МАРІЯ ПРИМАЧЕНКО - (НЕ) ГЕНІАЛЬНА ХУДОЖНИЦЯ? Про фантастичних звірів, плагіат та донати на ЗСУ

       

 Хтось називає її картини відвертою мазнею, каже, що так змогла б і дитина, а хтось захоплюється, надихається, інтерпретує, шукає потаємний зміст. Тож сьогодні і ми з вами зануримося у фантастичний світ картин Марії Приймаченко і разом з'ясуємо в чому ж їх геніальність.

МАРІЯ ПРИМАЧЕНКО – геніальна представниця наївного мистецтва - https://www.slideshare.net/slideshows/ss-e054/265346459

Звірі Марії Примаченко. Історія про вічне українське мистецтво

Давайте з'ясуємо:  як же все-таки вірно Примаченко чи Приймаченко.  І тут все не так однозначно, як-то кажуть. Адже аргументи ну дуже суперечливі.

Тож щодо першого варіанту - Примаченко - без літери «й» ми маємо таку інформацію:

по-перше, за деякими джерелами сама художниця казала, що це «зросійщений варіант» її прізвища.

В інших випадках та ж Марія Оксентіївна відповідала, що вона — Примаченко, бо «так у них в селі говорили — примак, а не приймак, ну то хай буде так».

 Тому це правильна версія. А, до речі, в тому ж селі її часто називали просто Прима (ну хіба не чудово!)

 В будь-якому разі саме версію Примаченко або скорочено МП Марія Оксентіївна і підписувала свої картини.

Крім цього, у 2010 році рішенням вищого адміністративного суду встановлено, що саме це правильна версія написання прізвища, згідно з пенсійним посвідченням, свідоцтвом про смерть та іншими документами. Тож аргументів багато.

Але й другий варіант – Приймаченко - з літерою «й» також вживався. Наприклад, в указі Президента України «Про відзначення сторіччя від дня народження Марії Приймаченко» і в цілому в деяких офіційних рішеннях, що з 1994-го року.

« - То як ваше прізвище? - Приймаченко, бо з приймаків ми». Але так відповідала Марія не завжди.

Заплуталися? Я – також, але зараз в усіх ЗМІ і офіційних джерелах використовується саме варіант Примаченко без «й» та й дуже сильно аргументом є те, що художниця саме так підписувала свої роботи.

Проте, все одно точної відповіді на питання щодо прізвища, чи точної дати народження не знайшлося б.

Насправді про Марію Примаченко відомо тільки те, що вона сама дозволяла знати. Вона сама була, є та залишається завжди не впольованою та фантастичною, як і все, що вона малювала. Якийсь інтуїтивний принцип транслювати те, чого не існує. Бо все, що є насправді, ви легко можете побачити самі. Принципові наїв, простота, щирість та яскравий світ.

Наскільки Марія Оксентіївна не була б визнаною, радянська влада не дозволяла говорити ні про чию геніальність. Бо чийсь дар – завжди велика трагедія, завжди велика загроза. Тому страшний час пропонував спокутувати свою жорстокість: виставки будь-де, боже, аби лиш була можливість сказати «колгоспна художниця з сонячної та радісної України», тобто знецінити, зневолювати. Звучить так само погано, як і словосполучення «радянська влада» - одразу розумієш, що нічого доброго не буде.

Проте, незважаючи на здавалось би простоту, творчість Марії все ж таки була відзначена ще за життя художниці. Вона лауреатка Національної премії України імені Тараса Григоровича Шевченка та народна художниця України.

За своє життя Приймаченко написала майже 1000 живописних робіт, більшість із яких зберігаються у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва.

Для довідки:

Звісно, якщо зазирнути у Вікіпедію, можна прочитати про «понад 800 робіт». Але реальна кількість щонайменше вдвічі більша.

Чому ми кажемо про «майже» та «приблизно»?

Точної кількості не знає ніхто. Чимало картин авторка просто дарувала своїм гостях, а їх було чимало. Тож уявити та підрахувати, скільки робіт створила українка – неможливо.

Народилася Марія Примаченко чи то 30 грудня 1908 року, чи то 12 січня 1909 року (де тут правда – вирішувати вам) у селі Болотня Вишгородського району Київської області. Її бабця – займалась писанкарством, батько був геніальним теслею – майстрував дивовижні дворові огорожі, а мати - найкращою майстринею з вишивання в селі, завдяки їй Марія все життя шила й вишивала свої сорочки. Та мабуть і саме ці народні мотиви та візерунки згодом стали джерелом натхнення Марії та зробили її однією з найвідоміших представниць наївного мистецтва. Померла художниця у 1997 році. 

Для довідки:

НАЇВНЕ МИСТЕЦТВО - це один з напрямів примітивізму. Його представниками часто є художники-самоучки, а їхні твори дуже часто походять на зразки народної творчості.

Мистецтво наївне (фр. Naïf — наївний; від лат. прикметника «nativus» у значенні місцевий, природжений) — художній напрям, характерною особливістю якого є відсутність спеціальної освіти чи професійних навичок у митців.

Марія успадкувала таланти батьків і зуміла поєднати в собі найсильніші та найсміливіші їхні риси.

І все б добре, але який митець без випробувань? І вони почались ще коли Марія була не Марією, а крихітною тендітною семирічною Марійкою. Вона перехворіла на поліомієліт і ця хвороба нагадувала про себе все її життя: ноги майбутньої мисткині були паралізовані, їй доводилося пересуватися на милицях. Були і операції, і протезування. Але це її не зламало.

Для довідки:

ПОЛІОМІЄЛІТ — високозаразне вірусне захворювання, що може викликати невиліковний параліч і призвести до смерті. Хворобу викликають поліовіруси, що потрапляють до організму зазвичай через немиті руки та іноді через брудну воду. Вражаючи нервову систему людини, поліовірус може призвести до незворотних рухових розладів та навіть смерті людини протягом кількох годин. В абсолютній більшості випадків носіїв поліомієліту, які поширюють його, неможливо виявити вчасно — через відсутність взагалі будь-яких ознак хвороби. Ліків проти поліо не існує. Єдиним захистом є вакцинація. 

Саме через хворобу в дитинстві та в юності вона не могла повноцінно працювати в полі, як більшість людей з її села або ж виконувати хатню роботу. Проте саме це дало їй час на роздуми, на фантазії, джерелом яких стало все, що оточували її в рідному селі: квіти, природа та люди.

«Я побачила синій глей і розписала нашу хату, - згадувала Марія Оксентіївна себе юнкою. – Щоб не сталося – твори. Побачив щось незвичайне – твори. Уявив щось загадкове – твори.»

Серйозно малювати Марія почала в 17 років. Вона розмалювала власний будинок і це було настільки гарно, що незабаром сусіди почали замовляти розмальовувати і їхні будинки також.  

Усі люди в селі воліли мати й собі такі розписані хати. Тільки уявіть: знайти синьо-сизу глину і вигадати розписати нею дім. Нічого немає: ні акварелі у кюветах, ані нідерландських пензлів, ані стосу паперу для ескізів. Нічого, крім пекучого бажання створювати красу з будь-чого. Надавати всьому об’єму. Бо все, що дається, - це бачити прихований світ і ділитися ним.

Найчастіше оплата праці відбувалася бартером, тобто сусіди давали їй їжу, яка часто виручала сім'ю Примаченко і допомагала виживати в складні часи.

Проте пізніше Марія захопилися вишивкою. Тож вона створювала не тільки неймовірні картини, а ще й майстерно вишивала рушники, вишивала так, ніби більше нічого в світі не існувало – натхненно та мудро.

Примаченко завжди мислила нестандартно, вигадувала як жити та як… шити! Щоб гроші водилися, вона часто шила на замовлення весільні сукні. Дивилася на наречену, розуміла приблизно фасон і розривала принесену тканину на такі шматки, щоб можна було пошити сукню. Ніяких ножиць.

Крім того, Марія Примаченко створювала чудові керамічні вироби: глечики, тарелі...

Якби вона жила зараз, то це була б найвідоміша перфомансерка світу.

У 1936 році Марію Примаченко запрошують в центральні експериментальні майстерні при Київському музеї українського мистецтва, де збирали народні таланти. У Майстернях викладали Анатоль Петрицький, Василь Кричевський, Василь Касіян, училися — Тетяна Пата, Параска Власенко, Макар Муха й десятки інших визначних творчих постатей.

Для довідки:

Біографії багатьох митців оповиті вигадками, і Марія Примаченко – не виключення. Насправді ж у 28-річному віці їй запропонували приєднатися до експериментальних майстерень у Києві. Ось що розповідає в інтерв’ю «Локальній історії» віце-президентка «Всеукраїнського благодійного фонду Марії Примаченко» Ольга Левченко: «Її звикли вважати самоучкою, що розвинула свій талант. Але при цьому забувають, що вона три роки навчалась у професіоналів – це були майстри з Петриківки, знані художники, скульптори».

Саме під час навчання художниця й зустріла свого земляка Василя Маринчука – красивого високого офіцера, лейтенанта піхоти, який приїхав на екскурсію до Лаври, де й знаходилися експериментальні майстерні.

Пара зійшлася у цивільному шлюбі і хоча Примаченко мала можливість залишатися в Києві після навчання, вона повернулася в рідне село до чоловіка. А у березні 1941 року вона народила сина Федора.

Чоловік Марії пішов на війну та, на жаль, не повернувся, загинув десь невідь-де. Був похований так само, як і багатомільйонне військо молодих гарних хлопців. Марія знала, що чоловік більше не вернеться, бо був їй сон: заходить вона у дивовижний сад, а там що не дерево – то догори корінням росте, а гіллям  - у землю. І квіти такі, і будь-яка парость.

Вона довго не братиметься до живопису після смерті коханого.

-        Маріє, давно ти нічого не малювала, - скаже сусідка.

-                  А що тепер мені малювати, - проводячи рукою по чорній вишитій скатертині, відповість Примаченко. Так, ніби в ній самій щось урвалось, відмерло.

Сина Федора мисткиня виховувала сама. У них були дуже дружні відносини: вона навчала сина малярству. І він теж став художником та творив у тому ж напрямі наївного мистецтва. У свою чергу Федір навчав своїх синів тому ж.

У 1936 році картини Марії були представлені на Першій республіканській виставці народної творчості. Там художницю нагородили дипломом першого ступеня.

Після цього її картини побували на виставках у всьому світі в Канаді, в Японії, в Китаї, в Польщі, Чехії, Болгарії, Франції, Фінляндії та навіть США.

Є така легенда, що коли в 1937 році картини Приймаченко виставлялися на міжнародній виставці в Парижі, сам Пабло Пікассо завітав на виставку і навіть припустив, що якби Марія проживала у Франції, то могла б стати значно більш відомою, аніж він сам. Проте ніяких свідчень про цей випадок не збереглося. Тож ми достеменно не знаємо чи правда це.

В результаті - мисткиня отримає золоту медаль і викличе суспільний резонанс. Головаті чудовиська, міфічні звірі, хижі квіти…

Все життя Марія Оксентіївна провела на рідній Київщині. Саме рідна земля була одним з найбільших джерел натхнення художниці. У своєму стилі вона ніби синтезувала досвід поколінь: від найдавніших примітивних зображень звірів до образів слов'янської міфології. Крім цього вплітала в цю творчість народні символи, наприклад соняхи.

Її роботи можна розділити на три типи:

перший - це зображення квітів, орнаментів, що найчастіше можна побачити саме у ранній творчості художниці. Вони нагадують той самий стінопис, яким славилась Примаченко у рідному селі: деякі квіткові композиції доповнені образами птахів. А деякі навіть містять присвяти, як наприклад ця «Букет хлібороба»;

другий тип - це сюжетні композиції, які відображають побутове життя, зокрема життя селянства. Ці картини художниця підписувала так: «Весілля», «Катерина співає пісню», «Роман та Оксана», «Галя на весілля запрошує», «Сватання»…

третій - звісно найвідоміший тип - це зображення звірів. Її звірі – незвичайні. Вони є витворами уяви, але при цьому вони цілісні, яскраві, характерні. Вони далеко не завжди добрі.

Не останню роль тут і в інших композиціях відіграє колір, який є елементом загального ритму картини, як і орнаменти, що з’являються на всіх картинах, створюють цю повністю динамічну композицію.

Слід також додати, що цього неймовірного ефекту художниця досягала максимально простими техніками. Примаченко дуже любила, а тому й використовувала гуаш, іноді акварель та звичайний ватман. Художниця була амбідекстором, але малювала картини лівою рукою.

Крім написання картин, художниця ще й ілюструвала книжки і навіть співпрацювала з Михайлом Стельмахом. Вона створила малюнки для таких його книг як: «Заєць спати захотів», «Чорногуз приймає душ» та інші. А також проілюструвала 5 дитячих книжок видавництва «Веселка». До того ж вона придумувала саме дитячі малюнки для цих книг, а не адаптувала свої картини чи просто надавала вже готові.

Відомо, що Примаченко було гостинною людиною. В її рідному селі її часто відвідували різні творчі діячі. Із талановитими людьми їй хотілося побути, поспілкуватися. Одним з особливих гостей був режисер Сергій Параджанов, який часто навідувався в гості до художниці. Відомо, що саме Сергій одного разу змусив Примаченко поїхати до Києва і зводив у цирк, де вона вперше побачила як буквально ожили її фантастичні звірі.

Відомий і інший випадок: коли Примаченко сильно захворіла, Параджанов передав їй цілий ящик апельсинів, які, як ви розумієте, тоді були страшенним дефіцитом.

У 1966 році за серію картин «Людям на радість» Марію було нагороджено премією імені Т. Шевченка.

За своє складне життя Марія Оксентіївна пережила і катастрофу на Чорнобильській АЕС. Її рідне селище Болотня знаходиться зовсім поруч ЧАЕС. Проте тоді Примаченко відмовилася евакуюватися і обрала залишитися вдома. Ця подія надихнула її, якщо так можна сказати, на створення Чорнобильської серії, куди увійшли чотири картини.

Одна з них із загадковою істотою атома. Її вона підписала так: «Господин Рейган на цю картину подивися і одумайся, яка ця атом важка і тяжола, і нерозумна». На іншій же картині зображений четвертий блок. Художниця зобразила його не страшним, а заквітчаним і підписала: «Отаким снився четвертий блок, по ньому будуть рости квіточки, а будуть нести діточки квіточки, як пам'ятник буде навік, коло нього будуть прилітати голубчики - наші герої, спасли нас, пішли від нас.» Вона у всьому бачила позитив і попри все мала надію на світле майбутнє.

У 1988 році до Марії Оксентіївни знову повернеться визнання – вона стане народним художником України.

Попри чотири класи освіти, Марія Примаченко підписувала свої дивовижні картини не менш дивовижними, майже поетичними рядками. Хтось скаже – вона напише, байдуже, що без ком, і хай немає книжок, зате по-людськи. Оце по-людськи – принципово її наївна манера.

А що ж відбувається з її спадщиною зараз? Вже під час російського вторгнення в Україну, а саме 27 лютого 2022-го року у селищі міського типу Іванків згорів історично-краєзнавчий музей, де зберігалося близько 250 робіт Марії Примаченко. Частину картин, що зберігалися в музеї, на щастя, вдалося врятувати і зараз їх тимчасово зберігають у себе місцеві жителі.

Іванківцям вдалося врятувати роботи Марії Примаченко! На щастя, у перший день вторгнення картини зняли та склали в одному місці, а після «прильоту» місцеві мешканці кинулися рятувати вцілілі експонати. Першими із будівлі винесли роботи генійки наївного мистецтва.

Наприкінці квітня 2022-го року картина Марії Примаченко «Моя хата - моя правда»,  яка була створена у 1989 році, була продана на благодійному аукціоні Benefit for Ukraine’s People & Culture у Венеції за 110 тисяч євро при стартовій ціні всього в тисячу євро. Отримані кошти планують передати до благодійних організацій, які підтримують українську культуру і зокрема до фонду сім'ї Марії Примаченко, який планує витратити ці гроші на будівництво власного музею.

А 5 травня 2022-го року фондом Сергія Притули було проведено благодійний аукціон з продажу картини Марії Приймаченко «Квіти виросли коло четвертого блока», яка належить до Чорнобильської серії, яку ми вже з вами згадували.

"Саме цю її роботу для аукціону обрали через назву. Під час спроби наступу на Київ російські окупанти зайшли у Чорнобильську зону і рили окопи в "Рудому лісі"… Крім того, російські війська розбомбили краєзнавчий музей з роботами Марії Примаченко в Іванкові на півночі Київщини", – кажуть у фонді.

У "Благодійному Фонді Сергія Притули" розповіли, що цей випадок став першим в історії благодійних аукціонів, де українська картина була продана за такі великі гроші.

Адже картину продали за 500 тисяч доларів при стартовій ціні всього у 5 тисяч доларів, а всі виручені кошти надали Збройним Силам України. За ці кошти волонтер Сергій Притула придбав 125 автомобілів Volkswagen T5 для Збройних сил України.

Марія Примаченко задонатила $500 тис на ЗСУ з того світу  -  https://www.youtube.com/watch?v=6NfIImbtZAo

Це офіційно найдорожча з проданих картин українських художників. Хтось навіть жартував, що так Примаченко донатить на ЗСУ навіть після смерті.

І наостанок: чи знали ви, що роботами Примаченко навіть прикрашали літаки? Але за цим стоїть цікава, трохи скандальна історія. У 2014 році журналісти викрили плагіат роботи Марії Примаченко «Щур у дорозі», а винуватцем стала відома фінська компанія Марімеко, чия дизайнерка Крістіна Ізола створила принт «Лісовий народ».

От можете порівняти обидва зображення… Схожість просто вражає! Здається, що з картини Примаченко просто прибрали щура та змінили відтінок кольору дерев. Форми деталей та навіть кути нахилу повністю скопійовані. Це зображення на той момент вже встигли використати в текстилі, але факт плагіату виявили тільки тоді, коли ним оздобили літак фінської компанії Фіннейр.

У Мерімеко визнали факт плагіату і прокоментувала це так: «Той факт, що робота іншого художника була використана в якості основи для шаблону Мерімеко - це повний шок і глибоке розчарування для нас». Відповідальність повністю поклали на дизайнеру, яка також згодом принесла вибачення.

Сьогодні кожен мав змогу відповісти для себе на питання: Чи є Марія Примаченко геніальною?

Якою б не була ваша відповідь, беззаперечним залишається той факт, що вона повністю самобутня, унікальна. Приймаченко представляє стиль наївного народного стилю (примітивізму) — в його основі лежать українські казки, легенди та оповідання. Її картини не залишають людей байдужими і вона продовжує робити свій вклад в українську культуру навіть після смерті. Тож все це точно робить її однією з найвизначніших особистостей українського мистецтва.