Народився Олександр Антонович Кошиць 12 вересня 1875 року в селі Ромашки на Київщині.
Навчався митець в Богуславській бурсі, яку закінчив у 1890 році, навчався там 6 років. Ще шість років провів у класах Київської духовної семінарії. Вступає до Київської духовної академії. І мрія здійснилася – за два роки Кошиць очолив хор. Зумів відновити заборонену раніше Синодом музику Артема Веделя: “Я мав щастя невимовне стояти на хорах на його місці, спиратись на ті ж самі поручні, що й він, і співати під тими ж склепіннями, які він оголошував своїми геніальними піснями та які мурував Мазепа!”
Після Академії Кошиць знову повернувся в село.
Згодом вчителював у жіночій Духовній школі, був лектором історії у Ставропільськім учительськім інституті. Там же виступав з концертами, створивши хор.
За ці виступи вони ледь не потрапили до жандармівських лап за “українофільство”. М. Лисенко порадив молодому музиканту помандрувати станицями Кубані, щоб зібрати місцевий фольклор, особливо козацькі пісні, які збереглися в пам’яті місцевих жителів. “Моя радість! Записав безліч матеріалу, впорядкував 500 пісень і віддав Кубанському обласному управлінню, одержав за це Золоту медаль на Кубанській етнографічній виставці. А де ділись ті пісні, спитай радянського уряду! У мене збереглася в Києві лише одна сота шпаргалів”. Повернувшись до Києва, вступив у Музичну школу імені Лисенка.
В 1909 році Кошиця запросили керувати Хором студентів Київського університету Святого Володимира. З ним Олександр Антонович об’їздив усю Україну, це був один із найкращих колективів того часу. За два роки дирекція Імператорського музичного училища запропонувала йому вести клас хорового співу в училищі, а пізніше і в консерваторії. Микола Садовський, бачачи неймовірний талант митця, й собі запрошує Кошиця диригентом у театр. Там геніальний творець ставить опери “Утоплена”, “Різдвяна ніч”, “Енеїда” Миколи Лисенка; “Роксолана” Дмитра Січинського; “Сільська честь” П’єтро Масканьї; “Гальку” Станіслава Монюшка. Кошиць згадував: “1 січня Петлюра запросив мене зі Стеценком на авдієнцію. Звертаючись до мене, мовив: “За тиждень щоб була організована для закордонної подорожі капеля”. Для мене ця капела була край моїх бажань і мрія всього життя”. Зібраний ансамбль на чолі з Кошицем виїхав на гастролі до Європи, потім Америки. Їхні виступи перевершили всі сподівання. Зали були набиті охочими послухати українські пісні, а критики не шкодували схвальних відгуків. “Хоч як ми шануємо наші великі хори, але рівного цьому не маємо. З хором і в хорі живе його диригент Олександр Кошиць. Це, власне, не диригент у загальноприйнятім значенні цього слова, він є справжній чарівник”, – 7 квітня 1921 року (Берлін, Німеччина). “Не може бути кращої, досконалішої пропаганди для того, щоб дати світові пізнати українську націю. Вам заперечують існування Вашої нації, отже, Ваші співаки доводять світові, що ця нація має незрівнянно могутню і музичну душу”, – професор Сорбонни Шарль Сеньобос. 6 років тривали гастролі хору, всюди їх виступи проводжали гучними оплесками, захопленням. Про Україну заговорили на обох американських континентах. Складні політичні обставини: Україну силою приєднали до СРСР і митцю вже не судилося повернувся на Батьківщину. Решту життя Кошиць провів в еміграції.
Починаючи із 1924 року Олександр Антонович мешкає у США та Канаді. Але своє дітище він не полишає. Пише музичні твори, створює обробки до українських пісень. У Нью-Йорку видає збірку пісень, перекладених англійською мовою. “Єдина моя надія, що держить мене на землі і дає сили жити, – це бути перед смертю дома, побачити милих друзів, мій дорогий Київ, мою Україну”.Кошиць хотів повернутися на Батьківщину, писав листи-прохання в СРСР, але заборона радянської влади була категоричною. 21 вересня 1944 року Олександр Кошиць пішов із життя. Усе життя Кошиць присвятив розвиткові й зміцненню української культури. Завдяки йому українське мистецтво посіло визначне місце світової культури. Відданий до останнього подиху рідній землі, вірно служив своєму народові. Про Щедрик: «Щедрик був коронною точкою нашого репертуару у всіх краях упродовж п’яти з половиною років» «Цей український гашиш – найсолодша з отрут», – заявляла на берлінських прем’єрах «Щедрика» німецька професура. «Одна з найпрекрасніших пісень програми – «Щедрик», писав лондонський журнал «The Punch». «Леонтович – це Гомер в музиці», друкувала варшавська преса. «Культурна зрілість України має стати для світу легітимізацією її політичної незалежності», резюмував Відень.
 |
| Олександр Кошиць з хористками Капели. Рік і місцевість не зазначено |
За ці виступи вони ледь не потрапили до жандармівських лап за “українофільство”. М. Лисенко порадив молодому музиканту помандрувати станицями Кубані, щоб зібрати місцевий фольклор, особливо козацькі пісні, які збереглися в пам’яті місцевих жителів. “Моя радість! Записав безліч матеріалу, впорядкував 500 пісень і віддав Кубанському обласному управлінню, одержав за це Золоту медаль на Кубанській етнографічній виставці. А де ділись ті пісні, спитай радянського уряду! У мене збереглася в Києві лише одна сота шпаргалів”. Повернувшись до Києва, вступив у Музичну школу імені Лисенка.
 |
| Микола Лисенко з помічниками по хоровій справі. Зліва направо сидять: Арсен Бакалінський, Кирило Стеценко, Микола Лисенко, Яків Гулак-Артемовський; стоять: Олександр Кошиць, Олекса Коваленко, К. Гончар. |
В 1909 році Кошиця запросили керувати Хором студентів Київського університету Святого Володимира. З ним Олександр Антонович об’їздив усю Україну, це був один із найкращих колективів того часу. За два роки дирекція Імператорського музичного училища запропонувала йому вести клас хорового співу в училищі, а пізніше і в консерваторії. Микола Садовський, бачачи неймовірний талант митця, й собі запрошує Кошиця диригентом у театр. Там геніальний творець ставить опери “Утоплена”, “Різдвяна ніч”, “Енеїда” Миколи Лисенка; “Роксолана” Дмитра Січинського; “Сільська честь” П’єтро Масканьї; “Гальку” Станіслава Монюшка. Кошиць згадував: “1 січня Петлюра запросив мене зі Стеценком на авдієнцію. Звертаючись до мене, мовив: “За тиждень щоб була організована для закордонної подорожі капеля”. Для мене ця капела була край моїх бажань і мрія всього життя”. Зібраний ансамбль на чолі з Кошицем виїхав на гастролі до Європи, потім Америки. Їхні виступи перевершили всі сподівання. Зали були набиті охочими послухати українські пісні, а критики не шкодували схвальних відгуків. “Хоч як ми шануємо наші великі хори, але рівного цьому не маємо. З хором і в хорі живе його диригент Олександр Кошиць. Це, власне, не диригент у загальноприйнятім значенні цього слова, він є справжній чарівник”, – 7 квітня 1921 року (Берлін, Німеччина). “Не може бути кращої, досконалішої пропаганди для того, щоб дати світові пізнати українську націю. Вам заперечують існування Вашої нації, отже, Ваші співаки доводять світові, що ця нація має незрівнянно могутню і музичну душу”, – професор Сорбонни Шарль Сеньобос. 6 років тривали гастролі хору, всюди їх виступи проводжали гучними оплесками, захопленням. Про Україну заговорили на обох американських континентах. Складні політичні обставини: Україну силою приєднали до СРСР і митцю вже не судилося повернувся на Батьківщину. Решту життя Кошиць провів в еміграції.
Починаючи із 1924 року Олександр Антонович мешкає у США та Канаді. Але своє дітище він не полишає. Пише музичні твори, створює обробки до українських пісень. У Нью-Йорку видає збірку пісень, перекладених англійською мовою. “Єдина моя надія, що держить мене на землі і дає сили жити, – це бути перед смертю дома, побачити милих друзів, мій дорогий Київ, мою Україну”.Кошиць хотів повернутися на Батьківщину, писав листи-прохання в СРСР, але заборона радянської влади була категоричною. 21 вересня 1944 року Олександр Кошиць пішов із життя. Усе життя Кошиць присвятив розвиткові й зміцненню української культури. Завдяки йому українське мистецтво посіло визначне місце світової культури. Відданий до останнього подиху рідній землі, вірно служив своєму народові. Про Щедрик: «Щедрик був коронною точкою нашого репертуару у всіх краях упродовж п’яти з половиною років» «Цей український гашиш – найсолодша з отрут», – заявляла на берлінських прем’єрах «Щедрика» німецька професура. «Одна з найпрекрасніших пісень програми – «Щедрик», писав лондонський журнал «The Punch». «Леонтович – це Гомер в музиці», друкувала варшавська преса. «Культурна зрілість України має стати для світу легітимізацією її політичної незалежності», резюмував Відень.
 |
| Олександр Кошиць на площі Святого Марка у Венеції. |
https://www.youtube.com/watch?v=U3Pnv1MciW4 - Кошиць Олександр Антонович | Композитор | Щедрик | Біографія
Немає коментарів:
Дописати коментар