Арт-розвідка «Феномен сім’ї Гварнері» (до 370-річчя від дня народження П’єтро Джованні Гварнері (1655–1720) та 330-річчя від дня народження П’єтро Гварнері (1695–1762), італійських скрипкових майстрів)

Скрипка - один із найвідоміших та найпопулярніших музичних інструментів, який протягом століть зачаровує своїм звучанням і красою. Вона є невід'ємною частиною оркестрів, камерних ансамблів і сольних виступів, залишаючись головним інструментом як у класичній, так і в сучасній музиці.

Пройшло чимало часу, перш ніж скрипка почала сприйматися серйозно як самостійний музичний інструмент. Спочатку її використовували лише як акомпанемент для співаків. Таким чином, скрипалі просто грали і відтворювали ті твори, які були написані для голосу. Але її популярність і престиж зростали, тому до кінця XVI століття для скрипки почали писати окремі мелодії.

Історія скрипки є складною та багатогранною, охоплюючи кілька століть розвитку і вдосконалення. Точна дата її виникнення та ім'я першого майстра залишаються невідомими. Проте відомо, що скрипка еволюціонувала з більш ранніх струнних інструментів, таких як фідель і ребек.

Обидва були першими смичковими струнними інструментами середньовіччя та раннього Відродження у Європі, які вплинули на конструкцію та дизайн скрипки, але вона перевершила їх за своїм звучанням і можливостями.

Дизайн скрипки робить її особливим інструментом, здатним імітувати звуки подібні до людського голосу. Форма скрипки також імітує частини тіла людини. Наприклад, основна частина скрипки подібна до тулуба, гриф імітує шию, а верхня частина скрипки схожа на голову людини.

Смичок – це дуже важлива деталь інструменту, від якого багато в чому залежить характер звучання. Складається смичок з тростини, на нижньому кінці якого прикріплена колодочка. Вона служить для натягування волосіні (з кінського хвоста), яка з іншого боку прикріплена до тростини нерухомо. Смичок можна вести по струні безперервно протягом довгого часу, і звук буде тягтися також безперервно. Тому скрипка дуже співуча. На ній можна виконувати довгі плавні мелодії «на одному диханні», тобто не перериваючи їх паузами чи цезурами. Говорять, що скрипка співає: її звучання схоже на трепетний людський голос.

Скрипка змінювалась протягом століть. Найдавніші зразки мали лише три струни – четверта струна була додана в середині XVI століття. Спочатку струни виготовлялися з кишок (найчастіше із овечих), поки близько 1700 року до однієї струни не додали срібний дріт, щоб змінити звук.

Сучасні струни виготовляють з нейлону та сталі, що надає їм різноманітні звукові характеристики та довговічність. У XVIІІ столітті інструмент зазнав найзначнішої фізичної еволюції. Зміна висоти підставки та подовження шийки й грифа збільшили яскравість і гучність звуку, що було дуже потрібно для виступів у концертних залах. Ці зміни дозволили покращити звучання інструменту і зробили його більш придатним для виконання в великих концертних залах.

Сам інструмент залишався в основному без змін протягом кількох століть. Однак техніки для отримання найкращого звуку з нього сильно відрізняються. І навіть вивчення творчості деяких із найвидатніших скрипалів в історії доводить наскільки широкий діапазон виконання та стилів гри на цьому інструменті.

Для скрипки створені різноманітні твори – від віртуозних каприсів Ніколо Паганіні до ліричних п'єс композиторів ХХ ст. Існує велика кількість концертів для скрипки з оркестром. Це, зокрема, концерти Вівальді, Бетховена, Мендельсона, Брамса та ін. Історія музики знає імена прославлених скрипалів – О.Кореллі, О.Вівальді, Дж.Тартіні, П.Локателлі, Дж.Віотті, Н.Паганіні, Р.Крейцер, Л.Шпор, Г.Венявський, О.В'єтан. Легендами оповите ім'я геніального Ніколо Паганіні. Його звинувачували у чаклунстві, бо в ті часи, коли він жив (перша половина ХІХ століття) не вірилося, що звичайна людина без допомоги чарівної сили може так дивовижно грати на скрипці.

Найвідомішим з давніх  майстрів скрипок був італієць Андреа Аматі, нащадки якого продовжували робити скрипки до ХVІІ століття. Аматі вважається засновником сучасної скрипки. Його інструменти мали витончену конструкцію і надзвичайно гарний звук, що зробило їх популярними серед музикантів та аристократів того часу. Аматі передав свої знання та майстерність своїм нащадкам, і його онук Нікола Аматі продовжив розвивати мистецтво створення скрипок.

Одним із учнів Нікола Аматі був Антоніо Страдіварі, який став найвідомішим майстром скрипок усіх часів. Страдіварі створив понад 1000 інструментів протягом свого життя, багато з яких збереглися до наших днів і вважаються шедеврами.

Окрім Аматі і Страдіварі, іншими видатними італійськими майстрами струнних інструментів були сімейство Гварнері та Франческо Руджері.

Отже, перша скрипка з'явилася у майстерні Андреа Аматі в Кремоні на півночі Італії. Після цього інструмент набув популярності.

Цей та інші видатні майстри скрипок, такі як добре відомий Гварнері, допомогли зробити Кремону батьківщиною скрипкового виробництва.

Пізніше Генріх IV вирішив офіційно визнати цю професію, започаткувавши навчання для виробників струнних інструментів.

Кремонська школа з часом стала найвідомішою та найуспішнішою скрипковою школою. Таким чином Італія стала провідною країною у світі в контексті виготовлення скрипок. Існували й інші міста, такі як Брешія та Венеція. Але саме Кремона вважається місцем народження скрипки. Італія залишалася столицею скрипкового виробництва до кінця ХVІІІ століття, згодом Франція перейняла цю естафету.

 Гварнері (лат. Guarnerius, італ. Guarneri) — одна із трьох (поруч зі Страдіварі та Аматі) найвідоміших родин італійських майстрів струнних інструментів XVII—XVIII ст. із міста Кремони. Прізвище Гварнері представляють десять різних майстрів.

Витвори трьох поколінь представників родини Гварнері на сучасних антикварних аукціонах є одними з найдорожчих і купуються за мільйони доларів. Ці скрипки навіть є об'єктами контрабанди та фальсифікації.

Найзнаменитішим вважається Джузеппе Гварнері (1698 – 1744 рр.), прозваний Гварнері Дель Джезу. У світі збереглося приблизно 140 скрипок виготовлених ним.

Гварнері Дель Джезу прожив лише 46 років. Він підписував скрипки монограмою “IHS”, що є одним із священних знаків Христа – “Ісус Христос Спаситель”. Саме тому Джузеппе Гварнері називають Guarneri del Jesu, що означає “Гварнері Ісуса”. Є думка, що він працював і жив у монастирі та належав до релігійного ордена.

Джузеппе Гварнері Дель Джезу прославився своїми скрипками вже після смерті переважно завдяки своєму не менш знаменитому землякові Ніколо Паганіні. Одного разу якийсь торговець цукром після концерту запропонував Паганіні купити скрипку мало відомого на той час майстра Джузеппе Гварнері, на нижній деці якої був знак "IH S".

Великий музикант закохався у скрипку Гварнері, назвав її "Гарматою" ("Cannone") за вбивчу міць звуку і заповідав рідному місту Генуя. Після такої реклами інструменти Гварнері дель Джезу стали цінуватися не менше, ніж творіння Страдіварі.

У наші дні скрипка на ім'я “Гармата”, як і раніше, зберігається в одному з музеїв Генуї у спеціальній вітрині, в якій витримуються певні умови – за температури 20 градусів та вологості до 50%.

Скрипка застрахована на 3 мільйони євро. Скрипка оточена різними чутками та містичними історіями не менше, ніж особистість її власника.

Але й сьогодні вона продовжує звучати. Щоправда, грати на ній судилося не кожному, а лише видатним музикантам, переможцям міжнародних музичних конкурсів.

Один раз на місяць спеціально призначений куратор виймає скрипку з вітрини та грає твори Нікколо Паганіні.

Іноді скрипку у броньованому автомобілі з посиленою охороною привозять для виступів до інших міст і навіть країн.

У травні 1999 року «Гармату» привезли до Києва. Знаменитий український скрипаль Богодар Которович відіграв концерт на легендарній скрипці в Оперному Театрі.

Ось як він відгукнувся про скрипку Паганіні: «…Знаєте, коли я взяв скрипку Паганіні в руки, перше, що відчув, - це розчарування: адже зазвичай я граю на точній її копії майстра Вільома. На репетиції «Гармата» не справила особливого враження, але пізніше, на концерті, вона просто перетворилася. Це було незрозуміло і не обійшлося без містики. Коли я грав, то раптом відчув - наче за мною хтось розігрується. Чув тільки звуки, може, це ілюзія, фантазія, але мені здалося, що за мною стоїть двійник. Пам'ятайте, коли Паганіні зображували зі скрипкою, то за ним малювали граючого диявола ...»

За скрипку було сплачено безпрецендентну страхову суму застави - 4 мільйони доларів, але справжню вартість цього інструменту встановити неможливо, ця скрипка безцінна!

П'єтро Джованні Гварнері, відомий ще як П'єтро да Мантова (1655-1720) - італійський скрипник, старший син Андреа Гварнері, можливо, також учень Ніколо Аматі, представник другого покоління майстрів. Працював в майстерні батька від 1670 року до свого одруження в 1677 році. В 1679 році переїхав до Мантуї, (через що й відомий як П'єтро з Мантуї (італ. Pietro da Mantova), де працював скрипковим майстром та скрипалем в придворному оркестрі герцога Мантуї Фердінандо Карло Гонзага.

З 1685 року починає виготовляти скрипки, підписані своїм ім'ям.

При виготовленні музичних інструментів відійшов від форм батька. Його інструменти характеризуються багатством обертонів, характерним завитком, якістю лаку, різноманітністю кольорів, красою деревини та звуку.

Можливо те, що П'єтро Джованні Гварнері працював як скрипковим майстром, так і музикантом, пояснює відносно невелику кількість виготовлених скрипок. На даний час залишилось близько 50 скрипок і 1 віолончель.

П'єтро Гварнері (відомий ще як Pietro da Venezia, 1695-1762) - італійський скрипковий майстер, син Джузеппе Джованні Баттіста Гварнері.

Останній представник династії скрипкових майстрів Гварнері, що жив у Кремоні. Працював у майстерні батька з 1707 року. Покинув батьківський дім у 1718 році, і врешті-решт оселився у Венеції.

5 квітня 1728 року одружився з Аньолою Марією Феррарі, з якою мав десятьох дітей.

При виготовленні музичних інструментів поєднував кремонську та венеційську техніки. Перші власні роботи датуються 1730 роком. Разом з Доменіко Монтанья і Санто Серафіном був одним з найвидатніших скрипкових майстрів Венеції в середині XVIII століття. Його інструментів залишилось небагато, і вони цінуються більше, ніж інструменти його батька та дядька.

Найвідоміші інструменти:

·       1723, скрипка "Thibaud"

·       1726, віолончель "Esterhazy"

·       1739, віолончель "Beatrice Harrison"

·       1747, скрипка "Joachim"

     
Еталонними вважаються скрипки, виготовлені сімейством Гванері. Вони набули світової слави та популярності завдяки майстерності їх творців, а тому і сьогодні зачаровують знавців та слухачів технічними можливостями виконання музичних творів та своїм звучанням. Ці інструменти є одними з найкращих та найдорожчих скрипок навіть у сучасному світі. Грати на інструментах великих кремонських майстрів не тільки честь, але й відповідальність, адже крім художньої цінності, вона безперечно мають і велике історичне значення, а зважаючи на їх поважний вік за ними необхідно бережно доглядати. Саме тому, концертувати на них удостоюються тільки виконавці найвищого професійного рівня. Італійська музична традиція прихильності до вокальної музики дала значний поштовх для розвитку скрипки як ансамблевого та сольного інструменту, збагатила його виразні можливості. Саме завдяки праці італійських композиторів та виконавців скрипка набула популярності у всій Європі та набула слави наймелодійнішого музичного інструменту.