Сьогодні вказувати художнику, що і як він має робити, вважається непристойністю. Проте багато поколінь митців працювали в жорстких умовах, підкоряючись владі — духовній чи світській. Яскравим прикладом є Дієго Веласкес, іспанський придворний художник XVII століття. Він творив в імперії, яка трималася за архаїчні уявлення про світ, відстоювала середньовічні «традиційні цінності», а її придворні ритуали були більш пихатими й суворішими, ніж у європейських сусідів. Але Веласкес став одним із найвеличніших художників.
Дієго Родрігес де Сільва-і-Веласкес (1599-1660) - іспанський
художник, представник мадридської школи періоду золотого століття іспанського
живопису, придворний живописець короля Філіпа IV, який створював найкращі
портрети свого часу та експериментував з простором та композицією на своїх
полотнах.
Дієго Веласкес народився у 1599 році в Севільї, в родині,
яка емігрувала з Португалії. Він був старшим серед восьми дітей. У десять років
він пішов на навчання до севільського художника Франсіско Еррері Старшого. Та
характер наставника був надто суворий і юний Дієго не витримав лихої долі. За
рік молодий учень перейшов до майстерні Франсіско Пачеко, де провів шість
років.
Улюбленим жанром севільців був бодегонес – це побутові
сценки з життя простих людей. З бодегонесу починав і Дієго Веласкес. На таких
полотнах часто зображувалися шинки (у перекладі з іспанської – бодегон) з
людьми, які сиділи за столами, щось їли та пили.
У 1617 році Веласкес отримує звання майстра та отримує
право на самостійну роботу, відкриття майстерні та навчання учнів як член
гільдії живописців Севільї.
У севільський період, між 1617 та 1622 роками, Веласкес
написав дев'ять бодегонесів, які стали початком його творчої кар'єри.
Ранні роботи Веласкеса мають значний вплив Караваджо.
Темний фон, чіткість та реалізм композиції, світлотіньове моделювання – все це
вказує на приналежність до караваджизму. Веласкес пом'якшував стилістику
караваджизму, використовуючи багато відтінків землянистого кольору.
Та Веласкес не хотів зупинятися на жанрі бодегонесу. Він
мріяв стати придворним живописцем короля Іспанії. Правда вийшло це в нього не з
першого разу.
У 1622 році художник вперше їде до Мадриду. Там він пише
«Портрет поета Луїса де Гонгора-і-Арготе», який нині зберігається у Музеї
витончених мистецтв Бостона. Попри сподівання, що ця картина допоможе йому
потрапити до королівського двору, він змушений повернутися до Севільї ні з чим.
Проте, вже за два місяці, Веласкес повертається до Мадрида. Приводом для
повернення стала смерть придворного художника Родріго де Вільяндрандо.
Його «Портрет Філіпа IV з проханням», який не зберігся до
нашого часу, так сподобався королю, що Веласкес отримав не лише посаду
придворного художника, а й особливу клятву короля, яка була запозичена у
Олександра Македонського, який у свою чергу приніс її Апеллесу: «ніхто, крім
тебе, мене більше не малюватиме».
З 1629 по 1631 роки Веласкес подорожує до Італії. Тут,
натхненний італійськими майстрами, Веласкес змінює свою манеру зображення. Його
живопис стає не таким темним, а натуру художник починає зображувати у яскравому
світлі.
У 1634 році Філіп IV назначає Веласкеса відповідальним за
оформлення інтер'єрів нового королівського палацу у Буєн Ретіро. У цей же час
художник пише картини, які прославляють військові перемоги Іспанії.
.jpg)
«Здача Бреди» є найвідомішою роботою того періоду. Композицію для цієї монументальної роботи іспанець запозичив у неперевершеного майстра італійського проторенесансу Джотто ді Бондоне.
У 1648 році Веласкес раптом їде до Італії за дорученням
іспанського короля. Він має придбати античні скульптури та живописні полотна
для поповнення королівської колекції. Крім того, у нього була і дипломатична
місія. Так він провів переговори з папою Інокентієм Х та написав його портрет,
який видався настільки вдалим, що з нього було зроблено багато копій для
розміщення в офіційних резиденціях. А вже у ХХ столітті, Френсіс Бекон напише
свою версію цієї картини видатного іспанця.
У Неаполі, який належав на той час іспанській короні,
Веласкес познайомився з придворним художником Дієго Ріберою та придбав його
картини для королівської колекції в Мадриді.
Під час цієї подорожі Веласкес пише свою єдину оголену натуру «Венера перед зеркалом», що зберігається у Національній лондонській галереї. Річ у тому, що іспанські художники не мали права писати оголену натуру. Тому в Іспанії Веласкес такого експерименту дозволити собі не міг, а в Італії, яка була територією живописної свободи, він міг звернутися до цієї теми.
У 1651 році Веласкес повертається до Мадриду. Після
повернення він пише дві найвідоміші свої картини: «Фрейліни (Меніни)» та «Прялі».
Обидві картини мають дуже незвичну композицію, натхнення для яких іспанець
знайшов у роботах фламандського художника раннього Відродження Яна ван Ейка.
Вперше Веласкес об'єднує жанри та експериментує з глибиною простору у картині 1618 року «Христос в домі Марфи та Марії». На першому плані зображено інтер'єр будинку та дві жінки. Молода жінка щось перетирає у ступі. На столі ідеально написаний натюрморт: часник, риба, яйця, перець та глечик. Основний релігійний сюжет – Христос і дві сестри у Вифанії – займає маленьку частину полотна на задньому плані. Достеменно не відомо, чи релігійний сюжет – це картина на стіні, відображення в дзеркалі або вид із вікна.
До такого прийому Веласкес повернеться потім у картині «Прялі», де на першому плані будуть зображені жінки, які прядуть на гігантських верстатах. Вони будуть сидіти в позах іньюді з плафону Сикстинської капели, пензля Мікеланджело, яких
Веласкес бачив під час свого перебування у Римі. На задньому плані зображено ілюстрацію давньогрецького міфу про богиню Афіну та смертну жінку Арахну, яка наважилася кинути виклик богині в умінні прясти. Не зважаючи на те, що Арахна виграла змагання з Афіною, богиня покарала жінку, перетворивши її на павучиху, яка змушена все життя прясти.
Аналогічний прийом, щоправда, ще більш складний у
Веласкеса використовують і в картині «Фрейліни», де художник пише свій
автопортрет перед велетенським полотном. Він ніби зображує на ньому інфанту
Маргариту з фрейлінами, та насправді він стоїть за її спиною. Підказкою
виступає зображення у дзеркалі: король та королева позують придворному
художнику для спільного портрета (до речі, спільний портрет королівського
подружжя Веласкес ніколи не писав). Гра з простором на цьому не завершується.
На задньому плані видно, що з кімнати виходить чоловік, відкриваючи ще один
простір. Такі хитромудрі прийоми композиції не могли залишити байдужим такого
поціновувача живопису, як король Іспанії. У 1659 році Веласкес отримує титул лицаря
Ордена Сантьяго.
Через рік він їде до Франції для обговорення
«Піренейського миру» та вирішення всіх питань щодо укладення шлюбу між донькою
іспанського короля Марією-Терезою та французьким королем Людовіком XIV.
Це була остання місія Веласкеса, після поверненню його
охопила лихоманка і 6 серпня 1660 року Дієго Веласкес помирає.
Його поховали зі всіма лицарськими почестями у церкві
Іоана Хрестителя у Мадриді.
Казки картинної галереї - Дієго Веласкес (59 серія)
(Уроки з тітонькою Совою)
https://www.youtube.com/watch?v=fo7Xj4TZVQA
Що приховує шедевр Веласкеса? / Культуртригер
Немає коментарів:
Дописати коментар