії лозу заміняють на досить товсті бруси, або короткі дручки. Будували їх зазвичай ті господарі, котрі не мали достатньо коштів на рублену хату. Друга категорія дерев'яних будинків значно відрізняється від попередньої. Хати у зруб, або як ще казали "у цівки" стали, за висловом Х.Вовка "економічним ідеалом українського селянства". Жителі Лівобережної України, щоб визначити правильне місце для будівництва, виганяли худобу і чекали, поки вона нагуляється та ляже. Як тільки худоба починала жувати свою жуйку, спокійно вклавшись, це місце і позначали як добре для майбутнього будівництва. Дуже велике значення для щасливої новобудови мав також час її закладання. Зазвичай найкращими днями для цього були весняні та літні. Якщо закласти хату на новий місяць, то в хаті буде завжди достаток. Серед тижня найбільш сприятливими днями вважались вівторок, четвер, п’ятниця і субота. Якщо було бажання ворожити, то найпростішим способом був такий: визначалось місце для будинку, по його кутах майбутній господар сипав під вечір чотири невеличкі купки зерна. Зранку він їх перевіряв, і якщо зерно було незайманим, то місце вважалось щасливим. Замість зерна можна було використовувати хліб. Будівництво житла було великою подією в житті людей. Його, безперечно, пов'язували із обрядовими діями та використанням вишиваних тканин. Зокрема на Чернігівщині, заклавши три вінці, посередині зрубу ставили догори дном діжу, вкривали її скатеркою і виставляли хліб, наїдки та горілку. Поклавши під третій вінець трохи грошей, теслі били три поклони й сідали до трапези. А в селі Роїще Чернігівського району гроші клали не під третій вінець, а під підвалини. Як хата була закладена, теслям давали по рушнику, після обіду в цей день вони вже не працювали, а йшли додому. Вікон зазвичай робили два-три у південній стіні, одне у східній або західній. Кажуть в народі, що "старі люди знаючіші були і через те й щасливіші на всьому: собі хати будували до сонця вікнами… от воно в хаті оживляло усіх". У північній стіні вікон не робили, щоб взимку північні вітри не видували тепло. Для дверей в перший вінець, чи в підвалину хати вдовблювали шули, що потім становили "лудки", чи "одвірки". На верхній вінець клали сволок – дуже товсту балку, що підтримує цілу стелю, а іноді клали два сволоки навхрест, або паралельно. На сволоці дуже часто вирізали хрест, рік і день побудови хати та ім'я власника. Зі сволоком було пов'язано багато вірувань, обрядів та звичаїв у житті нашого народу, він вважався своєрідним захисником оселі. Зокрема, на весіллі стукали діжею об нього, під нього садовили молодих, а збираючи дитину на хрестини, куми піднімали її до сволока і зичили добра та шани людської. Сволок виготовляли з товстого стовбура дуба або липи, який обтесували, надаючи йому прямокутної або квадратної форми. У деяких регіонах існував звичай переносити міцний сволок зі старої хати до нової. Його урочисто піднімали на зруб, перев'язували рушником або хусткою, іноді господиня обгортала сволок своїм кожухом, щоб хата була тепла. Стелю настеляють на сволок, а потім змащують її товстим шаром глини, круто замішаної з половою і водою. Для того, щоб зробити дах, спочатку кладуть паралельно поперечні бруси декілька штук на однаковій відстані один від іншого, які звуться балки. На них ставлять та прикріплюють крокви, або ж стропила, на які горизонтально кладуть лати, тобто дручки, до яких безпосередньо прив'язують солому. Хати як найубогіші, так і хати заможніших господарів мали стріхи цілком гладкі, без гребеня, що випинався б на горі і без так званих острішків на ребрах, з високим та тонким дерев'яним комином. Стріха, або як її ще називали дах, чи покрівля була чотирисхилою, в основному солом'яною. Стріхи на Чернігово-Сіверщині, в основному, покривали сніпками, або ж у натруску. Такі покрівлі мали менш заможні господарі. У північній смузі Україні ганок зовсім відсутній, або його заміняє невеличкий навіс над вхідними дверима. В основному ганків не було у хатах турлучного типу, тобто збудованих у шули, слуп, чи стовпи. Біля таких хат робилися призьби. У хатах, побудованих у зруб прибудовували ганок, або ж як його ще називали поріг. В Батурині, зокрема, він звався "крильце", а в сусідніх з ним м. Борзні та с. Красному – "рундук" та "місток". Хати наповнювали оберегами, магічними знаками та предметами. Велику роль відігравало спеціальне оформлення інтер’єру житла. Оздоблювались отвори – вікна, комин, двері, адже саме вони могли пропустити нечисту силу. Таким чином вся хата ставала магічно-практичним оберегом, в якому кожна річ мала свою вартість та значення. І вся хата перетворювалась на осередок добробуту, схованку затишку, щастя та безпеки. У родинній обрядовості відведено важливе місце печі. Так, у ній «перепікали» слабке здоров’ям новонароджене дитя (коли в печі погас вогонь, новонароджене дитя клали на лопату для хліба і засували в піч), щоб воно не вмерло. Піч присутня в багатьох весільних обрядодійствах. Під час сватання, дівчина показувала згоду на одруження, колупаючи піч. Якщо дівчина не давала згоди на шлюб, вона ховалася на піч, поки в хаті були свати. На Чернігівщині під час випікання короваю попіл з печі вимітали віником, а не вигортали кочергою, бажаючи молодим заможного життя. Традиційна поліська хата, як і українська, мала троє вікон: на чільній стіні — покутне, що було ближче до покутя і перепічне — те, що розташовувалось навпроти печі. Третє вікно, що вирубувалося на причілку, мало назву «застольне» і могло бути меншого розміру. У хаті деякі обряди стосувались не лише найважливіших частин житла, а й меблів насамперед нерухомих. До них слід віднести масивні лави, закріплений на сінешній стіні мисник, а також скриню (бодню), яка у поліському житлі могла стояти як у хаті, так і в коморі. Довгі лави стояли під чільною і причілковою стінами. На них сиділи, спали, готували їжу, майстрували, тримали кухонне начиння, а довгими зимовими вечорами — пряли. Мисник, який на Поліссі називали «поліцамі», згадується у весільних піснях у зв’язку з одяганням головного убору нареченій з дівочого на жіночий. Саме про неї з цього приводу співали: «Нарядили молодіцою, посаділі під поліцою». Невід’ємним у весільному обряді була скриня, яку найчастіше купували дівчатам саме перед весіллям. Ще недавно музейним працівникам під час експедицій не раз доводилося бачити скрині, що у минулому належали дочці, матері, бабі. Українська хата була архітектурним об’єктом, а також виконувала функцію естетичну та символічну, знакову. По ній можна було, наприклад, визначити рівень достатку, багатства та й взагалі уподобання її господаря. Якщо хата була розташована зручно, це також вказувало на те, що господар цінує та поважає народні звичаї, ритуали та обряди. Якщо у хати була чисто підведена призьба, чисті акуратні вікна та стіни – це говорило про наявність у хаті доброї охайної господині. Детальніше дізнатися про особливості поліської хати: https://evshanzillya.wordpress.com/2011/08/01/25/ http://surl.li/oqmgd http://surl.li/srnqe http://surl.li/srnqv http://surl.li/srnrk https://www.pyrohiv.com/exposition/polissya/ https://www.val.ua/uk/110538.html

 Біографія Мікеланджело Буонарроті - видатного скульптора, живописця, архітектора, мислителя та поета - була опублікована ще за життя – вперше у практиці західноєвропейського мистецтва. Поряд із рукотворними шедеврами збереглися документальні свідчення його 89-річного земного шляху та унікальної творчості: художні ескізи, договори, відгуки сучасників, листування. Але, попри велику кількість інформації, навіть через п’ять століть титан епохи Високого Відродження, який жив у далеких 1475-1564 роках, залишається для людства загадкою.

ТОП цікавих фактів про Мікеланджело

Джерело: https://interes-fakti.com/cikavi-fakti-pro-mikelandzhelo/

Мікеланджело Буонарроті: між Богом та людьми

https://50plus.com.ua/mikelandzhelo-buonarroti-mizh.../

«Давид» мікеланджело: факти, про які знає далеко не кожен

Джерело: https://uamgguru.ru/.../16555-david-mikelandzhelo-fakti...

Одна історія. За що геніальному митцю Мікеладжело висували догани https://youtu.be/SqLT4RDU83Y

Загадковий Мікеланджело: життєвий шлях великого майстра

https://youtu.be/QnYlOJWseSQ

Історія одного шедевру. Випуск 8 - Скульптура Мікеланджело Буонарроті “П'єта” https://youtu.be/1byA_XVtEUg

Мікеланджело. ч.1. Нескінченність. Michelangelo. Документальний фільм українською. https://youtu.be/gmKKIgVUSiI