Арт-знайомство «Я - архітектор світла» (до 80-річчя від дня народження Жана Нувеля (1945), французького архітектора)

 

12 серпня свій 80-й день народження святкує видатний французький архітектор, роботи якого прикрашають весь світ – Жан Нувель.

Архітектору завжди не подобалося, що нові будівлі в Європі і Азії виглядають однаково, тому він заявив, що будь-яка архітектура повинна відображати конкретну епоху і місце, а це означає, що вона повинна бути різноманітною.

Саме тому головним завдання Нувеля є передати оточуючим свій позитивний погляд на світ, тому не дивно, що на його будівлі-атракціони можна дивитися вічно.

Цей архітектор є справжнім поціновувачем скла, арабської в'язі. До того ж Нувель вважається одним з найвишуканіших і мультикультурних архітекторів 21 століття. Серед найвідоміших робіт автора виділяють вежу Агбар (Барселона), Ліонську оперу, празького «золотого» ангела, Культурно-громадський центр в Люцерні, виставковий комплекс «Моноліт», плаваючий по Муртензее під час проведення виставки EXPO-2002, інші.

 

До дня народження легенди відділ мистецтв Чернігівської обласної бібліотеки для дітей підготував підбірку цікавинок про 6 найнезвичніших споруд, які створив Жан Нувель.

 

Торре Агбар (Барселона)

Хмарочос займає 14 місце в списку найвищих будівель Іспанії. Збудували Торре Агбар за проєктом Нувеля у 2004 році в Барселоні. Це сучасний 34-поверховий хмарочос, який нині слугує головним офісом компанії з водопостачання "Агуас де Барселона". Будинок має колоподібну форму, котра звужується догори. За словами Жана Нувеля, при розробці форми цієї вежі його надихнула гора Монсаррат.

Хмарочос збудовано з залізобетону, а на фасаді будівлі близько 4 тисячі різнокольорових скляних панелей, які вдень переливаються на сонці, а ввечері утворюють складні колірні поєднання (до 16-ти мільйонів кольорів). Це робить вежу несхожою на будь-який інший хмарочос у світі.

У будівлі проводяться різноманітні виставки, а на поверхах, крім офісів, є ресторанчики і кафе. Вежу можна відвідувати практично цілодобово.

 

Висотка One Central Park (Сідней)

Створену Нувелем висотку One Central Park в австралійському Сіднеї в 2014 році Чиказька Рада з висотного будівництва і міського середовища визнала найкращою висоткою в світі. По всьому зовнішньому периметру тягнуться зелені насадження.

А на рівні 29 поверху розташований скляний навіс з системою геліостатів – рухомих дзеркал, які повертаються слідом за сонцем. До того ж, на кожному геліостаті прикріплений діодний екран, тому ввечері ця будівля стає надзвичайно видовищною.

Зазначимо, що така система регулює споживання енергії в будівлях, а також спрямовує сонячні промені на консоль, яка висвітлює басейн і рослини в парку, які розташовані в тіні хмарочоса. Вночі вбудовані в консоль світлодіоди освітлюють будівлю і міський простір.

 

Лувр в Абу-Дабі (ОАЕ)

Арабський Лувр побудований на острові Саадіят ("Острів Щастя" в перекладі з арабської) – це місце на околиці столиці Об'єднаних Арабських Еміратів. Спроєктований Жаном Нувелем Лувр – це музейний комплекс, що складається з 55 будівель, вкритих величезним мереживним куполом.

Конструкція складається з подвійної сталевої оболонки, яка прикріплена до 85 збірних елементів. Відстань між верхнім і нижнім шарами – 5 метрів. Купол тримається всього на чотирьох опорах, через що виглядає майже невагомим, незважаючи на те, що сконструйований з декількох шарів сталі.

Окрім того, купол захищає відвідувачів від палючого сонця і дозволяє комфортно переміщатися між корпусами Лувра. В цій будівлі чітко видно особистий почерк Нувеля – "дощ світла", як і в арабській культурі, де цілком природно бачити світ в світлі через віконну решітку.

Усередині музею розташовані просторі галереї із експозиціями, які демонструють мистецтво різних епох та часів. Постійна колекція Лувру в Абу-Дабі налічує близько 700 творів. Також близько 300 робіт позичені музеями-партнерами.

Лувр в Абу-Дабі – сміливий проєкт, створений за співпраці ОАЕ та Франції. Угоду, що надає право використовувати назву французького Лувру до 2037 року, підписали дві країни ще у 2007 році. Ця співпраця описується як найбільший міжнародний проєкт Франції за кордоном.

 

Національний музей Катару (National Museum of Qatar), Катар

Національний музей Катару є символом культурного багатства та історії країни. Розташований у столиці Катару, Досі, він є вражаючим прикладом сучасної архітектури.

Музей відкрили у 2019 році. Будівлю побудували навколо центральної частини оригінального палацу шейха Абдалли бін Джасіма Аль Тані – його родинного маєтку та резиденції уряду протягом 25 років. Маєток ретельно відреставрували і намагалися зберегти його первинний вид, щоб ним могли насолоджуватися відвідувачі та майбутні покоління.

Французький архітектор Жан Нувель під час проєктування музею надихнувся пустельною трояндою, яку можна знайти у посушливих районах Катару. «Катар має глибокий зв'язок з пустелею, з її флорою і фауною, кочовим населенням, давніми традиціями. Щоб поєднати ці контрастні історії, мені потрібен був символічний елемент. Зрештою, я згадав про феномен пустельної троянди: кристалічні форми, схожі на мініатюрні архітектурні споруди, які з'являються з-під землі завдяки роботі вітру, солоної води та піску», – розповідає він.

Окрім звичних залів із експонатами та артефактами, Національний музей Катару має аудиторію на 220 місць, два ресторани, кафе та традиційний кулінарний форум. Також для науковців і студентів, у будівлі є новітній дослідницький центр і лабораторії із доступом до цифрових архівів.

 

Інститут арабського світу (Париж)

Одним з перших і досі найбільш відомих проєктів Жана Нувеля став Інститут арабського світу у Парижі. Його збудували за шість років у співпраці з 18 арабськими країнами і відкрили у 1987 році.

Будівля інституту складається з 7 поверхів, а його південний фасад оформлений в незвичайному стилі, що поєднує традиційні мотиви арабського орнаменту з сучасними технологіями. Йдеться про традиційні арабські решітки.

Ці решітки несуть не тільки естетичну, але і енергозберігаючу функцію: кожен елемент складається з світлочутливих діафрагм, які реагують на умови освітлення. Ці металеві жалюзі автоматично звужують щілини для пропускання світла в сонячну погоду.

 

Оперний театр у Ліоні (Франція)

Оперний театр Ліона, більш відомий як опера Нувель, ефектно виділяється на тлі старовинних цегляних будівель своїм скляним дахом. Він вважається одним з найвищих архітектурних споруд міста.

Загальна висота будівлі, разом із 6-поверховим куполом, становить 62 метри, площа – приблизно 80 тисяч квадратних метрів. Цікаво, що верхній купол забарвлений у чорнильний колір, проте це чудово доповнює частину міського пейзажу і викликає захоплення у містян. Фасад прикрашають вісім статуй.

 

 

https://24tv.ua/zhan_nuvel_proekti_arhitektora_roboti_zhana_nuvelya_yaki_varto_pobachiti_n1190889

Марія Бондар. Жану Нувелю – 74: приголомшливі споруди архітектора, які ви захочете побачити на власні очі

 

https://www.jeannouvel.com/

Жан Нувель. Майстеркласи. Проєкти. Контакти

 

https://pragmatika.media/zhan-nuvel-i-ioho-vezhi/

Жан Нувель і його вежі

 

https://www.prostranstvo.media/zhan-nuvel-kontekstualizm-moya-samaya-bolshaya-ambicziya/

Юлія Манукян. Жан Нувель: «Контекстуалізм — моя найбільша амбіція»

Інструменти для малювання. Історія речей: звичних та дивовижних

В матеріалі відділу мистецтв Чернігівської обласної бібліотеки для дітей захоплива історія предметів малювання: про основні інструменти, їх різноманіття та види, про різні допоміжні матеріали та аксесуари художника. Адже їх вибір залежить від індивідуальних потреб та техніки митця.

«Послідовник театру корифеїв» (до 100-річчя від дня народження Івана Васильовича Казнадія (1925-2006), українського режисера) – проєкт «Народжені Україною…»

Бути послідовником корифеїв, тобто творити реалістичний театр, який би хвилював глядача і гостротою поставлених проблем і високою художністю, дуже важко, а в нинішні непевні часи, то навіть небезпечно. Якщо йти шляхом корифеїв, треба бути на стороні народу, виказувати всі його болі, говорити в художніх образах правду, і про владу в тому числі.

Іван Казнадій

7 липня виповнюється 100 років від дня народження заслуженого діяча мистецтв України, знаного актора і режисера театру ім. М.Кропивницького Івана Васильовича Казнадія (1925-2006). 

Іван Васильович Казнадій – талановитий актор, режисер, людина енциклопедичних знань, невтомний пропагандист театральної спадщини корифеїв, майже 50 років був вірним служителем Мельпомени. Він зробив вагомий внесок у розвиток і збереження української театральної культури, підіймаючи тим самим українську національну свідомість.

Казнадій-режисер здійснив постановку 150 вистав на сценах театрів: Київського ім. І. Франка, Дніпропетровського ім. Т. Шевченка, Білоцерківського ім. П. Саксаганського, Львівського театру Прикарпатського військового округу, Кіровоградського ім. М. Кропивницького.

Режисер віддавав перевагу творам української драматургії. А найбільше митець любив п’єси М. Кропивницького та І. Карпенка-Карого.

На сцені Кіровоградського театру він поставив 50 вистав, найвідоміші серед них: «Для домашнього вогнища» І. Франка, «Хазяїн» І. Карпенка-Карого, «Замулені Джерела», «Дай серцю волю, заведе в неволю», «По ревізії», «Перед волею» М. Кропивницького, «Соло на флейті» І. Микитенка, «Варшавська мелодія» Л. Зоріна, «Фараони» О. Коломійця, «Майська ніч», «Циганка Аза» М. Старицького, «В степах України», «Платон Кречет», «Богдан Хмельницький» О. Корнійчука та ін.

Йому як режисеру був притаманний самобутній почерк і стиль по створенню на сцені великих масштабних полотен.

Іван Васильович був ще й неперевершеним драматичним актором і зіграв велику кількість ролей у власних постановках та спектаклях інших режисерів.

Недарма існує думка, що театр – справа сімейна. Адже дружиною Івана Васильовича Казнадія була самобутня драматична актриса, заслужена артистка України Світлана Андріївна Мартинова, яка більшу частину творчого життя служила на сцені Кіровоградського театру ім. М. Кропивницького. Це була актриса широкого діапазону: яскрава, динамічна, емоційна.

Любителям театрального мистецтва запам’яталися такі її ролі: Варка в «Безталанній» І. Карпенка-Карого, Женя в «Замулених джерелах» М. Кропивницького, Маруся Богуславка, циганка Аза, Зовиця у виставах «Маруся Богуславка», «Циганка Аза», «Майська ніч» за п’єсами М. Старицького, Тетяна у драмі «У неділю рано зілля копала» О. Кобилянської, Лариса в опереті «Біла акація» І. Дунаєвського, Гелена у «Варшавській мелодії» Л. Зоріна та ін.

Іван Васильович Казнадій належав до людей, які найбільше задоволення отримували, роблячи подарунки іншим. Зустрічі у затишній оселі Івана Казнадія і Світлани Мартинової тривали годинами. За чаюванням і бесідами час спливав непомітно. Іван Васильович, наче фокусник, діставав все нові й нові раритети. Весело виблискував очима і проголошував: «А ось іще для вас!».

У 1974 році місцева влада Кіровограду провела так звану «реконструкцію» приміщення театру, у результаті якої ложі, у яких сиділи корифеї українського театру, були зламані, акустичні пристрої зали та сцени були знищені, а фасад та загальний історичний вигляд приміщення було втрачено. Іван Казнадій виступив з різкою критикою рішення місцевої влади, назвавши злочином знищення архітектурної та культурної пам'ятки, за що й поплатився. Його незабаром звільнили з посади головного режисера театру й у 1976 році перевели до Київського музично-драматичного театру ім. П. Саксаганського у місті Біла Церква Київської області, де він пропрацював до 1983 року.

У 1983 році Казнадій знову повернувся до Кіровограда. Талановитому, визнаному далеко за теренами області і країни режисеру через утиски влади довелося працювати черговим режисером та керівником художньої самодіяльності у другорядних театрах та клубах майже 10 років, до самої пенсії.

У 1991 році Україна проголосила незалежність. 1996 року Івана Казнадія відновили на посаді головного режисера театру, з метою відродження історичних традицій театру корифеїв.

Тоді ж, Іван Казнадій й виступив перед місцевим керівництвом з ініціативою щодо реставрації приміщення театру й повернення йому його історичного вигляду. Реставрація тривала протягом 15 років, до 2012 року.

За весь час роботи у театрі ім. М. Кропивницького, що, за календарем ЮНЕСКО, вважається першим професійним українським театром, або «театром корифеїв», як його називають в Україні, Іван Казнадій поставив 44 вистави як суто українських, так і зарубіжних драматургів, і одну – власного авторства («Дума про незалежність України», 1996).

Окрім театральних вистав, Іван Казнадій також брав активну участь у організації українських фольклорних народних вуличних урочистостей та театралізованих народних обрядів, які блискуче знав, і які з задоволенням ставив у вже незалежній Україні.

Понад п’ятдесят років Іван Васильович Казнадій створював свята для людей.

Завдяки своєму таланту театрального режисера та серцю патріота, Іван Казнадій зробив дуже великий внесок у розвиток й збереження української театральної культури, підіймаючи тим самим, попри усі незгоди, українську національну гордість та свідомість. 

Чимало вихованців Івана Васильовича стали відомими митцями. 22 з них удостоєні звання «Народний артист України», 37 – «Заслужений артист України», 20 режисерів захищали свої дипломні роботи під його керівництвом.

Іван Казнадій помер 26 травня 2006 року. Могила Івана Казнадія та його дружини Світлани Мартинової знаходиться у Почесному секторі Далекосхідного цвинтаря у Кіровограді.

Дізнатися більш детально за посиланнями:

http://chas-time.com.ua/liudyna/buti-poslidovnikom-korifejiv-duzhe-vazhko-a-inkoli-j-nebezpechno.html

Світлана Орел. «Бути послідовником корифеїв дуже важко, а інколи й небезпечно…»

https://teatr-koryfeiv.com.ua/

Кіровоградський академічний обласний український музично-драматичний театр ім. М.Л. Кропивницького

https://zn.ua/ukr/ART/teatr-korifeyiv-chi-supermarket.html

Світлана Орел. "Театр корифеїв" чи супермаркет?

«Творець київського Парижа» (до 170-річчя від дня народження Георгія Павловича Шлейфера (1855-1913), українського архітектора) – проєкт «Народжені Україною…»

У 2025 році виповнюється 170 років з дня народження видатного київського архітектора, громадського діяча, підприємця та колекціонера Георгія Шлейфера (1855-1913). Він відіграв надзвичайно важливу роль у забудові Києва на зламі ХІХ і ХХ століть.

Завдяки прибуткам від підприємницької діяльності, видатний зодчий не мав потреби у постійному проєктуванні та працював для власного задоволення над найбільш ефектними спорудами.

Шлейфер походив із київських німців, батько - Павло Шлейфер - теж був архітектором і художником.

Свого часу Шлейфер-старший навчався у Петербурзі. Там його роботи експонувалися на академічних виставках разом з творами Тараса Шевченка.

Обидва митці були добре знайомі між собою.

А у 1846-1847 роках вони брали участь у конкурсі на заміщення вакантної посади викладача малювання Київського університету…

Після завершення навчання Павло Шлейфер повернувся до Києва та викладав малювання в Інституті шляхетних дівчат.

У 1849 році Павло Шлейфрер одружується з Кароліною Шнауфферт. Хоча про саму Кароліну відомостей майже не збереглося. Відомо лише, що подружжя мало сім дітей, серед яких Георгій був третім.

Для забезпечення родини батько влаштовується на роботу архітектором Київського Навчального округу. За час роботи він збудував другу Київську та Житомирську гімназії, здійснював нагляд за будівництвом Чернігівського благородного пансіону.

Серед найбільш відомих проєктів Павла Шлейфера — будівництво Лютеранської кірхи, збудованої у 1855-1857 за проєктом архітектора Івана Штрома.

Діяльність батька була гарним прикладом для юного Георгія. Тому, вважається, що вибір професії став для нього визначеним заздалегідь.

Тож після завершення Першої гімназії юний нащадок київського зодчого їде на навчання до Петербурзького будівельного училища.

У 1882 році Георгій Шлейфер знову повертається до Києва та оселяється у батьківському домі на Тарасівській, 12.

Перший гучний успіх чекатиме молодого зодчого того ж року: за декілька місяців він здобуває перемогу у конкурсі на будівництво Київської біржі. На цей момент молодому архітектору було лише 28 років.

Монументальна споруда у стилі пізнього неоренесансу тривалий час вважалася окрасою рогу вулиць Хрещатика та Інститутської.

Київська Біржа стає важливим центром не лише ділового, але й культурного життя міста. У залі будівлі часто відбувалися художні виставки, зокрема, щорічні експозиції Товариства пересувних виставок.

Талановитий архітектор швидко здобув професійний авторитет та визнання колег. У 1883 році він успішно балотується до Міської Думи.

З того часу, Георгій Шлейфер впродовж чотирьох десятиліть брав участь у розв’язанні питань розвитку та забудови Києва. За рік він очолить будівну комісію. Без його дозволу у Києві фактично не зводилася жодна будівля.

У 1885–1894 роках як член Київської міської управи відповідав за будівельні справи, з 1882 по 1911 рік — неодноразово обирався гласним до міської думи.

Брав участь у вирішенні низки питань щодо муніципального господарства. Зокрема, у 1886–1887 роках надавав свою садибу на Подолі для дослідів у справі артезіанського водопостачання.

У 1885 році Георгія Шлейфера обрали одним з директорів Київського кредитного товариства; у 1897 році він став головою правління товариства і цю посаду обіймав до кінця життя. Під його керівництвом кредитне товариство виросло і зміцніло.

На честь 25-річної діяльності архітектора при київській 1-й гімназії була заснована стипендія. За положенням, вибір стипендіатів належав Шлейферу, а після його смерті право перейшло до педагогічної ради гімназії.

Одним з найбільших гучних будівельних проєктів кінця ХІХ — початку XX століття стала забудова величезної садиби професора Фрідріха Мьорінга, що займала площу понад 10 га між Хрещатиком та Липками.

Після смерті професора, його спадкоємці продали київському домобудівному товариству, яке очолював Георгій Шлейфер, цю ділянку за 800 тисяч карбованців.

Саме він займався плануванням, трасуванням вулиць та забудовою величезного кварталу. У досить стислий термін на ділянці облаштували вулиці: Миколаївську (архітектора Городецького), (Мьорингівську) Марії Заньковецької, Станіславського (Нову), Ольгинську та площу Івана Франка (Миколаївську).

Нові вулиці забудували розкішними прибутковими будинками, збудованими за проєктами провідних тогочасних зодчих: Едуарда Братдмана, Владислава Городецького, Миколи Казанського, Мартина Клуга, Олександра Вербицького, Миколи Яскевича та інших.

«Київський Париж» одразу здобув величезну популярність серед киян, ставши своєрідною візитівкою міста. Місцевість часто з’являлася на поштових листівках поруч зі стародавніми сакральними пам’ятками стародавнього зодчества.

Ключові споруди нових кварталів зводилися переважно у творчому німецькому тандемі Шлейфера та Брадтмана. Завдяки їхній спільній праці на ділянці з’явилися розкішний п’ятизірковий готель «Континенталь», прибутковий будинок Гінзбурга, драматичний театр «Соловцов» (Івана Франка) та цирк Крутікова або Гіппо-палас.

Як вияв найбільшої вдячності до праці видатного архітектора, у день відкриття театру Соловцова, у 1896-ому, Георгій Шлейфер одержує у театрі свою персональну ложу…

Знаменитий «хмарочос Гінзбурга» (1912) був виконаний на замовлення будівельника-підрядника, купця першої гільдії Лева Гінзбурга. Він мав 12 поверхів, висоту разом із шпилем - 67,5 метрів, був обладнаний ліфтами фірми «Otis» і коштував 1 500 000 рублів.

Хмарочос стояв на місці нинішнього готелю «Україна», його називали шедевром у стилі модерн. За призначенням це прибутковий будинок на 94 квартири (близько 500 кімнат). На першому поверсі розташовувався торгівельний центр, а на 12-му в 1918 році відкрив свою студію художник Олександр Мурашко. Будинок був зруйнований у 1941 році.

У вересні 1941 року від вибуху міни була також зруйнована будівля цирку. Обидві наріжні будівлі, які були окрасою «Київського Парижу» були розібрані для розширення непарної частини вулиці.

Деякі будівлі відбудовувалися наспіх та зі значними втратами у декоруванні та інтер’єрах. На жаль, своє первинне розкішне оздоблення фасаду втратила також будівля Театру Франка, яка після радянської реконструкції та перебудови зараз має досить невиразну архітектуру.

У 1897 році київський мільйонер та власник цукрових заводів Лазар Бродський замовляє Георгію Шлейферу проєкт власної хоральної синагоги. Для будівництва обрали найрозвиненішу будівельну компанію Льва Гінзбурга. Вартість цього проєкту була просто захмарною та складала 150 тисяч карбованців. Синагогу відкрили у 1899 році до дня народження замовника.

«Велика кам’яна будівля нової молебні, яка обернена фронтом до вулиці Малої Васильківської, збудована у романському стилі у формі базиліки. Великий високий зал для молитов, окреме приміщення для жінок, та кімната для звершення таїнства шлюбів. Перед залою для молебню є передня та бічні кімнати, з яких ведуть сходи на балкони. Вівтар молебні, як і лавки для вірян, горіховий», — детально описує інтер’єр синагоги відома тогочасна газета «Кієвлянин».

У радянський час будівлю синагоги націоналізували. З 1955 року в ній розташовувався Ляльковий театр. Синагогу повернули Єврейській громаді на початку 1990-х років. Зараз це центральна синагога Києва, яку також називають Синагогою Бродського.

За життя Георгій Шлейфер мав у власності кілька будинків та був відомим міським домовласником.

У 1909 році для власних потреб він зводить собі розкішний двоповерховий маєток на вулиці Інститутській, де проживав з дружиною Ольгою та донькою Аріадною.

На жаль, на сьогодні він зберігся у перебудованому вигляді.

Також наступного року архітектор зводить поруч і розкішний п’ятиповерховий будинок у стилі модерн. На рівні другого поверху обидві будівлі сполучалися між собою та слугували апартаментами для членів його родини.

У своєму особняку архітектор розробив спеціальне освітлення та скляну стелю для власної галереї живопису. За спогадами нащадків зодчого, на свята він гостинно відкривав двері для відвідувачів, а також часто надавав свої картини для різних виставок.

Після революції колекція картин була розділена між музеями Києва. Понад 20 картин, серед яких також і портрет матері Кароліни Шлейфер, знаходяться у колекції Національного художнього музею.

Впродовж багатьох років Георгій Шлейфер опікувався охороною пам’яток. У лютому 1912 року він був одним з фахівців-істориків та аматорів, які при Київському художньо-промисловому та науковому музеї заснували відділ «Давній Київ». Якось на засіданні комісії він запропонував власним коштом видати перший том «Матеріалів з історії та топографії давнього Києва», а також надати допомогу в перегляді старовинних планів Києва, що зберігалися в губернському архіві.

Помер Георгій Шлейфер 9 квітня 1913 року від шлункової кровотечі у віці 58 років. Похорон відбувся з надзвичайною пошаною до нього як видатного київського діяча, зодчого, мецената. Церемонія прощання була у картинній галереї.

Поховали Георгія Шлейфера на цвинтарі біля Аскольдової могили (надгробок зруйнований у радянські часи).

Цікава інформація про видатного київського архітектора за посиланнями:

Ненудна історія | Архітектор Георгій Шлейфер, творець "Київського Парижу" / Київський Молодіжний центр | КМЦ

https://www.youtube.com/watch?v=W1JbN4cWql4

Пам’ять архітектора вшанували німецькі офіцери під час окупації нашого міста у 1941-1943 роках, перейменувавши на честь Шлейфера площу біля театру Франка, де колись Шлейфер насолоджувався виставами у свій власній ложі…

https://vechirniy.kyiv.ua/news/63329/

Втрачені пам’ятки Києва: театр Геймана на Заньковецькій https://vechirniy.kyiv.ua/news/63857/

"Мистецькі НЛО - нові літературні об’єкти" у відділі мистецтв Чернігівської обласної бібліотеки для дітей

Чергова виставка-огляд "Мистецькі НЛО - нові літературні об’єкти" відкрилася у відділі мистецтв Чернігівської обласної бібліотеки для дітей. Більшість книг на ній – це видання, підготовлені за сприяння державної установи «Український інститут книги» за кошти державного бюджету України та призначені для поповнення бібліотечних фондів.

Саме ці неймовірні книжки познайомлять юних читачів із історією українського театру, історією народних прикрас, вбранням періоду Гетьманщини, їжею, із дивовижними фактами про столицю нашої країни – Київ. 

Завдяки прочитанню цікавої інформації, користувачі поринуть у таємничий світ найвідоміших картин українського живопису, дізнаються про видатних вітчизняних композиторів ХХ-ХХІ ст. та їхні музичні шедеври.

Завітайте до відділу мистецтв та оберіть найцікавішу книгу для себе!

 

«Їмо вдома: традиційні страви Чернігівського краю»

 Про традиційні чернігівські страви - етнорозвідка відділу мистецтв Чернігівської обласної бібліотеки для дітей «Їмо вдома: традиційні страви Чернігівського краю».

Традиційна кухня в Україні створювалася протягом багатьох століть і у неї давня історія. У нас завжди до приготування їжі ставилися відповідально, а вміння смачно готувати вважалося мистецтвом.

Українська кухня надзвичайно унікальна й водночас багата на вишукані та смачні страви. Кожен регіон має власні особливі та улюблені традиційні рецепти.

Наприклад, на Чернігово-Сіверському Поліссі готують ситно, смачно і ґрунтовно, адже в меню багато страв з грибами, картоплею, рибою та найрізноманітніших напоїв з ягодами.
Багато видів дерунів, які або випікають тільки з картоплі, з додаванням по рецепту яєць та борошна, і то зовсім трохи, або з начинкою - м’ясною, грибною, сирною.

У Чернігівській області із задоволенням пригощають печенею – це страва в горщиках, до її складу входять картопля, квашена капуста і м'ясо.

У Городнянській громаді Чернігівщини є власний рецепт приготування картоплі - булани. Це проста повсякденна страва, яка дещо нагадує кльоцки. Подавали їх як окрему страву, разом із м’ясом чи супами, щедро приправляли шкварками, смаженою цибулею, сметаною чи капустою.

А на солодке – пиріжки з калиною, адже Чернігівщина багата на ягоди.

Дізнайтеся більше про чернігівські страви та пройдіть тест на знання кухні Чернігівщини за посиланнями:

Чернігівські страви. Частина І. Борщ із сушених карасів, юшка з кишечками, капусняк, подвійна уха

https://pechera.info/news/431-cernigivski-stravi-castina-i-borshh-iz-susenix-karasiv-iuska-z-kiseckami-kapusniak-podviina-uxa.html

«Гартаначка», «жаренка», «деруха», «гурки». Чернігівські страви, частина ІІ

https://pechera.info/news/449-gartanacka-zarenka-deruxa-gurki-cernigivski-stravi-castina-ii.html

Чернігівські страви. Частина ІІІ.  Місцеві десерти - «кваша», «бабка», «налисники», киселі

https://pechera.info/news/481-cernigivski-stravi-castina-iii-miscevi-deserti-kvasa-babka-nalisniki-kiseli.html

ТЕСТ. Гартаначка, калатуша, ґугаль і борщ по-сіверський. Що ви знаєте про чернігівську кухню?

https://pechera.info/tests/15-gartanachka-kalatusha-ual--borsch-posverski-scho-vi-znate-pro-cherngvsku-kuhnyu.html

Виставка-інсталяція "Великодні забавки"

Відділ мистецтв Чернігівської обласної бібліотеки для дітей запрошує ознайомитися із книгами, які розкажуть про особливості та традиції Великодня, символіку писанок у різних регіонах України. А також із поробками, які виготовлені саме до цього величного свята із паперу, ниток і тканини: великодні кошики, курчата, лялька-мотанка із крашанками, яйця-мотанки, великодні листівки та топери…

Великдень - свято Воскресіння Ісуса Христа, Воскресіння і пробудження природи до життя після довгого зимового сну. Запрошуємо до бібліотеки на знайомство з новими, пізнавальними і цікавими книгами і за новими знаннями!