Бути послідовником корифеїв, тобто творити реалістичний театр, який би хвилював глядача і гостротою поставлених проблем і високою художністю, дуже важко, а в нинішні непевні часи, то навіть небезпечно. Якщо йти шляхом корифеїв, треба бути на стороні народу, виказувати всі його болі, говорити в художніх образах правду, і про владу в тому числі.
Іван Казнадій
7 липня виповнюється 100 років від дня народження заслуженого діяча мистецтв України, знаного актора і режисера театру ім. М.Кропивницького Івана Васильовича Казнадія (1925-2006).
Іван Васильович Казнадій – талановитий актор, режисер, людина енциклопедичних знань, невтомний пропагандист театральної спадщини корифеїв, майже 50 років був вірним служителем Мельпомени. Він зробив вагомий внесок у розвиток і збереження української театральної культури, підіймаючи тим самим українську національну свідомість.
Казнадій-режисер здійснив постановку 150 вистав на сценах театрів: Київського ім. І. Франка, Дніпропетровського ім. Т. Шевченка, Білоцерківського ім. П. Саксаганського, Львівського театру Прикарпатського військового округу, Кіровоградського ім. М. Кропивницького.
Режисер віддавав перевагу творам української драматургії. А найбільше митець любив п’єси М. Кропивницького та І. Карпенка-Карого.
На сцені Кіровоградського театру він поставив 50 вистав, найвідоміші серед них: «Для домашнього вогнища» І. Франка, «Хазяїн» І. Карпенка-Карого, «Замулені Джерела», «Дай серцю волю, заведе в неволю», «По ревізії», «Перед волею» М. Кропивницького, «Соло на флейті» І. Микитенка, «Варшавська мелодія» Л. Зоріна, «Фараони» О. Коломійця, «Майська ніч», «Циганка Аза» М. Старицького, «В степах України», «Платон Кречет», «Богдан Хмельницький» О. Корнійчука та ін.
Йому як режисеру був притаманний самобутній почерк і стиль по створенню на сцені великих масштабних полотен.
Іван Васильович був ще й неперевершеним драматичним актором і зіграв велику кількість ролей у власних постановках та спектаклях інших режисерів.
Недарма існує думка, що театр – справа сімейна. Адже дружиною Івана Васильовича Казнадія була самобутня драматична актриса, заслужена артистка України Світлана Андріївна Мартинова, яка більшу частину творчого життя служила на сцені Кіровоградського театру ім. М. Кропивницького. Це була актриса широкого діапазону: яскрава, динамічна, емоційна.
Любителям театрального мистецтва запам’яталися такі її ролі: Варка в «Безталанній» І. Карпенка-Карого, Женя в «Замулених джерелах» М. Кропивницького, Маруся Богуславка, циганка Аза, Зовиця у виставах «Маруся Богуславка», «Циганка Аза», «Майська ніч» за п’єсами М. Старицького, Тетяна у драмі «У неділю рано зілля копала» О. Кобилянської, Лариса в опереті «Біла акація» І. Дунаєвського, Гелена у «Варшавській мелодії» Л. Зоріна та ін.
Іван Васильович Казнадій належав до людей, які найбільше задоволення отримували, роблячи подарунки іншим. Зустрічі у затишній оселі Івана Казнадія і Світлани Мартинової тривали годинами. За чаюванням і бесідами час спливав непомітно. Іван Васильович, наче фокусник, діставав все нові й нові раритети. Весело виблискував очима і проголошував: «А ось іще для вас!».
У 1974 році місцева влада Кіровограду провела так звану «реконструкцію» приміщення театру, у результаті якої ложі, у яких сиділи корифеї українського театру, були зламані, акустичні пристрої зали та сцени були знищені, а фасад та загальний історичний вигляд приміщення було втрачено. Іван Казнадій виступив з різкою критикою рішення місцевої влади, назвавши злочином знищення архітектурної та культурної пам'ятки, за що й поплатився. Його незабаром звільнили з посади головного режисера театру й у 1976 році перевели до Київського музично-драматичного театру ім. П. Саксаганського у місті Біла Церква Київської області, де він пропрацював до 1983 року.
У 1983 році Казнадій знову повернувся до Кіровограда. Талановитому, визнаному далеко за теренами області і країни режисеру через утиски влади довелося працювати черговим режисером та керівником художньої самодіяльності у другорядних театрах та клубах майже 10 років, до самої пенсії.
У 1991 році Україна проголосила незалежність. 1996 року Івана Казнадія відновили на посаді головного режисера театру, з метою відродження історичних традицій театру корифеїв.
Тоді ж, Іван Казнадій й виступив перед місцевим керівництвом з ініціативою щодо реставрації приміщення театру й повернення йому його історичного вигляду. Реставрація тривала протягом 15 років, до 2012 року.
За весь час роботи у театрі ім. М. Кропивницького, що, за календарем ЮНЕСКО, вважається першим професійним українським театром, або «театром корифеїв», як його називають в Україні, Іван Казнадій поставив 44 вистави як суто українських, так і зарубіжних драматургів, і одну – власного авторства («Дума про незалежність України», 1996).
Окрім театральних вистав, Іван Казнадій також брав активну участь у організації українських фольклорних народних вуличних урочистостей та театралізованих народних обрядів, які блискуче знав, і які з задоволенням ставив у вже незалежній Україні.
Понад п’ятдесят років Іван Васильович Казнадій створював свята для людей.
Завдяки своєму таланту театрального режисера та серцю патріота, Іван Казнадій зробив дуже великий внесок у розвиток й збереження української театральної культури, підіймаючи тим самим, попри усі незгоди, українську національну гордість та свідомість.
Чимало вихованців Івана Васильовича стали відомими митцями. 22 з них удостоєні звання «Народний артист України», 37 – «Заслужений артист України», 20 режисерів захищали свої дипломні роботи під його керівництвом.
Іван Казнадій помер 26 травня 2006 року. Могила Івана Казнадія та його дружини Світлани Мартинової знаходиться у Почесному секторі Далекосхідного цвинтаря у Кіровограді.
Дізнатися більш детально за посиланнями:
http://chas-time.com.ua/liudyna/buti-poslidovnikom-korifejiv-duzhe-vazhko-a-inkoli-j-nebezpechno.html
Світлана Орел. «Бути послідовником корифеїв дуже важко, а інколи й небезпечно…»
https://teatr-koryfeiv.com.ua/
Кіровоградський академічний обласний український музично-драматичний театр ім. М.Л. Кропивницького
https://zn.ua/ukr/ART/teatr-korifeyiv-chi-supermarket.html
Світлана Орел. "Театр корифеїв" чи супермаркет?
Немає коментарів:
Дописати коментар