«ВІРТУОЗНА РОБОТА ЧИ МИСТЕЦТВО?» (український дубляж у кінематографі)

 Український дубляж називають феноменальним, смішним, глибоким, іронічним та одним із найбільш професійних.

Із початку повномасштабної війни українці нарешті усвідомили неповторність і цінність української мови, культури та мистецтва, адже це не лише наша гордість і окраса, а й зброя проти жорстокого безкультурного ворога. Хоча ще й до 24 лютого 2022 року мільйони людей закохалися в український дубляж. Зовсім не дивно, так як він ніколи не втрачає нічого з мови оригіналу, а персонажі іноземних фільмів та серіалів інколи звучать більш органічно українською, ніж в оригіналі.

Терміни дубляж та озвучка пов'язані між собою, іноді їх навіть плутають. Однак за своєю суттю вони різні.

Озвучка  – переклад фільму, при якому глядач чує мову оригіналу глибоко під рідною мовою. Можуть звучати від 2 до 7 голосів, які не відіграють у повній мірі емоцій акторів.

Дубляж  – переклад фільму, при якому глядач взагалі не чує мови оригіналу. Це повноцінний переклад фільму, який відтворює настрій героїв та їх емоції. Влучні фрази, жарти, настрій — це все створює колорит фільму та зближує його з аудиторією. У деяких випадках гарний дубляж може навіть покращити якість самого фільму.

Чим дубляж відрізняється від озвучення?

Акторська гра. У дубляжі в актора лише одна роль у фільмі, а дітей записують лише діти; в озвучці один актор може писати декількох персонажів, від малого до старого та навіть підлаштовувати голос під дитячий.

Емоційність. У дубляжі актор ніби одягає героя фільму на себе, проживаючи та відтворюючи всі його емоції: хекання, чхання, плювання; в озвучці актор працює як диктор, начитуючи закадровий голос.

Техніка запису. У дубляжі актор має повністю потрапляти до рота свого персонажа (ліпсінг). Тобто якщо персонаж фільму завершує слово звуком “о”, те саме має зробити актор дубляжу (велику роль тут відіграє якісний переклад. Часом акторам дубляжу доводиться перефразовувати речення заради ліпсінгу); озвучка дозволяє цього уникнути, головне, щоб фраза була одного розміру.

Як записується. У дубляжі кожна репліка або таймкод спершу уважно переглядається, а потім записується окремо і стоячи; в озвучці актори читають весь текст фільму з аркуша без попереднього перегляду та  переважно сидячи.

І дубляж – це завжди командна робота. В цій команді зазвичай беруть участь: режисер, звукорежисер, координатор або менеджер проекту, актор або актори, міксери, менеджери, перекладачі та керівництво.

Основне правило професійного дублера: під час запису важливо, щоб актор не відривався від свого персонажа, переживаючи всі його емоції та вимовляв “рот-в-рот” кожну фразу. Звісно, його завжди підстрахує звукорежисер, який потім приймає матеріал чи чистить його до “досконалості”.

Перекладачі намагаються якомога краще адаптувати іноземні картини.

Одним із головних завдань перекладачів – це зробити переклад непомітним.

Вони мають створити ілюзію того, що весь Голлівуд раптом почав розмовляти українською. Якщо глядач не помітив переклад і дубляж – то це дійсно магія, а значить, команда успішно впоралася зі своєю роботою.

Також перекладач повинен "вкласти в губи", тобто зробити точний переклад фільму, який би "встигав" за оригінальними рухами губ.

Має перекладач і «спіймати» настрій фільму, щоб переклад був гармонійним.

Жарти – це один із найскладніших етапів роботи перекладачів, оскільки надзвичайно складно зробити такий переклад, щоб вони залишилися смішними й актуальними. Тому перекладачам часто доводиться вигадувати нові жарти, які український глядач зрозумів би і полюбив. Більшість жартів у фільмах, серіалах і мультиках – це імпровізація або ретельна робота цілої команди!

Секрети перекладів жартів:

•    Потрібно бути завжди "в темі"

Наприклад, у "Сімпсонах" є велика кількість жартів на тему американських політиків, зірок шоу-бізнесу та спорту, котрі більшість наших людей не сприйняла б. Тому студія дубляжу замінила американських зірок на українських. Жителі Спрінґфілда почали жартувати про Миколу Вересня, Вірку Сердючку та Поплавського.

•    Створення нових слів

Приміром, у серіалі "Теорія Великого Вибуху" один із головних персонажів Шелдон використовує коронну фразу – "Bazinga". Ніхто досі не розуміє що це слово означає, однак вигадливі українські перекладачі не розгубилися і знайшли чудовий відповідник – "гигиські".

Дубляж — важлива складова української культури. Його шлях відображає розвиток кінематографічної індустрії України від майже повної русифікації до сучасних професійних студій, де створюють високоякісний продукт за допомогою мови.

Процес дублювання російською мовою в срср розпочався ще у 1935 році та активно розвивався в наступні роки. Першим зарубіжним фільмом із російськими репліками став «Людина-невидимка» (The Invisible Man 1933 року). У той час, як дублювання іноземних стрічок українською мовою не допускали.

Однак дозволяли робити дубляж українською для окремих фільмів, знятих російською мовою на кіностудіях України (Київській, Одеські та Ялтинській).

На Київській кіностудії Довженка у 1950-1960-х роках керівництво партії дозволяло дублювати українською лише іншомовні фільми з республік срср та окремі російськомовні фільми виробництва кіностудій України.

У цей період були дубльовані українською фільми «Тарас Шевченко» (1951), «Іван Франко» (1956), «Таємниця двох океанів» (1957), «Родина Коцюбинських» (1970).

Переважна більшість художніх фільмів, знятих в радянській Україні були російською, з російськими акторами у головних ролях.

Уже наприкінці шістдесятих створювати дубльовану українську версію дозволяли лише після того, як фільм кілька місяців демонструвався російською. Також жоден фільм не допускали до прокату, поки їх не схвалить московська комісія. Фільми для комісії доводилося дублювати російською мовою. Тому українські режисери, які хотіли швидше випустити свої стрічки в прокат надавали перевагу виготовленню фільмів одразу російською мовою. Таким чином українська майже повністю була витіснена з кінопрокату.

На початку дев’яностих років кінопрокату, як явища, в Україні фактично не було взагалі. Через масове піратство в країні діяло ембарго на прокат американських фільмів. Однак після прийняття Верховною Радою закону про авторські права заборону скасували.

Не дивлячись на те, що жодних обмежень стосовно українського дубляжу більше не було, фільми в прокаті досі йшли російською, а на прокатному ринку домінували російські дистриб’юторські компанії.

Через відсутність українського дубляжу в українських кінотеатрах, станом на 2006 рік в Україні фактично не існувало власної системи кінопрокату, тобто власного суверенного кіноринку, й відповідно, до 2006 року Україну можна було вважати всього лише частиною російського ринку кінопрокату.

На початку січня 2006 року Кабмін видав постанову № 20 про «Деякі питання порядку розповсюдження і демонстрування фільмів» від 16 січня 2006 про обов’язкове дублювання та субтитрування всіх іноземних фільмів українською мовою. Згідно з цим рішенням україномовний дубляж мали вводити поступово: з 1 вересня 2006 року фільмів з українським дубляжем мало бути не менше 20 %, з 1 січня 2007 року — не менше 50 %, а з 1 липня 2007-го — не менше 70 %.

У 2006 році з топ-20 найкасовіших фільмів продубльовано українською було лише 7: «Пірати карибського моря: Скриня мерця», «Казино Рояль», «Парфумер: Історія одного вбивці», «Диявол носить Prada», «Сезон полювання», «Ераґон» й «Тачки».

Більш поширеним український дубляж в кінопрокаті став лише через рік, у 2007 році, а по-справжньому масово він з’явився в українських кінотеатрах лише у 2008 році.

Згідно з новою постановою від 21 червня 2010 року фільми, дубльовані за межами України або фільми, дубльовані іншою мовою без українських субтитрів, на український ринок не допускалися, за винятком фестивального та артхаусного кіно у кількості не більше 10 фільмокопій.

Перші іноземні фільми з українським дубляжем.

1995 рік - практично весь іноземний контент на нашому телебаченні стали озвучувати українською мовою.

Ситком «Альф», американський хіт другої половини 90-х, став одним із перших та найвідоміших проєктів, які прозвучали українською. Це перше шоу, озвучене на новому професійному обладнанні під брендом ICTV. Українським глядачам настільки припала до душі історія про волохатого прибульця та вдало адаптований гумор, що у 2000-му році телеканал навіть провів марафон, у межах якого транслював шоу протягом цілого дня з перервами на випуски новин.

Після неймовірного успіху «Альфа» на телебаченні з’явилися й інші серіали українською мовою. Наприклад, «Друзів», що досі залишаються популярними, українці дивилися майже одночасно з американцями.

Надзвичайний успіх здобув український дубляж сатиричного мультсеріалу «Сімпсони», який не лише вийшов набагато яскравішим за російський, а й був визнаний одним із найкращих у світі. «Доктор Звук» - Юрій Коваленко, став голосом 23 персонажів і двічі потрапляв до Книги рекордів України.

Величезного вибору фільмів і серіалів, звісно, не було, але запам’яталися «Десяте королівство», «Сам удома», «Флінстоуни», перші частини «Гаррі Поттера»…

Номінально український дубляж бере свій початок з 2006 року, з першого анімаційного фільму «Тачки». Тому можна сказати, що український дубляж – це справжній феномен. Бо з одного боку, він ще молодий, завзятий, а з іншого – вже дуже професійний. Це відбулося тому, що спочатку була якісна озвучка, на якій професійно виросло багато класних акторів, перекладачів та інших спеціалістів. Також на нашу користь спрацювало те, що Україна не була тією країною, яку ретельно контролювали щодо дубляжу, це якраз дало певну свободу для розвитку.

Мультфільм «Тачки» — один з перших іноземних повнометражних анімаційних фільмів, що вийшов у прокат з українським дубляжем. Стрічку дублювали на студії «Pteroduction Sound», а переклад виконав Олекса Негребецький, героїв дублювали Ольга Сумська, Остап Ступка, Володимир Жогло, Олександр Ігнатуша, Дмитро Сова . Мультфільм пустили у прокат як українською, так і російською мовами, з однаковою кількістю фільмокопій.

На україномовні «Тачки» серед глядачів був більший попит, ніж на російськомовні. Українській версії надало перевагу на 15 % більше глядачів, ніж російській.

Саме український дубляж мультфільму «Тачки» визнано найкращим в Європі. І це не дивно, на прикладі «Тачок» можна добре побачити, що він знаходиться на високому рівні та має визнання в Голлівуді як один із найкращих.

Крім того, в Україні багато талановитих акторів озвучення, яких, можливо, дехто не знає в обличчя, але, почувши, точно згадає безліч знайомих персонажів, яким вони подарували свій голос.  

Українські актори здатні відтворювати найрізноманітніші голоси, інтонації та емоції. Вони досконало проявляють свої вміння як у комедіях і драмах, так і в фантастиці та жахах.

Часто за певними голлівудськими зірками затверджені певні українські голоси. Приміром, Джонні Деппа й Тома Круза майже скрізь озвучує Андрій Самінін. Голоси Леонардо Ді Капріо зазвичай — Іван Розін чи Павло Скороходько. Скороходько також озвучував Гаррі Поттера в усіх фільмах саги про нього, Губку Боба та Лінивця з "Льодовикового періоду".

Андрій Твердак озвучує Хоакіна Фенікса, Бреда Пітта, Меттью Макконахі, Леонардо Ді Капріо, Тома Гарді та інших.

Катерина Сергеєва — голос Міли Куніс, Кейт Гадсон, Камерон Діас, Сандри Буллок, іноді Уми Турман. А ще вона була Фіоною зі "Шрека".

Людмила Ардельян — голос Анджеліни Джолі, Ніколь Кідман, Дженніфер Лопес та Сари Джессіки Паркер.

Пропонуємо познайомитися із деякими акторами українського дубляжу.

Юрій Коваленко - один із найкращих акторів дубляжу в нашій країні. Юрій прославився тим, що бездоганно імітує звуки живої та неживої природи, різні голоси та іноземні мови. Він навіть взяв псевдонім «Доктор Звук». Згодом Коваленко почав озвучувати політиків, президентів, співаків, акторів та інших публічних персон.

Загалом актор імітує 300 звуків тварин, людей, природних явищ, технічних процесів. За унікальні вміння чоловік потрапив до Книги Рекордів України, а також став кавалером Почесної відзнаки «Великого князя Володимира» II ступеня.

Юрій Коваленко займався як озвучкою, так і дубляжем великої кількості фільмів і мультфільмів. Зокрема, його професійний голос можна почути у кінороботах «Величне століття. Роксолана», «Гра престолів», «Джеймс Бонд» і мультфільмах «Сімпсони», «Шрек», «Смішарики».

Андрій Самінін - актор протягом 25 років грав у Київському академічному театрі драми й комедії на лівому березі Дніпра. А з 2022 року перейшов працювати у Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка.

Саме голосом Андрія Самініна в Україні говорить знаменитий американський актор Том Круз.

Самінін вже упродовж багатьох років дублює іноземні фільми та мультфільми. Найвідоміші його роботи - «Джеймс Бонд», «Ванільне небо», «Люди в чорному 3», «Мачо і ботан», «Фантомас», «Мадагаскар» (друга і третя частини), «Єлизавета: Золотий вік», «Голодні ігри».

Євген Малуха - голос цього актора ви точно чули в багатьох популярних мультфільмах і серіалах. Зокрема, у легендарному американському телесеріалі «Альф», де він озвучив прибульця.

Також Малуха озвучував відомого персонажа мультфільму «Сімпсони» - Гомера - вічно злого чоловіка, який працює на атомній станції. Тож великою мірою саме Євген посприяв популяризації цього американського мультфільму в Україні.

Неможливо не згадати й про легендарного Доктора Хауса - лікаря з унікальними здібностями, який працює з найскладнішими хворобами. В українській версії цього серіалу звучав голос саме Малухи, який вдало відтворив образ вічно замкнутого та зосередженого лікаря.

Окрім цього, актор озвучував різних героїв в іграх «S.T.A.L.K.E.R: Тіні Чорнобиля» та «S.T.A.L.K.E.R: Чисте Небо», розроблених українською студією GSC.

Лариса Руснак - чудова ведуча, професійна акторка, у тому числі й дубляжу. Вона активно озвучує різних героїв в іноземних стрічках українською.

Найпопулярніші кінороботи, де можна почути голос Лариси - це «Основний інстинкт», «Друзі», а ще різні стрічки за участі Кейт Бланшетт, Анджеліни Джолі, Джулії Робертс. Окрім цього, Руснак дублювала ролі у фільмах, які транслювали компанії «1+1», Le Doyen, «Постмодерн».

Має звання Народної артистки України та відзначена орденом княгині Ольги III ступеня. Також Лариса вже протягом 40 років грає у столичному театрі імені Івана Франка.

Катерина Сергеєва - українська акторка дубляжу, яка професійно володіє своїм голосом і навчає цього інших. Вона займається цією справою вже понад 20 років і захоплює своєю майстерністю.

Голосом Сергеєвої в Україні зазвучала Фіона з «Шрека», Тигриця з «Кунг-фу Панди», Глорія з «Мадагаскару». До того ж Катерина дублювала українською таких популярних акторок, як Дженніфер Лопес, Кемерон Діас, Мілу Куніс, Дженніфер Еністон, Сандру Буллок.

Також Катерина активно займається озвучкою реклами.

Ганна Левченко - акторка вищої категорії, режисерка, сценаристка та педагог з ораторської майстерності. У різні роки вона грала у столичному Молодіжному театрі, театрі «Фантастики», вела програми на радіо «Київські відомості» та співпрацювала з Національною спілкою кінематографістів України.

Левченко все своє життя займалась дубляжем і озвучкою знаменитостей у популярних стрічках. Наприклад, її голосом можна було почути таких кінозірок, як Катрін Денев, Іванну Чаббак, Вуппі Голдберг.

Цікаво, що акторка упродовж 25 років дублювала персонажів у «Сімпсонах» та в інших відомих мультфільмах: «Губка Боб», «Футурама», «Малята-Твійнята».

Борис Георгієвський - актор Київського академічного Молодого театру, грає також у кіно. Найвідоміші стрічки за участі Георгіївського - «Слід», «Кріпосна», «Жіночий лікар-2», «Поводир», «Слуга народу-2».

Багатий тембр і відпрацьований голос дає змогу Георгієвському успішно реалізовувати себе в дубляжі та озвучці.

Саме завдяки Борису Георгієвському цікаво та самобутньо українською зазвучали персонажі у фільмах «Володар перснів», «Пірати Карибського моря», «Зоряні війни», «Ніч у музеї», «Робін Гуд», «Форсаж», «Месники», «Дюна».

Катерина Брайковська - акторка міцно закріпилась в українському дубляжі завдяки своїй якісній роботі. Так, голосом Катерини звучать в Україні всесвітньо відомі акторки Айла Фішер, Єва Грін і Марго Роббі.

Почути голос Катерини Брайковської можна у таких фільмах і серіалах, як «Аквамен», «Вітер кохання», «Ціна правди», «Одного разу в Голлівуді», «Люди Ікс», «Емілі в Парижі», «Бріджертони», «Бетмен», «Матриця», «Мавка. Лісова пісня».

Павло Скороходько справжнього успіху досяг в дубляжі та озвучці мультиплікаційних персонажів.

Павло бездоганно перевтілився, озвучивши Губку Боба в однойменному мультфільмі, Сіда із «Льодовикового періоду», Тімона з «Тімона і Пумби», Скорика з «Русалоньки», Тулика з «Робін Гуда».

Також Скороходько вважається офіційним українським голосом популярного на весь світ Гаррі Поттера. Інші роботи, де можна почути голос Павла Скороходька - «Мадагаскар», «Аліса в Країні Чудес», «Сімпсони», «Джентльмени», «Гарячі матусі», «Люди Ікс», «Скубі-Ду!», «Маленький принц», «Великий Гетсбі», «Вбивство у Східному експресі».

 

Іван Розін - голос цього актора можна впізнати, якщо ввімкнути фільми з Леонардо Ді Капріо та Раяна Гослінга. Адже саме Розін офіційно дублює цих всесвітньо відомих акторів українською.

Приємний багатогранний тембр не зможе залишити глядачів байдужими. Іван дублював героїв у фільмах «Мулен Руж», «Диявол носить «Прада», «Відпочинок за обміном», «Шерлок Голмс», «Гобіт», «Готель «Гранд Будапешт», «Ла-Ла Ленд», «Красуня і чудовисько», «Захар Беркут», «Барбі», «Дедпул і Росомаха».

Окрім цього, голос Розіна можна почути у багатьох відомих мультфільмах, як-от: «101 далматинець», «Король Лев», «Шрек Третій», «Людина-павук: Навколо всесвіту», «Людина-павук».

Аліса Гур’єва - молода українська акторка, працює у дубляжі на каналі «1+1». Гурʼєва озвучувала українською мовою Емму Вотсон, Ембер Герд, Елізабет Олсен.

Голос Аліси Гурʼєвої можна почути в стрічках і мультфільмах «Дедпул», «Елвін і бурундуки», «Шпигунка», «Шрек», «Люди Ікс», «Вітер кохання», «Найвеличніший шоумен», «Квиток до раю».

Дмитро Гаврилов мріяв бути танцюристом. Проте травма внесла корективи в плани Дмитра Гаврилова.

Знайомий запропонував майбутньому актору спробувати себе в дубляжі. Спочатку Дмитро Гаврилов озвучував епізодичних персонажів, і вже приблизно через рік роботи йому дали першу велику роль – Пола Уокера з четвертої частини фільму «Форсаж».

Зараз актор дублює багатьох зарубіжних акторів, зокрема зірок відомих голлівудських блокбастерів. Наприклад, голосом Дмитра Гаврилова говорять такі улюблені супергерої, як Тор і Дедпул.

Звичайно це неповний перелік українських акторів дубляжу – його можна продовжувати безкінечно…

Український дубляж — це те, чим зараз може пишатися наша країна, він дуже якісний, влучний, професійний. Усі ті жахливі сценарії «розвитку» україномовного прокату не справдилися.

Українці гарно роблять свою роботу й українці хочуть дивитися фільми українською. Тут навіть не потрібно питати чиєїсь думки, достатньо глянути на цифри: у 2020 році майже 96% фільмів у кінопрокаті вийшли українською мовою.

І з кожним роком ця тенденція покращується. Навіть після широкомасштабного вторгнення українські студії дубляжу завантажені роботою на 100%. Сфера активно розвивається.

SWEET.TV активно розвиває україномовний контент через проєкт «Hollywood українською» (з 2020 р.), створюючи власним коштом ексклюзивний дубляж та озвучку для культових фільмів і серіалів, які раніше не мали української доріжки. Платформа замовляє дублювання у провідних студій, а у 2024 році відкрила власну студію для забезпечення високої якості.

Американський стримінговий гігант Netflix офіційно підписав угоду з українськими студіями дубляжу та відкрив представництво в Польщі, яке обслуговуватиме країни Східної Європи, зокрема й Україну.

Якщо вас зацікавила тема, то за посиланнями є можливість дізнатися ще більше неймовірного про мистецтво українського дубляжу та його творців:

https://www.bbc.com/ukrainian/articles/cm29vm51m94o

Приседська Вікторія. "Ми – невидимки й ілюзіоністи". Хто і як дублює українською голлівудські фільми.

https://www.youtube.com/watch?v=mom8k_9uqXE

НАЙКРАЩИЙ український дубляж фільмів: на які вихиляси здатні українські перекладачі / ідея олександрівна

https://www.youtube.com/watch?v=9qQ6ZbAoUFA

АКТОРИ УКРАЇНСЬКОГО ДУБЛЯЖУ! ХТО Є ГОЛОСАМИ ГОЛІВУДСЬКИХ ЗІРОК?! / Загін Кіноманів

https://www.youtube.com/watch?v=6dHRPyauDNc

АКТОРИ УКРАЇНСЬКОГО ДУБЛЯЖУ! ГОЛОСИ ГОЛІВУДСЬКИХ ЗІРОК (2 ЧАСТИНА) / Загін Кіноманів

https://www.youtube.com/watch?v=ETTvrWParWQ

ГОЛОС НАРУТО ТА ОЛАФА — Андрій Альохін / Загін Кіноманів

https://www.youtube.com/watch?v=QR1cD3KcY7E

Як змінився дубляж в Україні: секретні договори, нова студія, мейджори / Культура

https://www.youtube.com/watch?v=h8u-e2GYKBE

Українські голоси Голлівуду: як потрапити у дубляж? / Культура

https://www.youtube.com/watch?v=yPKlaypwaxk

Д/ф «Дивись українською!» / Суспільне Новини

https://www.youtube.com/watch?v=su-ygOZlSyk

Невидимі українські зірки: Чиїми голосами говорять легенди Голлівуду? Історія українського дубляжу / Ми – Україна

https://www.youtube.com/watch?v=i2up4A5-SMY

ЗІРКИ, ЯКІ ОЗВУЧИЛИ МУЛЬТИКИ! DZIDZIO, ПРИТУЛА, ГОРБУНОВ / Загін Кіноманів

https://www.youtube.com/watch?v=GjRaZq_MNzk

ЗІРКИ, ЯКІ ОЗВУЧИЛИ МУЛЬТИКИ! ПОЛЯКОВА, МЕЛОВІН, КОШОВИЙ / Загін Кіноманів

Арткалейдоскоп «Хранитель українських старожитностей»: ІВАН МАКАРОВИЧ ГОНЧАР (до 115-річчя від дня народження українського митця) – проєкт «НАРОДЖЕНІ УКРАЇНОЮ…»

 Іван Макарович Гончар (1911–1993) – видатний діяч культури, скульптор, живописець, графік, народознавець, колекціонер, заслужений діяч мистецтв, Лауреат Державної премії імені Т.Шевченка (1991). Він є засновником відомого в Україні й за її межами громадського музею, який від 1960-х років став осередком українського відродження (нині Національний центр народної культури "Музей Івана Гончара").

            Мистецькі здібності проявилися ще у 4-му класі, коли юнак здобув перше місце в районній художній виставці. Але визначальною людиною в житті Івана Гончара став музикант і фольклорист Максим Коросташ. Той завітав у село у 1927 році і, дізнавшись про талановитого хлопця, взяв під свою опіку. Саме він допоміг Гончару вступити до Київської художньо-індустріальної школи, поселивши у своїй квартирі на Гоголівській вулиці. Це знайомство та переїзд до столиці уможливили дружбу Гончара із письменницею Оленою Пчілкою та музикознавцем Климентієм Квіткою.

Іван Гончар брав участь у Другій світовій війни, яку пройшов до Берліна офіцером-зв’язківцем, командиром взводу. Він згадував цю війну, але саме через біль і занепад культури:

«Ніколи я так не відчував гострого болю за долю нашої української культури, як по війні, після демобілізації з діючої армії...

Тяжкі враження від спустошливої війни, що ураганом пронеслася по всій радянській землі й забрала з собою неоціненні скарби нашої мистецької культури, я вже не кажу про всім відомі людські жертви. Побувавши поза межами нашої Вітчизни – в Німеччині, Польщі, Чехословаччині, Угорщині, Австрії, я на власні очі побачив, як там свято бережуть пам’ятки своєї культури національної, і мимоволі пригадувалося, як по-варварськи знищувались подібні на Україні.»

Саме тому Іван Гончар дав обіцянку — присвятити себе збереженню української культури, якщо виживе у війні.

З початку травня до середини грудня 1945 року Іван Макарович Гончар перебував у Німеччині. Будучи художником-фронтовиком йому випала нагода бути у відрядженнях у різних містах Німеччини, Польщі, Чехії, Австрії, які він зображував у своїх творах, в основному картинах.

Серед його малюнків є невеличкі етюди Відня та парковий ландшафт міста. У колекції Відня присутні види церкви Karlskirche (святого Карла). Європа на малюнках Гончара постає у всій своїй красі, і зображення міста на картинах маляра — поза часом. Тільки датування робіт 1945 роком нагадує, що на картинах зафіксована повоєнна Європа, де щойно закінчилася страшна війна.

Перед Віднем, Іван Гончар був у Празі, яка справила на нього велике враження, оскільки це перше європейське велике місто, де він побував, яке, відносно, було незруйнованим і де вирувало життя. Запис у його щоденнику від 5 липня 1945 року розповідає, що Відень постав перед ним без особливої зелені та напівзруйнованим:

«Виїхали рано з посьолка на Відень. Їхали цілий день по чехословацьких і австрійських землях. Але велика різниця кинулась в очі, коли переїхали з Чехословацької землі на Австрійську. Тут уже не та культура, не ті дороги, бідніший народ, немає тої чистоти і т.д. А крім всього немає тої привітливості народа, як в Чехословакії. Пізно вечером ми доїхали до передмість м. Відня до р. Дунай, і тут у брудному робітничому посьолку залишились на ніч.»

Опісля Іван Гончар їздив також у приміський Баден. Його записи в щоденнику розповідають, що в час перебування у Відні та околицях його тривожили страшні думки про вплив війни на людину та її психологічний стан.

У Відні Іван Гончар мав унікальну можливість реалізуватися як скульптор. Митець працював у майстерні австрійського скульптора Бена у Віденській Академії мистецтв. 

В кінці 1945 року Іван Гончар повертається в Україну. Із собою везе багаж не лише воєнного досвіду, а й вражений і натхненний європейським мистецтвом із завзяттям творити його ж в Україні.

Іван Гончар створював скульптури. Критики зазначають, що його характерним стилем були динамічні композиції та сміливе зображення форм. Іван Гончар є автором пам’ятників В. Сосюрі (1947), Л. Українці (1959), Т. Шевченкові (Шешори, 1964), У. Кармелюку (1964) та ін.

Повернувшись в Україну, за власними ж словами, Іван Гончар «перевдягнув гімнастерку на вишивану сорочку.»

 «Іван Гончар не мислив собі без вишитої сорочки (всього їх було в нього близько 20-ти). І саме у цій Іван Макарович відзначав свій 80-річний ювілей. У години хатнього Музею українських старожитностей, незалежно від того, скільки приходило відвідувачів – поціновувачів автентики – чи п'ять-десять, чи ціла група, чи одна людина – він обов'язково надягав вишиту сорочку як символ української ідентичності, підкреслюючи цим вірність української традиції та обраному ним шляху утвердження науковому».

У 50-х роках, уже фактично на все життя, скульптор пішов на культурний “фронт”.

Все почалося з імпровізованих експедицій Україною, де Гончар збирав експонати для музею — так само імпровізованого. Його він влаштував у власному будинку. Митець жив неподалік Києво-Печерської лаври. Спілка художників УРСР виділила йому землю, де й було збудовано будинок, що став на той час першим приватним музеєм.

У його оселі у 1960-х роках часто збиралася молодь, яка хотіла більше дізнатися про народну творчість та українську культуру, за що Гончар зазнавав звинувачень у націоналізмі та переслідувань.

Найбільше всього Іван Гончар мріяв про те, щоб всі його матеріали та зібрання осіли в одному музею і слугували для майбутніх поколінь для вивчення власної історії та культури. Він вважав свою збірку цільною і дуже не хотів, щоб вона була розпорошена по різних музеях. Фактично так і сталося, хоча й не одразу.

У своїй просвітницькій діяльності відвідувачам музею і слухачам своїх лекцій художник прагнув донести, що втрата національних рис у мистецтві – тяжка втрата для загальнолюдської культури, руйнування традицій і звичаїв народу дасть жахливі наслідки для майбутніх поколінь. Домашній осередок неформальної роботи Івана Гончара з відвідувачами, а особливо із студентською молоддю, не залишався поза увагою ревнителів офіційного курсу в культурі.

Довго так тривати не могло. На початку 1970-х рр. до Гончара зачастили перевірки, комісії, почалися «партійні розбори». Його попереджали, вмовляли віддати усі експонати у фонд держави, бо можуть спалити, а його вбити. «Це ж він духовний батько дисидентів - найзапекліших антирадянських елементів, це в його хаті відбуваються конспіративні зустрічі ворогів антирадянської влади на Україні…»

Партійний прес стає дедалі тяжчий. Від нього вимагають здати колекції музею, з чим він не погоджується. «Вимагати здати свій музей – це насильство над художником. Що значить забрати в мене останнє».

Він боляче переживав виключення з партії (1972 р.) «за антипартійну діяльність», більш ніж десятилітнє «відлучення» від офіційної праці. Він писав: «…мої творчі доробки ось уже 4-й рік не сприймаються, замовлень не дається. Навіть ті твори, що стояли в музеях, знімаються з експозиції. По суті я, як митець, ізольований від народу».

І.М.Гончар захищався, пишучи заяви-пояснення в партійні органи, але натикався на нерозуміння. Він ставив питання не про відновлення членства в партії, а про торжество справедливості над беззаконням.

В добу горбачовської перебудови вирішили переглянути справу Івана Макаровича і чи був націоналізм в його діяльності. За допомогою звернулись в Інститут історії. В результаті було визначено, що ніякої антипартійної пропаганди він не вів.

«У таких умовах дискримінації, – скаржився він, – тяжко не лише творити, а й взагалі жити… Але я знайшов у собі сили і вперто працював… і за цей період (15 років), як митець створив більше, ніж за весь творчий час… Нещодавно мені повернули партквиток. Справедливість восторжествувала».

Митець самозречено відстоював право людини доторкнутися до традиційної культури свого народу, і музей продовжував діяти.

Музей Івана Гончара став одним із найзначніших осередків "руху шестидесятників".

На початку 1990-х років, коли Україна здобула незалежність, а Іван Гончар – заслужене визнання своєї творчості та просвітницької діяльності, було підняте питання про створення державного музею на засадах, запропонованих митцем.

Проте митець так і не дочекався від влади конкретних дій з виділення приміщення для музею. 18 червня 1993 р. Івана Макаровича не стало.

По смерті Івана Макаровича Гончара у 1993 році його зібрання та творча спадщина стали основою Державного музею І.М. Гончара, а з 1999 року – Українського Центру народної культури " Музей Івана Гончара". Директором музею став прийомний син Івана Макаровича Гончара – Петро Гончар, єдиний спадкоємець унікальної колекції, відомий художник та продовжувач справи.

У 2009 році УЦНК "Музей Івана Гончара" було надано статус національного і його перейменовано в Національний центр народної культури "Музей Івана Гончара".

Національний центр народної культури "Музей Івана Гончара" має унікальну колекцію народного мистецтва, започатковану митцем у польових експедиціях наприкінці 1950-х років.

Колекція музею налічує понад 15 тисяч етнографічних та мистецьких одиниць, серед яких 2,7 тисячі зразків з тканини (рушники, сорочки, верхній одяг, килими, взірці вишивок), близько 700 предметів кераміки (гончарний посуд, дитяча іграшка, кахлі), колекція писанок, дерев'яні різьблені речі, вироби з металу та скла, колекція народних музичних інструментів (кобзи, бандури, цимбали, сопілки, колісна ліра, цитра, коза, трембіти, флояра та інші).

Пріоритетною у колекції Музею є збірка українських народних картин, зокрема, славнозвісних «Козаків Мамаїв», а також ікон народного письма (500 одиниць). Окремими полотнами представлено професійне малярство. Також в Центрі зберігається особиста бібліотека I. М. Гончара, що нараховує 2 750 книг.

У музеї зберігається багато фотографій Івана Гончара.

Доповненням до колекції є 18 томів рукописного історико-етнографічного мистецького альбому "Україна й українці". Зібрані в них кілька тисяч світлин, разом із замальовками краєзнавчого характеру, відображають українські традиції в одязі, архітектурі, орнаменті і є чудовим ілюстрованим матеріалом.

Матеріали для альбому Іван Гончар збирав протягом чотирьох десятиліть – від кінця 1950-х до 1993 року. Унікальні історико-документальні світлини кінця XIX – початку XX століття з багатьох сіл і міст України упорядковані ним на великих аркушах й оформлені авторськими малюнками. 18 томів альбому містять тисячі світлин, які представляють етнічну самобутність різних регіонів України. Поступово проводиться видання альбомів.

 

Детальна інформація за посиланнями:

https://honchar.org.ua/

Музей Івана Гончара

https://msmb.org.ua/biblioresursi/bibliografiya/osobistosti/prometey-ukrainsykogo-duhu-do-100-richchya-ivana-gonchara-skulyptora-hudozhnika-etnografa/

«Прометей українського духу» (До 100 річчя Івана Гончара – скульптора, художника, етнографа) / Міська спеціалізована молодіжна бібліотека (МСМБ)

https://espreso.tv/news-kdb-pidpalili-yogo-khatu-ale-vin-stoyav-na-svoemu-do-ostannogo-ivan-gonchar-ryativnik-ukrainskoi-kulturi

Мирослава Барчук. "КДБ підпалив його хату, але він стояв на своєму до останнього": Іван Гончар – рятівник української культури.

https://www.youtube.com/watch?v=g-DaOVkJQM0

Іван ГОНЧАР: УКРАЇНА СПОКОНВІЧНА / Студія "МИ"

https://www.youtube.com/watch?v=KuIIFCSISdY

"Іван Гончар.100 років" - (документальний фільм) / АртВелес

https://www.youtube.com/watch?v=oLumaa3ARGI

Наш Іван Гончар: топ-митець, креативник, колекціонер | огляд артбуку "УКРАЇНА Й УКРАЇНЦІ" / Severynivna

Ювіляри у царині світового мистецтва. Арткалендар. Січень 2026

Творчість митців різних країн світу визнана і за межами їх батьківщини, і вони є складовою загального світового мистецтва.

Про деяких митців-ювілярів січня 2026 року відділ мистецтв Чернігівської обласної бібліотеки для дітей подає коротку інформацію та запрошує навідатися до відділу за більш детальними фактами та літературою про знаних людей.

https://www.slideshare.net/slideshow/2026-6733/285113108

Арткалейдоскоп «ІЛЮСТРАТОР УКРАЇНСЬКОЇ ПІСНІ». До 170-річчя від дня народження Амвросія Андрійовича Ждахи

 Ждаха Амвросій Андрійович - український художник кінця ХІХ-початку ХХ століть, ім’я якого звучить не так часто. Він є автором міні-картин унікального художнього мистецтва – це ілюстрації до “Кобзаря” Т. Г. Шевченка та поштові листівки з козацькою тематикою.

Народився Амвросій Ждаха 6 грудня 1855 року в місті Ізмаїл. Батько його - Андрій Ждаха, походив від задунайських козаків, а мати - Уляна Смаглій була родом із Київщини. Вже наступного року рідне місто художника перейшло до Османської імперії й сім’я переїхала на Миколаївщину до Очакова.

Любов до мистецтва Амвросію прищепили ще з дитинства. Українські пісні в родині лунали дуже часто, адже батько володів грою на бандурі і часто акомпанував матері, яка мала гарний голос.

Малювати Амвросiй почав iз раннього дитинства, а в 6 років, навчаючись у повітовому училищi, він відвідував недiльнi рисувальнi класи Одеського товариства красних мистецтв.

Вже юнаком у 1872-1873 рр. він бере приватні уроки у відомого художника Віктора Ковальова.

Проте сім’я дуже швидко збідніла і можливості здобувати художню освіту були перервані, за рішенням батька, навчанням в Єлисаветградському кавалерійському училищі. Однак хлопець довго там не вчився, військова справа не була його покликанням. Хіба що, дуже любив коней, яких тоді й навчився малювати.

У 1877 році Амвросій Ждаха вступає на службу до Одеського відділення Херсонського земського банку креслярем. Часті службові відрядження по селах різних губерній давали йому можливість знайомитися з народним побутом, фольклором українців, декоративним мистецтвом, традиціями та фіксувати все за допомогою малюнків.

У 80-х роках ХІХ ст. митець зблизився з представниками товариства розвитку національної культури “Громада” у Одесі.

В цей період художник також долучився до трупи мандрівного театру, який очолювали М. Кропивницький та М. Старицький. Амвросій Ждаха малював ескізи українських народних костюмів для п’єси за твором Тараса Шевченка “Назар Стодоля”. В нього замовляли ілюстрації й інші корифеї та діячі “Громади” і зближення з ними вплинуло на подальше життя митця.

На довгому життєвому шляху А. Ждаха плідно працював у різних напрямках. Його завжди приваблювала історико-етнографічна тема, митець малював ілюстрації до творів різних тогочасних українських письменників: П.Куліша «Чорна рада» (1901), М. Комарова «Оповідання про Антона Головатого» (1901), «Слово о полку Ігоревім» (1904), етнографічного збірника «Українське весілля» (1905), Г. Квітки-Основ’яненка «Добре роби, добре й буде» (1906), повісті Ф. Равіти-Гавронського «При битій дорозі» (1912) та Є. Гребінки «Чайковський» (1914).

Попри таку плідну працю у сфері книжкової графіки саме за порадою Миколи Лисенка, який на той час збирав українські народні пісні, Амвросій Ждаха розпочав створювати листівки з ілюстраціями до них. Вони та малюнки до “Кобзаря” стали основним надбанням художника, роботу над якими розпочав у 1896 р. і не полишав до кінця свого життя.

Амвросій Ждаха також є автором 40 узорів українських писанок; великої кількості ескізів – проєктів меблів, інтер’єрів світлиць, кухонь, кімнат, ескізів обкладинок та заставок журналів, видавничих знаків та екслібрисів, близько п’ятисот малюнків сюжетів, типажів, буквиць, узорчатих заставок і кінцівок до українського «Євангелія».

Перші два випуски листівок до українських народних пісень мали великий успіх і дуже швидко були розпродані. Так перша серія листівок вийшла у 1911 р., і це всього десять листівок ілюстрації до десяти пісень. Вона була видана друком найвищого рівня в Німеччині (Лейпциг) та Австро-Угорщині (Прага).

Друга серія вийшла у 1913 році. До неї увійшло 11 ілюстрацій до народних пісень, одна з них «При битій дорозі» - ілюстрація до однойменної повісті Ф. Равіти-Гавронського.

Обидві серії листівок були миттєво розпродані ще й тому, що київське видавництво «Час», з яким співпрацював А. Ждаха, провело громадсько-патріотичну акцію: від продажу листівок кошти збиралися на пам’ятник Т.Шевченку. На всіх листівках є текст: «Жертвуйте на пам’ятник Т.Шевченку у Києві».

У 1914 році були підготовлені до випуску третя і четверта серії листівок – ілюстрації до пісень «Ой, під вишнею, під черешнею», «Ой, ішли наші запорожці славні», «Розвивайся ти, дубочку», «Ой, п’є Байда», «Максим козак Залізняк», «Ішов милий у дорогу», «Пусти мене мати погуляти». Але розпочалася Перша світова війна і видати друком їх не вдалося. Але оригінали вже були передані за кордон, і там безслідно зникли.

Окрім самих малюнків на кожній листівці був мотив і початкові слова пісні. Тексти були написані українським історичним шрифтом, а на самій ілюстрації було багато традиційних орнаментів, знайдених самим художником під час відряджень або ж взятих з книжок.

На листівках автор зображав і реальні місця козацької доби, до прикладу, Чортомлицьку січ.

Листівки Ждахи стали унікальним явищем: вони були водночас і мистецьким твором, і пам’яткою історії.

Темами для цих листівок могли бути як історичні події, битви, в самих персонажах можна було вгадати деякі персоналії, так і побутові сцени: збори козака в похід, життя села, стосунки між людьми.

Художник приділяв багато уваги не лише самим козакам та їхньому військовому життю, а і їхнім стосункам з іншими, або ж ставленню інших до козаків. На кількох листівках зображене щось на кшталт сільських забав.

Зображує автор на листівках і молодше покоління. Тут вже можна розглянути й вигляд села. Загалом кольори картини дуже яскраві й передають позитивну атмосферу.

Поруч із веселими сценами існує й інша тема — мотиви смерті й розлуки. Чимало пісень, які ілюстрував Ждаха, розповідають про прощання козака з родиною, смерть у поході чи самотність на могилі серед степу. Художник умів передати і цей сум: у темних барвах, у поглядах персонажів, у символічних чорних птахах чи яворах над водою.

Деякі листівки царський уряд визначив, як “небезпечні”. До прикладу, “Ой, біда, біда чайці-небозі”. Через її національний характер, роботу сприйняли, як загрозу самодержавству. На ній зображений Хмельницький, який закриває собою жінку з дитиною, символ України. Що цікаво, є свідчення, що художник спочатку хотів зобразити Мазепу (за легендою саме він є автором цієї пісні), але митця попросили відмовитись від цієї ідеї через цензуру і сприйняття Мазепи в російській імперії як “зрадника”.

Листівки були не єдиною сферою діяльності митця. Оскільки він займався книжковою графікою, то ілюстрував також “Кобзар” у 1896-1901 роках. До цього інші художники вже створювали ілюстрації до окремих творів, проте Амвросій Ждаха взявся за те, щоб проілюструвати збірку повністю і зробити її доступною для широкого кола читачів. Для оформлення зображень графік планував використати орнаменти з кераміки, писанок або ж шиття, а для текстів — відтворити шрифт на основі українських стародруків. Таку ж техніку він використовував і в пізнішій роботі над листівками. Тоді книгу, на жаль, не вдалося видати, проте, деякі ілюстрації збереглися в окремих колекціях.

Під час української революції 1917-1921 рр. А. Ждаха бере участь, як гравер, у конкурсі проєктів-ескізів національних паперових грошей та грошових знаків, так званих розмінних марок.

З 1924-го і до кінця свого життя в 1927 р. Амвросій Ждаха викладав курс лекцій з українського декоративно-ужиткового мистецтва в Одеському політехнікумі мистецтва, а також креслення та графіку.

Помер Амвросій Ждаха 8 вересня 1927 року та похований на Другому Християнському цвинтарі в Одесі.

Дізнатися більше про Амвросія Андрійовича Ждаху - українського ілюстратора і художника, першого з українських графіків, який розпочав працю над комплексним оформленням «Кобзаря» Тараса Шевченка, можна за посиланнями: 

https://ukrainianartscience.in.ua/index.php/uad/article/view/61

Корнєв, Андрій Юрійович. Ілюстрації до українських народних пісень у творчості художника Амвросія Ждахи

https://md-eksperiment.org/post/20241114-istorija-ta-spadok-amvrosija-zhdakhy-v-ukrayinskomu-mystetstvi

Історія та спадок Амвросія Ждахи в українському мистецтві

https://spadok.org.ua/vydatni-ukrayintsi/reproduktsiyi-avmrosiya-zhdakhy-na-starykh-poshtivkakh

Репродукції Амвросія Ждахи на старих поштівках

https://niez.com.ua/museums/entsyklopediia-zapovidnyka/istorychnyi-kalendar/%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96/2914-samobutniy-mytets-khudozhnyk-i-hraver-pedahoh-zhdakha-amvrosiy-andriyovych-1855-1927.html

Самобутній митець - художник і гравер, педагог Ждаха Амвросій Андрійович (1855-1927) / Історичний календар. Особистості

https://drukarnia.com.ua/articles/amvrosii-zhdakha-N9erl

Амвросій Ждаха — художник козацької України