Традиційні зачіски українців — це не просто спосіб укладання волосся, а важливий соціальний маркер, що відображав вік, сімейний стан та регіональні особливості. Довге волосся у дівчат і вуса у чоловіків вважалися ознаками краси, здоров'я та гідності.
Із сивої давнини, із ледь примерклих з часом фресок, із
легенд, казок, пісень і наукових досліджень приходять до нас образи та настрої
далекого минулого. Український народний одяг, головні убори, зачіски, взуття
формувалися під впливом кліматично-географічних, соціально-економічних
обставин, складностей політичного й культурного розвитку.
Невичерпним джерелом для сучасного моделювання зачісок є українські традиційні зачіски.
Різновиди традиційних зачісок дівчат та жінок України
За часів Київської Русі дівчата носили розпущене волосся,
розділене посередині. Ця традиція протягом століть зберігалася в побуті
українських дівчат. Проте наприкінці XIX – початку XX ст. це явище стає
винятковим і частіше пов’язується з певним обрядом.
Матеріали розкопок курганів, зокрема полянських,
дозволяють охарактеризувати жіночі зачіски.
Дівчата не ховали волосся, ходили, як і в праслов’янські
часи, з вільно розпущеним волоссям. Проте існувала й інша зачіска: волосся
заплітали в одну або дві коси.
Коси починали заплітати дівчаткам приблизно з шести
років. Цікавий звичай існував на Гуцульщині. Коли дівчині вперше заплітали
косу, до цього обряду запрошували жінку, яка була близькою родичкою. Вона
заплітала волосся на голові дівчини хрестиком. Для цього брала пасма волосся
спереду, з потилиці та зі скронь. Всі чотири пасма зав’язували на маківці.
Такий же звичай існував на Уманщині, тільки тут такі коси плели вже молодим
дівчатам.
Під час роботи
волосся заплітали в одну чи дві коси.
Дрібненько
заплетені косички (дрібниці) були поширені серед дівчат Поділля, Київщини та
Полтавщини.
На Волині та
Поділлі дівчата заплітали коси учетверо (батіжок).
Буденна зачіска дівчини-українки виглядала так: волосся
розчесане на рівний проділ, гладенько зачесане і заплетене у дві коси, які
потім, як віночок, укладались навколо голови. У святкові дні волосся заплітали
в одну косу, прикрашали стрічками.
Звичай
прикрашати голову квітами (квітчатися) був дуже поширений.
Заплітаючи
волосся у дві коси, дівчата обвивали їх навколо голови та закріплювали за ними
квіти, що створювало ефект одягнутого на голову вінка.
У деяких місцевостях Прикарпаття зберігався стародавній
звичай подовжувати природне волосся штучними косами з червоної бавовняної
волічки.
На Гуцульщині дівчата вплітали в косу нитку (шворку), на
яку нанизували ґудзики. Для закріплення коси на голові, її густо обплітали
червоною вовною (попліткою) або прив’язували кінці кіс на тім’ї червоною
стрічкою, яка закінчувалася на потилиці. Зачіску оздоблювали живими квітами –
закосичували.
На Покутті дівчата розділяли волосся на тімені на дві
половини і заплітали над вухами коси (китки), які укладали на зразок вінка.
Для дівчат
Лівобережжя у святкові дні було типовим заплітання волосся в одну косу, яка
вільно звисала за спину, а в будні – у дві, що складалися вінком.
На
Правобережжі і в свято, і в будень дівчата заплітали волосся здебільшого у дві
коси, які у свято вільно спадали на спину, а в будень закріплювалися навколо
голови.
На Полтавщині
дівчата заплітали волосся в одну велику і кілька маленьких кіс.
Відомі й більш складні види зачісок, наприклад "у зв'язку",
при якій частину волосся спереду розділяли навпіл та напускали на обидві
сторони чола, утворюючи так звані "начоси", кінці яких закладали за
вуха під коси.
На Київщині і
Черкащині робили зачіски двох видів: “Зв’язки” і “Колоколки”.
На Закарпатті
ділили волосся на дві частини, щільно пригладжували, над вухами плели дві коси,
вплітаючи в них прикраси з бісеру або різнокольорові стрічки.
Цікава була зачіска “Дрібниці” – волосся заплітали в
маленькі кіски: плетіння
починали при
самій голові в три пасма, поступово збільшуючи кількість пасом від 6 до 24.
На Херсонщині прикрашали косу гребінцями: по одному гребені викладали на скронях, а три - на потилиці. Спереду волосся піднімали гребенями невисокими валиками, в кінці коси вплітали стрічку і зав’язували її бантом. Найкращою прикрасою зачіски був вінок, який виплітали із маку, волошок, інших квітів.
Чоловічі зачіски українців
матеріал із книги Галини Стельмащук «Українські народні головні убори», - Львів: Апріорі, 2013
Досить чітке уявлення про зачіски скіфів дають срібні,
золоті речі із зображеними на них ритуальними сценами. На срібній ваз з кургану
Чортомлик (датується IV ст. до н.е.) бачимо
скіфів із довгим, зачесаним назад волоссям, що спадає на плечі, або зі
стриженим «у скобу», що буде простежуватись пізніше у слов’ян, побутуватиме в
часи формування і розквіту Київської Русі, в часи становлення української
нації.
Більшість
чоловіків стриглись в Україні «в скобу» аж до початку ХХ ст. Начільною
пов’язкою пов’язували волосся тільки кінні скіфські воїни і царські особи.
Чоловічі зачіски періоду Київської Русі тісно пов’язані
із головними уборами. Чоловіки носили напівдовге волосся, що спадало на
потилицю. Підстригали його півколом під традиційну «скобу» чи «кружок».
Візантійський історик Лев Диякон свідчить, що в князя Святослава Ігоревича
пасмо волосся з маківки звисало набік. Подібна зачіска була поширена і в
дніпровських козаків у XVI-XVIII ст., а в ХІХ
ст. – у частини сільського українського населення на Лівобережжі.
Найбільш поширеною чоловічою зачіскою XV-XVIII ст. (крім населення Карпат), яка побутувала в усіх чоловіків (але
переважала у селянства), була зачіска «під макітру», коли волосся підстригали
довкола голови, надаючи йому однакової довжини. Побутувала зачіска, коли
стригли не всю голову, а лише потилицю, залишаючи над лобом чуб. Городяни,
козацька старшина і дворянство підголювали волосся, залишали невеликий кружок
лише на маківці голови і частково ззаду на потилиці.
Характерними у XVІ-XVII ст. були зачіски козацтва.
Найпоширенішою зачіскою був згаданий ще у ІХ ст. візантійським істориком Львом
Дияконом «оселедець». Усю голову голили, за винятком маківки, де залишали жмут
волосся, яке ретельно відрощували у довге пасмо. Така зачіска зафіксована на
українських народних картинах «козаків Мамаїв». Іноді від основного «оселедця»
відділяли невелике пасмо (не більше двох пальців завширшки) і напускали його на
чоло. Гоління більшої частини голови призвело до появи у запорізьких козаків
подекуди й цілковитого гоління голови.
Зазначимо, що зачіска у козаків була пов’язана із
віковими відмінностями. У сім років хлопчикам підстригали волосся, залишаючи чуб
спереду, в чотирнадцять стригли волосся «під макітру», лишаючи пасмо, яке в
майбутньому мало стати «оселедцем». У 21 рік, коли хлопця посвячували у
лицарський стан, волосся голили, залишаючи «оселедець».
Іншу групу
становлять зачіски із довгим волоссям, яке спадало на плечі і спину, характерні
для Західної України. в центральній та східній частині українських земель довге
волосся мали лише писарі і взагалі особи розумової праці.
У ХІХ – на початку ХХ ст. в зачісках селян зберігалося
багато традиційних рис. Серед чоловічих зачісок виділяли три основні групи.
Перша,
поширена майже у всій Україні (за винятком гірських районів Карпат), називалась
«під макітру». Для неї волосся розчісували від маківки «шапкою» і підстригали
колом. При цьому лінія підрізування волосся йшла переважно посередині чола і
вух, лишаючи нижню частину потилиці відкритою. Таку зачіску носила основна маса
селянства, хоч вона побутувала серед усіх соціальних верств.
В іншому варіанті зачіски волосся закривало тільки верх
чола, залишаючи вуха відкритими. Низ волосся – «шапки», навколо голови стригли,
утворюючи плавну лінію. Опущене на чоло волосся – «чубок» підстригали
здебільшого рівно, рідше воно спадало вільними пасмами.
Менш поширеним
різновидом зачіски «під макітру» була зачіска «під ворота», коли волосся
спереду над чолом високо вистригали на боках.
Другу групу становили зачіски «з підголюванням чуприни.»
В таких зачісках «шапку» волосся перетворювали на невеликий кружечок,
розташований на маківці. П. П. Чубинський відзначав, що згадана зачіска в ХІХ
ст. була поширена на правій стороні Дніпра. З інших джерел відомо, що зачіски
«під чуб», «кружечком» побутували також серед селян Полтавщини та Чернігівщини.
На Полтавщині, підстригаючись «під чуб» стригли волосся вище лоба і на
потилиці, на Чернігівщині ж селяни залишали волосся довгим ззаду голови, а над
лобом коротшим. На початку ХХ ст. вказана зачіска ще побутувала серед горян та
«ходачкової шляхти» на Поділлі та Волині.
Для третьої групи чоловічих зачісок характерне довге
волосся, яке спадало на потилицю і навіть на плечі і спину. Таку зачіску носили
майже всі карпатські горяни. Волосся випускали спереду або рівно підрізали –
«гривкою», або (до середини ХІХ століття) безладно опускали на чоло пасмами,
заплітаючи в одну або дві кіски з кожного боку.
Варіант коротшим волоссям такої зачіски був ніби перехідним між зачіскою «під макітру» і відрощуванням довгого волосся. Їх єднала спільна манера розчісувати волосся «шапкою» від маківки, наявність проділу. Довговолосі зачіски чоловіків з Карпатського регіону, а також Закарпаття характерні й для угорців та словаків. У центральній та східній частинах українських земель такі зачіски мали писарі і взагалі особи розумової праці; можна допустити, що такі зачіски походять із церковних шкіл і семінарій, де традиційним стало прийняте духовенством зачесане назад довге волосся.
Дізнатися більше про традиційні зачіски українок та українців за посиланнями:
https://ethnography.org.ua/content/volossya-u-viruvannyah-ukrayinciv
Бондаренко Галина. Волосся у віруваннях українців
Опришко Л. Розкриваємо таємниці української зачіски
Портрет нації: традиційні зачіски українок на історичних фото
https://vogue.ua/article/beauty/volosy/chomu-ukrajinki-pleli-kosi-48472.html
Коса – дівоча сила: чому українки плели коси?
https://www.rbc.ua/rus/styler/tilki-kosi-ki-zachiski-nosili-ukrayinki-davninu-1714076524.html
Копитко Василина. Не тільки коси. Які зачіски робили українки в давнину і як доглядали за волоссям
Ігор
Турейський. Чоловічі зачіски в традиційній культурі українців кінця ХІХ —
початку ХХ ст.
Немає коментарів:
Дописати коментар