Кіноафіша. Пригодницько-історичний екшн "Довбуш". Історія фільму

https://youtu.be/48oo-9-9vYA - ДОВБУШ. Фінальний трейлер. Прем'єра фільму відбулася 24 серпня 2023 р.

Історичний пригодницький екшен "Довбуш" режисера Олеся Саніна вийшов у прокат 24 серпня 2023 року. Фільм про ватажка загону опришків Олексу Довбуша — це одна з найбільш очікуваних українських прем'єр останніх років.

УКРАЇНСЬКИЙ ФІЛЬМ, який ЗМІГ? Огляд НАЙДОРОЖЧОГО в історії УКРАЇНИ фільму «ДОВБУШ» | GEEK JOURNAL -  https://youtu.be/XaWb01I0O8k?si=7N0s7obGdMPqsWMz 

Дія відбувається в Карпатах на початку 18 століття. Брати-гуцули Олекса та Іван Довбуші тікають у гори через свавілля і жорстокість польської шляхти. Вони стають опришками та опиняються поза законом. Шукають помсти панам за вбивство батьків, але починають конфліктувати одне з одним. Перший прагне справедливості, другий — грошей. Згодом, за сюжетом, Олекса готує та очолює повстання селян на Покутті.

Це сучасне прочитання однієї з найколоритніших історичних постатей — карпатського лицаря Олекси Довбуша. Його ім'я стало безсмертним, тому що цінності, за які він боровся, поза часом. Свобода і справедливість, вірність своїм переконанням, любов до рідної землі сьогодні хвилюють так само гостро, як і три століття тому, — йдеться в описі.

Це третій ігровий повний метр творця історичних стрічок "Мамай" і "Поводир" Олеся Саніна. "Довбуш" став найдорожчим фільмом в історії українського кіно. Бюджет становить 120 млн грн. 

Головну роль виконав зірка "Безславних кріпаків" Сергій Стрельников. Також у стрічці знялися Олексій Гнатковський, Дар'я Плахтій, Роман Ясіновський, Ростислав Держипільський та польські актори Матеуш Косьцюкевич, Єжи Шейбал, Агата Бузек.

Більше про свій фільм режисер "Довбуша" Олесь Санін розповів під час пресконференції після допрем'єрного показу, що відбувся у столичному кінотеатрі "Оскар" у торговельно-розважальному центрі Gulliver. Ось найцікавіші цитати.

"Цей фільм — моє особисте бачення легенди про Олексу Довбуша. Звичайно, кіно створено на основі історичних документів, але не біографічне. Це історія про легендарну особистість та моє власне трактування цієї постаті та інших образів. Розповідь про людину, яка хотіла просто жити, але за певних обставин їй довелося взяти до рук зброю. 

Про історію та легенду про Довбуша

Історія Довбуша розгорталася в містичний час, коли люди вірили у близьку присутність Бога. Вони жили близько до неба, залежали від усього й боялися всього — неврожаю, грози, ведмедя, армії, податків, влади. Тому шукали собі когось, хто прийде та врятує їх. І час від часу знаходили такого месію. 

Одного разу сталося так, що Олексій Добощук сам вирішив боротися за власну свободу, бо ніхто інший не міг. Сказав: "Я не відступлюся, не втечу зі своєї землі, я буду за неї боротися, я хочу жити щасливо тут, на своїй землі". Тоді за ним пішли інші та стали з ним пліч-о-пліч, і виникло щось схоже на опір. А сам його вчинок надихав людей століттями. 

Реальний опришок Добощук, який став прообразом Олекси Довбуша, напевно, народився 1700 року. Але єдина дата, яку ми знаємо достеменно — день його загибелі 24 серпня 1745-го. Але це дата не його смерті, а день, коли почалося його безсмертя. Коли історія та слава про нього стала більшими, ніж він сам. І його ім'я стало означати більше, ніж його реальне життя. Він став легендою. 

Це історія про те, як ми сьогодні говоримо: "Слава Україні!" й відповідаємо: "Героям слава!". От моє кіно — це дослідження про героя і про славу. Зокрема про те, кого ми називаємо героєм. Іноді не тих, хто хоче сам ним бути, а ніяк не може стати, тому що люди не визнають. І про те, для чого потрібна слава та що вона робить з людьми. Такі мої художні розвідки на основі легенди про Довбуша."

Арт-знайомство «Олександр «Сей» - прототип персонажа гри S.T.A.L.K.E.R. 2.» (Історія чернігівського актора та бійця Олександра Лаптія)

 З листопада 2024 року геймери усього світу шаленіють, адже вийшла друга частина легендарної української відеогри S.T.A.L.K.E.R. 2: Heart of Chornobyl. Продовження культової серії занурює гравців у моторошну атмосферу Чорнобильської зони відчуження.

Це не просто гра, а справжня квінтесенція українських сенсів і контексту. Один із важливих аспектів гри — використання 420 українських пісень і те, що головних персонажів втілили українські актори театру, кіно та дубляжу, серед яких і ті, хто приєднався до лав Сил оборони України.

Актор та військовослужбовець бригади «Азов» Олександр Лаптій (позивний — Сей) зіграв одну з головних ролей у відеогрі S.T.A.L.K.E.R. 2. – персонажа на прізвисько «Шрам» - колишнього найманця, а нині лідера нового угруповання «Іскра».

У цивільному житті Лаптій — актор театру і кіно.

Олександр родом із Чернігова, навчався в місцевому педагогічному університеті. Певний час працював у московській школі драматичного мистецтва.

У його доробку — такі відомі українські фільми й серіали, як «І будуть люди», «Пес», «Кріпосна»,  «Нульовий кілометр», «Кріпосна», «Правило бою», «Опер за викликом», «Захар Беркут», «Черкаси», «Кіборги» та інші.

За словами Олександра, ще до повномасштабної війни він отримав у месенджері пропозицію від кастинг-директорки проєкту S.T.A.L.K.E.R. 2 — взяти участь у створенні сиквелу культової відеогри про Чорнобильську зону відчуження. Актор став моделлю для 3D-анімації одного з ключових персонажів.

«Це досить цікавий процес, який значно відрізняється від кіно. На відміну від звичного для мене кінопроцесу, де було «Камера, мотор!» і відразу заходиш в кадр, тут все починалося від калібрування. У мене було купа маркерів, а по периметру розташовувалося безліч камер — і щоб вони тебе схопили, треба зробити цілий ритуал зі зміною поз. Це була для мене нова фарбочка у професії», — поділився Сей.

Втім, команда встигла провести всього кілька знімальних днів, коли розпочалася повномасштабна війна.

Улітку 2023 року Олександр Лаптій мобілізувався до лав бригади «Азов»:

«Я зрозумів, що ця війна швидко не закінчиться. Уже рік, як я став до лав бригади «Азов». Насамперед я громадянин своєї держави, а обов'язки громадянина — захищати її територіальну цілісність, незалежно від професії».

У листопаді 2023-го робота Олександра над відеогрою відновилася. Командування дозволило йому відлучитися зі служби для створення озвучки.

Чоловік поділився, що під час створення сиквелу до останнього зберігалася сюжетна інтрига: напередодні кожного знімального дня йому надсилали лише частину сценарію.

«Сюжет гри я не знаю, я знаю тільки лінію свого персонажа і що пов'язано, буквально, з дією мого персонажа і що його оточує. У мене було таке застереження внутрішнє, що якщо я буду залучений у «S.T.A.L.K.E.R. 2.», то, можливо, мені буде нецікаво грати. Але я займаю якийсь невеличкий обсяг в цій грі. А гра — це цілий всесвіт, ціла планета.

Чернігів в безпосередній близькості від зони відчуження, від Чорнобиля, Чорнобильської АЕС. Я пам'ятаю, 1986 рік досить добре, я ще в школі вчився. І тому це майже така локація, з якою ти більш-менш знайомий. І по-друге, дуже цікавий продукт, який вироблений саме українською компанією: нестандартний, непересічний, дуже цікавий. І ти стаєш фанатом цієї гри, і ти втягуєшся. Спочатку ти перший раз проходиш, другий раз проходиш, третій раз проходиш, а виявляється, що там декілька фіналів у першому «S.T.A.L.K.E.R.», — наголосив Лаптій. Окрім цього, за його словами, всі актори підписують договір про нерозголошення інформації.

S.T.A.L.K.E.R. 2: Heart of Chornobyl — це не просто продовження культової серії, а й важливий культурний продукт, який допомагає світу краще зрозуміти український контекст. І завдяки таким людям як Олександр Лаптій, гра стала ще більш потужним голосом у боротьбі за українську ідентичність на міжнародній арені.

Дізнатися більше про процес створення гри та участь Олександра Лаптія в ньому можна за посилання:

https://ain.ua/2024/12/10/stalker2-scar/

В грі S.T.A.L.K.E.R. 2 персонаж Шрам отримав образ актора і бійця «Азову» Олександра Лаптія. Ми записали з ним інтервʼю

https://www.youtube.com/watch?v=vdpf6Mke3K0&t=761s

До і після облоги Чернігова: як Олександр Лаптій реагує на свої відповіді в інтерв'ю Суспільному / Суспільне Чернігів

https://www.youtube.com/watch?v=vYnHmyf3H6A&t=3s

Азовець у найочікуванішій грі року. Друг «Сей» про сіквел STALKER і свою роль / АЗОВ

https://www.youtube.com/watch?v=gxz2vP3Z_R0

Зйомки у STALKER 2, служба в Азові та АТО – військовослужбовець Олександр “Сей” Лаптій / Армія TV – Військове телебачення України

 Російські окупанти прагнуть знищити все українське, зокрема й народну самоідентичність. Крім того, вони намагаються стерти культурний код, руйнуючи пам’ять про значущі історичні події та постатей, які зіграли ключові ролі у становленні української держави.

Відділ мистецтв Чернігівської обласної бібліотеки для дітей зібрав інформацію про музеї, які зруйновані росіянами під час повномасштабної війни. Це лише невелика частина, адже, на жаль, кількість пошкоджених або ж зруйнованих пам’яток національного й місцевого значення збільшується з кожним днем…

https://www.slideshare.net/slideshow/ss-0998/284273327

Арткалейдоскоп «Феномен жіночої творчості» (до 140-річчя від дня народження СОНІ ДЕЛОНЕ-ТЕРК (1885-1979), французької художниці та дизайнери українського походження) – проєкт «Народжені Україною…»

Делоне Соня (Штерн Сара Еліївна, 1885-1978) – художниця та дизайнерка родом з Одеси, перша мисткиня в історії, чия прижиттєва виставка відбулася в Луврі.

У Вікіпедії, що не дивно, можна прочитати, що була підданою Російської імперії, в багатьох джерелах зазначається як російська художниця. Звісно ж, таке ім'я вони пропустити не могли.

Втім, сама Соня писала: «Я люблю чисті, яскраві кольори мого дитинства, України. Пам'ятаю селянські весілля моєї країни, де червоні та зелені сукні, прикрашені численними бантиками, літали у танці.

Пам'ятаю, як ростуть кавуни та дині: помідори оперізують червоним хати, і великі соняшники – жовті з чорною серцевиною – сяють у легкому, дуже високому блакитному небі».

Разом із чоловіком вона створила новий напрям у мистецтві – орфізм, що вирізняється особливими закономірностями у використанні кольорів, а назву стилю дав друг сім’ї, французький поет Гійом Аполлінер.

Богемний спосіб життя Соня поєднувала із чималим комерційним талантом та цікавістю до сучасних технологій – вона працювала над експериментальним кольоровим кіно ще у 1926 році, співпрацювала із Citroen – розписувала їхні автомобілі – та із електрокомпанією, аби створити міські афіші, що світяться. Разом із тим Соня була ладна розробляти дизайн костюмів для епатажних вистав дадаїстів чи балетів Дягілєва, а в 1925 році її «оптична» сукня прикрашала обкладинку британського Vogue. Симультанні вбрання Соні з шаленим успіхом продавалися у найпрестижніших бутиках Європи.

У рік її смерті Девід Боуї виступив у костюмі за мотивами ескізів Соні Делоне, які вона створила для вистави Трістана Тцара у 1920 році.

 

Збереглося небагато інформації про її рідних та дитинство.

За рік до своєї смерті 93-річна Соня Делоне почала надиктовувати рукопис автобіографії («Ми підемо до самого сонця»). Дитинству там виявилося відведено зовсім мало місця…

 

Народилася Сара Штерн в Одесі в небагатій єврейській родині ремісника та домогосподарки. Дівчинка рано осиротіла, і з 5 років її виховувала бездітна родина дядька, петербурзького адвоката Генріха Терка. Той у наступні роки докладе максимум зусиль для найкращої натоді освіти небоги — вона часто буватиме за кордоном і досконало знатиме чотири мови. У новій родині Сара якось мимохідь стала Сонею, а з вдячності дядьку вона на додачу взяла його прізвище — Терк (неофіційно, бо офіційного дозволу мати так і не дала).

Достеменно відомо, що найбільшим захопленням Соні було мистецтво – вона навчалася спершу в Академії в Карлсруе, потім – у Ла Палетт (і всюди нарікала на консерватизм викладачів).

У 1908 році тут, у галереї, відбулася виставка молодої художниці Соні Терк – нещодавньої випускниці Академії мистецтв Ла Палетт. Цього ж року вона уклала шлюб із критиком, колекціонером і галеристом Вільгельмом Уде, аби не повертатися з Парижа до прийомних батьків у Санкт-Петербург.

Шлюб Соні фактично був фіктивним, дослідники пишуть, що Вільгельм Уде мав коханця, і радше був другом Соні. Проте завдяки йому вона познайомилась із передовими художниками свого часу Пабло Пікассо, Андре Дереном, Жоржем Браком, опинилася в епіцентрі тогочасного художнього життя Парижа та мала змогу виставляти свої роботи.

Врешті саме завдяки галереї Уде Соня познайомилася з майбутнім чоловіком  Робером Делоне вже за рік після цієї виставки.

 

Історія Соні та Робера схожа на роман про кохання з першого погляду: «Я закохалася в нього відразу – він був сповнений нових ідей, жаги до життя», – згадувала Соня багато років потому. Знайомством із Робером у 1909 році Соня завдячує своєму першому чоловіку Вільгельму Уде, адже мати Робера була меценаткою галереї Уде та часом відвідувала виставки разом із сином-художником. Уде не перешкоджав роману своєї дружини та згодився на розлучення, а от сім’я Соні була не в захваті ані від розлучення, ані від того, що новим обранцем Соні став нащадок французьких хрестоносців. Звісно, Соня вчинила по-своєму.

У 1910 році, одразу після весілля, у затишному помешканні на Rue des Grands-Augustins оселилося молоде подружжя Делоне.

Помешкання на Rue des Grands-Augustins стало не просто сімейним гніздечком Делоне, а радше салоном, де щочетверга збиралися художники, літератори і музиканти, і серед них Блез Сандрар, Гійом Аполлінер, Ханс і Софі Арп. Зазвичай, вечірка продовжувалась на Монпарнасі, у «Bal Bullier», де гості танцювали танго та фокстрот.

Ще одним улюбленим місцем подружжя був бульвар Сен-Мішель (Boulevard St. Michel) – вже тоді вулиця освітлювалась електричними ліхтарями, а не газовими, а отже кольори були особливими. Колір, власне, був головним інтересом у творчості як Соні, так і Робера. З таких прогулянок народилася її картина «Електричні призми».

 

За два роки після весілля в них народився син Шарль — у майбутньому відомий дослідник джазу. І десь тоді, як згадувала в спогадах Соня Делоне, до неї вперше прийшла ідея, яка згодом принесла їм славу та успіх.

«Десь в 1911 році я вирішила зробити для новонародженого Шарля ковдрочку з клаптиків тканини — щось подібне я бачила в селянських хатах. Закінчений виріб, як мені здалося, розташуванням шматків матеріалу нагадував принципи кубізму, і ми спробували застосувати цей самий прийом до інших об’єктів і картин».

Ця ковдра нині зберігається в Центрі Помпіду. Поєднання яскравих шматків тканини різної форми, де колір і текстура ніби перетікають одне в одне, створюючи схожий на музику ритм, вилилося в симультанізм («зображення руху кольору в світлі») - так подружжя назвало власний метод, а з легкої руки Гійома Аполлінера у 1913 році їхню творчість зараховують також до орфізму - за іменем давньогрецького персонажа-музиканта Орфея.

 

У 1918 році у Мадриді відкрилась Casa Sonia – майстерня і магазин Соні Делоне. Так сталося, що коротка подорож подружжя Делоне до Іспанії збіглася з початком Першої світової війни – повертатися додому до Парижа було небезпечно, а революція в російській імперії 1917 року лишила Соню без постійного доходу – власність її родини разом із прибутковим будинком була націоналізована, а отже підтримки чекати було нізвідки.

У нагоді стала пристрасть Соні до дизайну та екстравагантного вбрання. Ще в Парижі Гійом Аполлінер, гостюючи у Делоне на Rue des Grands-Augustins, відзначав, що «вони не обтяжують себе імітаціями старовинного одягу, і прагнучи належати до свого часу, вони не змінюють фасон (притримуючись теперішньої моди), а шукають натхнення у використанні нових матеріалів та численних кольорів». Соня почала створювати дизайн предметів інтер'єру, неординарні аксесуари з підручних матеріалів на кшталт повсті та декорувати знайдені на блошиних ринках речі.

Зрештою «Casa Sonia» – прообраз майбутніх бутиків Соні у європейських містах. Речі, які створювала і продавала Соня, були нішевими і ексклюзивними. Фішка її одягу полягала не в крої (він був досить звичайним), а в сміливому поєднанні кольорів і форм.

Крім речей і суконь для мадридської клієнтури, Соня здизайнувала костюми для балету Сергія Дягілєва «Клеопатра»

 

У 1921 році, після буремних воєнних років Соня та Робер Делоне знову оселилися в Парижі. Цього разу перший поверх помешкання слугував майстернею та магазином одягу і тканин «Delaunay» - досвід мадридської крамниці «Casa Sonia» став у нагоді.

Окрім цього, Соня працювала над дизайнами тканин для відомої на весь світ Ліонської фабрики та продовжувала створювати костюми для театру. Втім, тепер це були не модерні балети, а вистави дадаїстів, зокрема костюми для п'єс Трістана Тцара «Вечір колючого серця» у співавторстві з І. Зданевичем та С. Ромовим та «Газове серце», що публіка мала змогу побачити 1923 року у театрі Мішель (Théâtre Michel). Соня Делоне також створила сукні-поеми, в яких поєднувалися вірші Тцара і її симультанні композиції, і сама з’являлася в таких на паризьких богемних вечірках.

У 1979 році (рік смерті Соні) Девід Боуї виступив в ефірі Saturday Night Live у костюмі за мотивами її ескізів для постановок Трістана Тцара.

 

Втім, чекати визнання дизайнерського таланту Соні не доводилось – бутик приносив дохід, а у 1925 році сукня Соні Делоне потрапила на обкладинку британського Vogue: тоді обкладинки Vogue були мальованими, тож сукню Делоне намалював популярний fashion-ілюстратор Жан Лепап.

 

З 28 квітня до 25 жовтня 1925 у Парижі проходила міжнародна виставка декоративних мистецтв – подія, що залучила 21 країну до участі та дала назву напряму мистецтва – Арт-деко (скорочено від Arts Décoratifs французькою). Соня була у самому вирі подій, адже на виставці разом із Жаком Хаймом вона представила павільйон «Boutique simultané» із своїми симультанними сукнями, аксесуарами та предметами декору.

Не полишала Соня і цікавості до технічних новинок і, окрім облаштування власного павільйону, для концерну Citroën вона розмалювала нову модель автомобіля, представлену на виставці.

Виставка зробила її надпопулярною. У 1925-1929 роках її моделі кольорових жилетів, купальних костюмів, плетених гачком суконь, шарфів, сумок із абстрактними малюнками стали символом авангардної моди.

Якби не Перша світова, виставка відбулась би ще 1914 року, проте для Соні виставка принесла доленосну зустріч із Джозефом де Леу, власником відомого універмагу Metz & Co – в подальшому її найважливішим замовником.

На початку ХХ століття цей універмаг відрізнявся від інших тим, що співпрацював з авангардними художниками та дизайнерами. З 1925 року у найстарішому універмазі Амстердаму Metz & Co можна було придбати сукні за ескізами Соні Делоне.

Metz & Co заснований у 1740 році, і з 1908 року розташовувався у цій будівлі, аж допоки не припинив свою діяльність у 2013 році.

Співробітництво із універмагом тривало до 1960-х, за цей час Metz & Co придбав у художниці близько 200 моделей. Втім, відомо що пропонувала Соня у 10 разів більше різних дизайнів – в архівах універмагу зберігалось близько 2000 ескізів, що їх створювала та надсилала художниця. Вцілілі на горищі будівлі численні зразки тканин стали основою для «Color Moves: Art and Fashion by Sonia Delaunay» (Нью-Йорк, Cooper-Hewitt National Design Museum, 2011), присвяченій співпраці художниці з Metz & Co.

 

27 січня 1927 року у Сорбонні відбулась лекція Соні Делоне «Вплив живопису на моду», що супроводжувалася показом експериментального кольорового фільму, який Робер і Соня Делоне зняли разом з оператором Шевро.

У своїй творчості Соня не обмежувалась класичним живописом на полотні, і її експерименти з модою приносили їй не лише прибуток, а й популярність. Втім, в основі дизайну Соні завжди залишався орфізм – стиль, який вона разом із чоловіком заснувала у 1913 році. Колір – ось головний інтерес художниці, і носієм цього кольору могли бути не лише картини, а і предмети побуту, одяг, театральні костюми, автомобілі та, врешті, світло – як у кінофільмах чи згодом на плакатах з електропідсвіткою. Тож кращого лектора на тему взаємовпливу моди та мистецтва годі було й знайти.

У 1930 році у Парижі вийшов альбом «Тканини й килими Соні Делоне, 1928; Композиції. Кольори. Ідеї».

Після того як у 1931 році через американську економічну кризу закрилося ательє Соні в Парижі, вона проаналізувала запити клієнтів і зрозуміла, що їх цікавили не так моделі, як узор на тканинах, і цілком зосередилася на дизайні тканин. Серед її замовників був і універмаг Liberty London, текстильні фабрики «Родьє» і «Ліон». Художниця писала: «…розвиваючись у мистецтві, ми несли його і в повсякденне життя…воно ставало більш доступним і зрозумілим завдяки моїм тканинам. Для мене ж мої тканини були ні чим іншим, як вправами в кольорі».

 

У 1939 році у галереї Charpentier Соня та Робер Делоне долучилися до організації виставки «Нові реальності», що згодом стала проходити регулярно та збирає разом художників абстракціоністів дотепер. Так сталося, що цей салон став останнім спільним проєктом подружжя: у 1941 році Робер помер.

Ідея салону «Нових реальностей» з’явилася під час традиційних четвергів у будинку Делоне, де митці та друзі родини проводили час за обговоренням мистецтва. Вважається, що як і у випадку з «орфізмом», назву салону вигадав Гійом Аполлінер, проте такий термін можна знайти і в записах самого Делоне, і в текстах Отто Фройдліха 1929 року.

Із 1946 року Салон було офіційно зареєстровано, а з 2004 року Réalités Nouvelles проходить у Parc Floral de Paris у Vincennes та щороку збирає роботи близько 350 художників.

 

З 1941 року Соня після смерті Робера жила у Грасі разом із давніми друзями родини – Хансом та Софією Арп та Альберто Маньєллі. Під час Другої світової війни Грас залишався острівком відносного спокою для Соні. Будинок що винаймали Арпи, оточували оливкові дерева, а з вікон було видно море. Навіть коли нацисти конфіскували цей будинок, усі разом вони перебралися до більш скромного помешкання у Грасі. Збереглися ескізи Софі Таубер-Арп з видами цього містечка, а Соня Делоне більшу частину часу присвятила збереженню пам’яті Робера – почала впорядковувати його архів (це зайняло 10 років) та опікувалася збереженням його спадщини.

 

Після Грасу у 1944 році Соня деякий час жила у свого першого чоловіка Вільгельма Уде у Тулузі разом із давнім приятелем Трістаном Тцарою та Жаном Кассу, а до Парижа повернулася вже після війни, у 1945 році.

27 лютого 1964 у Луврі відкрилася виставка подружжя Делоне. Після Жоржа Брака – це другий випадок виставки сучасних художників в історії музею, і перший випадок прижиттєвої виставки робіт жінки-художниці у Луврі. 177 робіт, представлені у Луврі, Соня подарувала Музею сучасного мистецтва Парижа. Соні на той час виповнилося 79 років і попереду на неї чекала ще низка нагород, серед них – гран-прі міжнародного салону в Каннах, золота медаль міста Парижа, орден Почесного легіону.

Соня Делоне прожила довге, яскраве та насичене життя. Художниця померла у Парижі 5 грудня 1979 року. Їй було дев'яносто чотири роки.

Водночас життя родини художниці було доволі трагічним. Брат загинув в радянській тюрмі на Соловках після п'ятнадцятирічного ув'язнення. Мати жила останні роки впроголодь, попри отримувані від дітей кошти. Будинок, отриманий Сонею в спадщину від родичів в Петербурзі, був націоналізований. Проте, її талант надихає дизайнерів і до сьогодні, а ми не маємо права про нього забувати.

 

1985 року в Музеї сучасного мистецтва в Парижі відбулася виставка, присвячена 100-річчю від дня народження Соні Делоне. Роботи художниці дуже високо оцінюються поціновувачами живопису та колекціонерами – у 2002 році картину Соні Делоне-Терк «Ринок у Міньо» продали за 4,5 млн. євро, більш ніж у п'ять разів вище за каталожну оцінку.

Твори Делоне перебувають у багатьох світових музейних зібраннях, зокрема у Музеї сучасного мистецтва у Парижі, інших. На жаль, її робіт немає в країні, де вона народилася, хоча її ім'я стоїть одним із перших серед митців світового авангарду, і вона ніколи не забувала землі, що дала їй життя та здатність бачити всі фарби світу.

 

Алла Анатоліївна Маломан — громадська та духовна діячка, племінниця відомої художниці, модельєрка, власниця дому моди «Sonia Delaunay»

(з інтерв’ю «Розсудливість і людяність спроможні врятувати світ» https://touch-magazine.eu/persons/touch-interview/alla-anatoliivna-maloman-rozsudlivist-i-ljudjanist-spromozhni-vrjatuvaty-svit.html ):

«Офіційно відродження дому моди «Sonia Delaunay» відбулося 2011 року. Ми зробили колосальну роботу — відтворили бренд і створили нові колекції. Зокрема, багато працювали над креативною частиною колекції, відбудували технологічний процес, відкрили цех із власною унікальною технологією квілтингу, розробили та виготовили понад сотню принтів, що базуються на виробах Соні Делоне, та безліч власного авторства. Створили шість повноцінних колекцій та культові предмети бренду.

Сьогодні дім моди — на піку нових перфоменсів. Індустрія моди та прихильники із різних куточків світу затаїлися в очікуванні майбутніх анонсів легендарного бренду з багатолітньою історією.»

 

Дізнатися більше за посиланнями:

 

https://tyzhden.ua/sonia-delone-ukrainski-barvy/

Ірина Курганська. Соня Делоне: українські барви

 

https://localhistory.org.ua/texts/statti/sonia-delone-zakonodavitsia-svitovoyi-modi-rodom-z-ukrayini/

Соня Делоне. Законодавиця світової моди, родом з України

 

https://kg.ua/news/hudozhnicya-i-dizaynerka-urodzhenka-kremenchuckogo-krayu-sonya-delone-poryad-iz-shanel-stvorila

Художниця і дизайнерка, уродженка Кременчуцького краю - Соня Делоне: поряд із Шанель створила образ нової жінки

 

https://www.kyivpost.com/uk/post/16174

(Не)уславлені українці, які змінили хід історії: Соня Терк-Делоне. Леді абстрактного мистецтва з Одеси

 

https://vogue.ua/article/culture/art/mi-z-ukrajini-shcho-treba-znati-pro-sonyu-delone-57374.html

Оксана Багрій. Що треба знати про Соню Делоне – королеву кольору та авангарду?

 

https://www.youtube.com/watch?v=3HTE1QNRpYk

СОНЯ ДЕЛОНЕ: Чому у Франції вона суперзірка, а в нас – забута | Дарка Бунтарка

 

https://www.youtube.com/watch?v=gaCDs2VHN-E

Соня Делоне. Ікона стилю і її клаптикове одеяло життя і творчості. Серія «Наші у Парижі» | ІnfraShkil

 

https://www.youtube.com/watch?v=k0TuxyziA80

Українська художниця, яка підкорила Париж. Історія Соні Делоне | Ранок Вдома

 

https://www.youtube.com/watch?v=-vCJZnv-ip8

Світ Соні Делоне: Від авангардної художниці до модельєра-новатора | ПанноРама

Історія речей звичних та дивовижних. Мотанка

Відділ мистецтв Чернігівської обласної бібліотеки для дітей пропонує своїм читачам познайомитися із деякими особливостями ляльки-мотанки у проєкті «Історія речей звичних та дивовижних».

Схожі на сучасні мотанки ляльки та дослідження про них подані під назвою «вузликові». Вузликові ляльки в основі мають вузол з тканини, який утворює голову, а залишки тканини - тіло.

Загалом виходить мінімалістичний антропоморфний образ, що нагадує людину. Такі ляльки можна дуже швидко виготовити зі шматка тканини і так само швидко повернути його до вихідного положення, розв’язавши вузол.

Голки і ножиці переважно не використовували для виготовлення ляльки, бо її робили з підручних матеріалів за кілька хвилин. Голка і ножиці могли бути одними в домі, і їх використовували за більшої потреби, де без них не обійтись у роботі.

Сучасні мотанки майстри часто виготовляють з декоративними хрестами на обличчі та надають їм оберегового, захисного змісту. Такі декоративні елементи народних іграшок не були поширені на всій території України, вони трапляються лише на Середній Наддніпрянщині та в деяких районах Слобожанщини.

Як би там не було, проте мотанка все ж зберегла в собі певні сакральні знання та силу. Такий сувенір, особливо виготовлений власними руками, може стати родинним оберегом та родинним спадком, котрий ввібрав в себе вікові знання та вірування. Дуже добре, що традиції створення та використання таких ляльок збереглися та продовжують відроджуватися.

https://youtu.be/IGMR9OLDx2U?si=tLTm6VoxUU_WYT-R

Арткалейдоскоп «Музичний геній зі світовим ім'ям» (до 280-річчя від дня народження Максима Созонтовича Березовського (1745-1777), українського композитора. диригента, співака) - проєкт «Народжені Україною…»

 27 жовтня виповнюється 280 років із дня народження видатного українського композитора епохи класицизму Максима Созонтовича Березовського (бл. 1745-1777).

Незважаючи на те, що його ім'я увійшло в історію музики як автора першої української симфонії та опери, основоположника жанру хорового концерту, жодних точних відомостей про його життєвий шлях та трагічну долю немає. Точна дата народження композитора, як й інші відомі факти його біографії, є досить суперечливими.

І жодного портретного зображення, які б дали нам уяву про його зовнішність, також не збереглося.

З нагоди ювілею Максима Березовського відділ мистецтв Чернігівської обласної бібліотеки для дітей підготував добірку найбільш цікавих фактів про життя композитора, його трагічну та неймовірно цікаву долю.

Факт 1. Народився композитор у місті Глухові на Сумщині. З раннього дитинства проявив неабиякий хист до музики. Тому початкову музичну освіту Максим Березовський здобув у відомій співочій школі, яка була заснована у Глухові за ініціативи Гетьмана Данила Апостола. Учні за 2 роки навчання вивчали нотну грамоту, різні види хорового співу, гру на бандурі та на цимбалах.

Факт 2. Продовжив навчання у Київській духовній академії (нині Києво-Могилянська академія), де яскраво проявився музичний талант Березовського. Він мав від природи абсолютний слух та неабиякий композиторський дар. Саме у цей період Максим Березовський починає писати свої перші хорові концерти та музичні твори.

Факт 3. Завдяки чудовим вокальним здібностям, Максим Березовський стає співаком придворної співочої капели у Петербурзі. Там він вчиться композиції у придворного капельмейстера Франческо Цопписа, досконально вивчаючи секрети майстерності італійської композиторської школи.

Тодi у Придворній співочій капелі працювало кілька видатних українських музикантів, у першу чергу, М. Полторацький, співак-баритон, диригент Капели, друг і вчитель Березовського; співак і гусляр В. Прутовський, один із перших українських етнографів. Членом капели був і граф Олексій Розумовський, майбутній фаворит і чоловік імператриці Єлизавети. Брат Олексія, Кирило Розумовський (у недалекому майбутньому — гетьман України), був великим шанувальником музики, меценатом і, за свідченням сучасників, усіляко підтримував своїх земляків при дворі.

Існує версія, що Березовського привіз до Санкт-Петербурга саме Кирило Розумовський. Хоч як би там було, але з 50-х років XVIII ст. ім’я Максима Березовського фігурує у списку «музикантів Його високості Петра Федоровича».

У цей же період юний п’ятнадцятирічний композитор пише цілий ряд хорових концертів, які завойовують широке визнання у публіки. Деякі його твори того періоду, що збереглися до нашого часу, вражають сучасних слухачів своєю дивовижною красою та досконалістю.

Факт 4. При дворі імператриці Єлизавети, яка була великою прихильницею музики та співу, часто показували оперні вистави на сцені оранієнбаумського придворного театру. Переважна більшість солістів цього театру були італійські співаки, які були спеціально запрошені з Італії. У 1759-60 роках у виставах театру з великим успіхом співав і Максим Березовський.

Репертуар театру підбирався відповідно до смаків єлизаветинського двору, музичним фаворитом якого у той час був італійський композитор Ф. Арайя. Саме в його опері «Олександр в Індії» вперше блиснув як оперний співак (тенор) 14-річний Максим Березовський. Нам відомі дві оперні постановки за його участю: згадана опера Арайї та вистава ще одного «італійця в Росії», В. Манфредіні — «Упізнана Семіраміда». В обох постановках Березовський був не лише єдиним представником сильної статі, але й єдиним виконавцем оперних партій не італійцем за походженням.

Факт 5. Навесні 1769 року Максим Березовський відправляється для навчання у Болонську Філармонійну Академію – найбільш престижний музичний заклад XVIII ст., де навчалася кращі музиканти Європи того часу. Разом із ним на курсі вчився відомий чеський композитор Йозеф Мислівечек, а курсом раніше сам Вольфганг Амадей Моцарт. Вчителем Максима Березовського став знаменитий падре Джованні Баттіста Мартіні, який виховав цілу плеяду відомих музикантів того часу.

Навчання в Академії тривало 3 роки, і 15 травня 1771 року Максим Березовський з успіхом представляє свою екзаменаційну роботу з композиції, підписану Massimo Beresovski. Цей рукопис – є єдиним твором, написаним рукою самого композитора, який дійшов до наших часів та зберігається в архівах Академії. Після вдалих іспитів Максим Березовський одержує почесне звання Академіка музики – найбільш престижний музичний титул, який досить рідко присуджували у ті часи іноземним музикантам. Його ім’я викарбуване золотими літерами на мармуровій дошці на стіні Болонської музичної академії другим після Моцарта.

Факт 6. Кращі свої твори Максим Березовський написав у Італії. До цього періоду належать інструментальні твори композитора, 2 опери та симфонія.

Кульмінацією його творчості стала Літургія Св. Іоана Златоустого, де композитор виступив новатором музичної форми, розділивши хоровий цикл на 7 частин. Цей твір є одним із найбільш популярних творів російської імперії кінця XVIII-XIX ст.

Факт 7. 1773 року під час карнавалу в Ліворно відбувається прем’єра опери М. Березовського «Демофонт». Опера мала надзвичайний успіх. На жаль, партитура твору не збереглася, а до нашого часу дійшли лише 4 фрагменти, які свідчать про феноменальне композиторське обдарування автора.

У цей час Березовський знайомиться із графом Олексієм Орловим, братом фаворита Катерини II Григорія Орлова. О. Орлов звернув увагу на обдарованого співвітчизника і частенько замовляв йому музику. Грошi, якi Березовський отримував вiд Орлова, були для нього, по сутi, єдиним засобом iснування. 1775 року він виїхав на батьківщину на одному з кораблів ескадри Орлова.

Факт 8. Окрилений своїми світовими успіхами, композитор повертається у Петербург. Проте там на композитора чекали самі розчарування. Академік Музики, якому його професори передвіщали світову славу, а творами захоплювалися тисячі європейських слухачів, виявився просто непотрібним при дворі імператриці Катерини ІІ. На відміну від своїх попередників, німкеня не була палкою прихильницею музики, тож, йому запропонували лише місце у співочій капелі без будь-якої посади та перспектив на майбутнє.

Дуже мало відомо про останній період життя і творчості композитора. Серед найбільш відомих творів останнього періоду – є неперевершений хоровий концерт «Не отвержи мене во время старості», який надовго випередив свій час. Це чи не єдиний твір композитора, який видавався декілька разів впродовж ХІХ ст. та залишається надзвичайно популярним і сьогодні.

Змучений бідністю та глибоко розчарований композитор впадає у глибоку депресію, яка супроводжується ще і тяжкою недугою. Композитор помер від лихоманки на початку квітня 1777 року. Існує ще версія про самогубство композитора, проте вона не є документально підтвердженою.

Факт 9. Геніальне музичне обдарування та раптова смерть у розквіті творчих сил пов’язує долю Максима Березовського та Вольфганга Амадея Моцарта. Тому часто музикознавці називають Березовського «Українським Моцартом» та часто порівнюють із ним.

Проте, на відміну від свого австрійського колеги, творчість композитора залишається малодослідженою, чимало його музичних творів вважаються загубленими.

Завдяки кропіткій праці музикознавців, на сьогодні з європейських архівів вдалося розшифрувати деякі хорові та інструментальні твори композитора. Нещодавно було знайдено фрагменти 11 симфонії Березовського. Це означає, що межі його музичної спадщини ще до кінця незбагненні, багато творів не знайдені та залишаються не дослідженими повною мірою.

Факт 10. У 1995 році вперше на державному рівні відзначали 250 ювілей видатного українця. Відбулися численні концерти присвячені його творчості, зроблено чималу кількість записів його музичних творів.

А у Глухові встановили перший пам’ятник видатному українському композитору, який вперше в історії української музики поєднав у своїй творчості досвід західноєвропейської музичної культури з давніми традиціями українського хорового співу.

Факт 11. 18 вересня 2025 року Академія давньої музики Leopolis та формація Open Opera Ukraine презентували онлайн новий проєкт — «Березовський: звукова антологія творчості». Ініціатива покликана повернути Україні ім’я автора першої української симфонії — Максима Березовського, чию історію десятиліттями спотворювали імперські міфи.

Композитор, якого російська культура намагалася привласнити, постає у справжньому світлі — як освічений європейський музикант українського походження, автор духовної та світської музики, що стоїть в одному ряду з Моцартом і Гайдном.

Мета цього проєкту — відновити справедливість щодо постаті Максима Березовського, повернути українцям справжню історію композитора, який стояв біля витоків професійної музики в Україні.

У рамках проєкту зібрано рукописні партитури Березовського з архівів Риму, Флоренції, Києва та інших міст. Йдеться про симфонії, арії з опери «Демофонт» та духовні концерти, виконані за принципами історично інформованого виконавства. Саме ці твори доводять: Березовський — не трагічна постать, а композитор, який створив новий стиль української духовної музики, що поєднав народні традиції з європейськими тенденціями XVIII століття.

Діяти на зламі часів — нелегка праця, особливо для діяльної та творчої особистості, яка вічно шукає, вічно жадає творити й не задовольняється створеним.

Дізнатися детальніше про Максима Созонтовича Березовського — великого українського композитора, котрий так і не сказав свого останнього слова, можна за посиланнями:

https://www.youtube.com/watch?v=Feva6u5p8W4

Народжені Україною 2. Епізод 4. Максим Березовський

https://www.youtube.com/watch?v=y-BD8Ln08qY

Максим Березовський - український Моцарт | Велич особистості | листопад '16

https://www.youtube.com/watch?v=XfXRp3op-SU

Максим Березовський. Біографія. Історія України! / Останній Гетьман

https://hlukhiv.city/blogs/404903/gluhiv-zlidni-ta-samogubstvo-5-mifiv-pro-kompozitora-maksima-berezovskogo-yaki-vas-zdivuyut

Анна Мироненко. Глухів, злидні та самогубство: 5 міфів про композитора Максима Березовського, які вас здивують

https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/3118869-maksim-berezovskij-1-miz-kastratami-i-pedrillo.html

Олександр Рудяченко. Максим Березовський. 1. Між кастратами і Педрілло

https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/3119094-maksim-berezovskij-2-miz-mucenikami-i-pravednikami.html

Олександр Рудяченко. Максим Березовський. 2. Між мучениками і праведниками

https://zbruc.eu/node/122532

Віталій Вишинський. Максим Березовський: досвід заново. Відгук на диск «Березовський: звукова антологія творчості»

Арт-знайомство «Картини, що оживляють поранені стіни» (творчість вуличного художника, політичного активіста та режисера з Великої Британії БЕНКСІ в Україні)

           

 Коли мова йде про вуличне мистецтво, його не обійти: Бенксі, мабуть, найвідоміший і водночас найзагадковіший художник графіті у світі.

            Дехто вважає його жартівником, тоді як інші – художнім генієм. Від Бристоля до Барселони, від Сіднея до Сан-Франциско, всі погоджуються, що його популярність не можна заперечувати.

У 2010 році журнал Time обрав британського художника для свого списку 100 найвпливовіших людей світу, де також були Барак Обама, Стів Джобс та Леді Гага. Приблизно 40-річний британець успішно приховує свою особу, проте його роботи підкорюють не лише вулиці, а й аукціонні будинки світу. Бенксі, який досяг великого успіху, вважається одним із найцінніших художників сучасності. Адже його знають мільйони, а його роботи продаються за мільйони.

Як загадковий і невловимий король вуличного мистецтва, Бенксі має унікальну силу. Він має тривожну здатність доходити до суті справи та здатний висловлювати сильні політичні заяви за допомогою поезії, енергії та гумору. Будь-яке місце з його роботами стає «тим» місцем, яке варто побачити. Коли в центрі Бристоля мешканців попросили проголосувати, чи хочуть вони, щоб роботи Бенксі були видалені, дев'яносто сім відсотків людей сказали, що це бажане доповнення до міста. Його роботи майже як обмежені подарунки посеред міського ландшафту.

Після звільнення Київщини від окупантів навідався Бенксі і до України, як завжди інкогніто. Він створив сім графіті — зокрема, у Києві, а також Ірпені й Бородянці.

1. «Діти війни» — графіті 2022 року, створений в Україні на Майдані Незалежності, на Хрещатику. На ньому - хлопчик та дівчинка, які "гойдаються" на протитанковому їжаку.

2. «Чоловік, що купається у ванні» — мурал, зображений на стіні зруйнованого будинку в Горенцях, Бучанського району.

Ця робота Бенксі ймовірно говорить про те, що грубе воєнне, варварське вторгнення росіян в Україну зруйнувало спокійне, щасливе життя мільйонів звичайних людей.

    

            3. «Жінка в протигазі з вогнегасником» — мурал, який знаходиться в Гостомелі. На ньому зображена жінка в протигазі та з вогнегасником, а також в домашньому халаті та із закрученим на бігуді волоссям.

Ймовірно, цей мурал про те, як люди вимушено пристосовуються до будь-яких реалій, живучи далі своє життя.

            

        

4. «Гімнастка зі стрічкою» — ще один шедевр, який знаходиться в Ірпені. Він намальований на будинку з діркою від снаряда, а зображена на ньому гімнастка старанно танцює зі стрічкою, попри шийний бандаж.

5. «Гімнастка робить стійку на руках» — графіті в Бородянці, на якому дівчинка при виконанні гімнастичного руху спирається на руїни зруйнованого житлового будинку.

6. «Пеніс на російській ракетній установці» — графіті, яке містить зображення російської техніки з характерними знаками, солдатів, які підтримують пеніс на місці розташування ракетної установки. Цей міні мурал розташований в Києві, на вулиці Велика Житомирська.

7. «Хлопчик-дзюдоїст перекидає дорослого спортсмена» — стінопис у Бородянці. Це одна з найбільш обговорюваних робіт Бенксі, на якій зображено, як впевнено хлопчик-дзюдоїст перекидає через себе дорослого спортсмена з чорним паском. В останньому можна вгадати риси президента рф путіна, який нібито має "чорний пояс" з дзюдо.

24 лютого, у річницю повномасштабного вторгнення росії в Україну, Укрпошта ввела в обіг нову марку із назвою "ПТН ПНХ", на якому зображено саме це графіті Бенксі, створене на руїнах будівлі у Бородянці на Київщині.

До речі, самому художнику марка сподобалася. Він опублікував у своєму Instagram нову марку від "Укрпошти" із коментарем: "Як завжди приголомшливо".

А ще анонімного художника визнали почесним громадянином Ірпеня, де він також залишив своє графіті.

Бенксі — захопливий художник, і відділ мистецтв Чернігівської обласної бібліотеки для дітей пропонує зануритися в історію дивовижних стінописів таємничого митця.

https://nc.ua/fenomen-banksy-hto-chomu-ta-yak/

Марія Старікова. BANKSY: історія відомого невідомого художника

https://www.youtube.com/watch?v=odmTpYRSuJM

Хто такий Бенкс? | Banksy | A genius mind / pokataemo

https://www.youtube.com/watch?v=-zCooUSqn6Y

Вся історія Бенксі: від 90-х до України / Культуртригер

https://www.youtube.com/watch?v=cURmF8Ib9XQ

Що насправді означають картини Бенксі в Україні / Культуртригер

https://www.youtube.com/watch?v=JMUToizzx8w

В Україні викрили ТАЄМНИЦЮ БЕНКСІ? / Центр дослідження мордоRU

https://www.youtube.com/watch?v=JvuKa-4qHyM

Музей БЕНКСІ у Лісабоні: що означає його український стрит-арт? / Zhuli EiCH ART

https://www.theartofbanksy.com/

Мистецтво Бенксі. БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ