Операторська робота Юрія Іллєнка у «Тінях забутих предків» стала відкриттям для світового кінематографа. А як режисер він подарував нам «Криницю для спраглих» — стрічку, що довгі роки була заборонена, але стала символом правди та мистецької свободи. «Вечір на Івана Купала», «Білий птах з чорною ознакою», «Легенда про княгиню Ольгу», «Молитва за гетьмана Мазепу» — кожен із цих фільмів є окремим світом, де історія та сучасність переплітаються у глибоких метафорах.
Юрій Іллєнко умів поєднувати поетичність і драматизм, особисте й національне, роблячи кіно простором для роздумів та відчуттів.
Юрій Іллєнко мав дві дати народження: 9 травня 1936 року він народився у місті Черкаси, у будинку свого діда, а 18 липня був зареєстрований у місцевому РАЦСі, тож по документах пишуть по-різному.
Під час війни сім’я Іллєнків була евакуйована до Сибіру, а вже у 1944 році повернулася до України.
У 1946 році батько, щойно повернувшись з фронту, завербувався у Москву на шкідливе виробництво скловати. Виїхали з Черкас, щоб згодом мати можливість дати дітям пристойну освіту. Тривалий час сім’я жила у бараці на території заводу.
У Москві діти Герасима Іллєнка закінчили школу і всі троє — Юрій, Вадим, Михайло — вступили до Всесоюзного інституту кінематографії ВДІК. Юрій закінчив операторський факультет і розпочав творчу діяльність як кінооператор. Дипломна робота “Прощавайте, голуби” принесла талановитому студентові найвищі нагороди у Празі й Локарно.
По закінченні навчання молодий оператор працював на Ялтинській кіностудії (1960-1963 роки). У 1963 році був запрошений до Київської кіностудії художніх фільмів імені О.Довженка. Тут дістав щасливу нагоду працювати оператором на зйомках фільму “Тіні забутих предків”, режисером якого був Сергій Параджанов. Після виходу в світ цей фільм за короткий час став лауреатом більш як ста міжнародних кінофестивалів і… приніс його творцям чимало клопотів на батьківщині. Бо стрічку, зняту за твором поетичного наповнення, що з любов’ю показала Гуцульщину та її людей, партійні ідеологи тут же витлумачили по-своєму, намагаючись звинуватити авторів в українському буржуазному націоналізмі.
В Україні лише через 25 років (у 1991 році) режисера С.Параджанова, актрису Л.Кадочникову, художника Г. Якутовича та оператора Ю.Іллєнка було відзначено Шевченківською премією. Іллєнко тоді, єдиний з цієї групи, відмовився від премії, пояснивши свою позицію так: “Навіщо мені нагорода за фільм, який я робив 20 років тому”.
Хоча в “Тінях” Юрій Іллєнко показав видатну операторську роботу, що заворожувала силою художності, неймовірною винахідливістю і красою. За кращу операторську роботу він одержав нагороду в Аргентині, мав відзнаки на інших фестивалях. Це був тріумф. Після якого талановитий творець вирішив стати кінорежисером і кінодраматургом.
Дебютував Юрій Іллєнко у новій якості фільмом “Криниця для спраглих” за сценарієм Івана Драча у 1965 році. Фільм викликав потрясіння своєю мистецькою силою і правдою.
Високу оцінку цьому фільму дали письменники, кіномитці після першого ж перегляду. Потрясіння викликав кінотвір і в офіційних колах. Та таке, що фільм був заборонений — на 22 роки! Вже після ув’язнення картини, подивившись її вперше, московські критики назвали стрічку новаторською. Коли цей твір показали на фестивалі у Сан-Франциско під час попереднього перегляду для міжнародної преси, що була акредитована на фестивалі, зал (200 діячів світового кіно!) аплодував фільму стоячи. У Мюнхені ця стрічка на фестивалі одержала диплом. Західна преса оцінила цю чорно-білу картину не тільки з точки зору художньої якості, а й з боку філософського звучання. Присутні знайшли в ній і експресіонізм, і сюрреалізм, а ще — просто документальний реалізм. Фільм репрезентував Україну в країнах Азії, Африці, Європи. А знімали його у селі Трушівці Чигиринського району нашої області. Це місце славиться дивовижними піщаними кучугурами.
У 1969 році Іллєнко створює блискучий фільм “Вечір напередодні Івана Купала”. Написаний за повістями Гоголя сценарій став вибухом творчого експерименту. Це була притча про чоловіка, який продав душу нечистому. Але вона вийшла за межі однієї людини й переросла у міфологічну історію України.
“Вечір напередодні Івана Купала” став зразком авторського кіно, і разом з тим кіно сміливого. “В ті часи, — напише Юрій Іллєнко, — ще шалено гостро відзивалось у мені притаманне кожному митцеві почуття відповідальності за свої творчі вчинки…”
Цей фільм було заборонено не тільки з причин естетичних, а й через момент концептуальний. Катерина ІІ у вигляді карлиці, їдучи в кареті потьомкінськими селами, вимагає, щоб “її народ танцював гопака”. Тобто Іллєнко зробив зухвалу спробу торкнутися забороненої сфери. Гротескне тлумачення постаті російської імператриці не могло пройти непоміченим. Офіційна радянська ідеологія, ведучи свій родовід із 1917-го року, категорично не дозволяла висміювати російських імператорів, а тим більше виявляти інтерес до такої теми, як колоніальна політика Москви.
“Вечір напередодні Івана Купала”, як і слід було чекати, тільки через 20 років зустрівся із зарубіжним глядачем і побував у Сан-Франциско, де здобув нагороду. Багато добрих відгуків було на фільм в американській пресі. Захід, нехай із запізненням, відкривав для себе талановитого режисера.
Великий успіх дістався фільму “Білий птах з чорною ознакою”, створеному в 1971 році: режисером і співавтором сценарію стрічки був Юрій Іллєнко. Фільм репрезентував Україну на VІІ Московському кінофестивалі, де завоював Золоту медаль. Епохальним став фільм “Білий птах” не тільки у творчості Юрія Іллєнка, а й для всього українського кіно. Цей успіх матиме незабаром своє відлуння у ставленні до всього українського кіно.
1973 рік закінчується арештом у грудні Сергія Параджанова. Цей період став нелегким випробуванням для Юрія Іллєнка, забороняють знімати Кірі Муратовій, Віктору Гресю, вперто не запрошують зніматися Івана Миколайчука, не видаються твори Ліни Костенко, Валерія Шевчука та багатьох інших письменників.
У цей складний час Юрій Іллєнко вступає до лав партії і приймає для себе рішення робити лояльні, ідеологічно вивірені фільми. Так з’явилися “Свято печеної картоплі”, “Смужка нескошених диких квітів”.
У 1980 році уславлений кінорежисер робить спробу перенести на екран “Лісову пісню” Лесі Українки, де втілено світ української міфології, природи, звичаїв, самої душі народу.
Пізніше був історичний фільм “Легенда про княгиню Ольгу”.
У “Солом’яних дзвонах” за оповіданням Євгена Гуцала Юрій Герасимович вирішив дослідити особистість, якій невідомо, що таке совість. Завдяки майстерності виконавця Леся Сердюка фільм одержав у Карлових Варах приз “За кращу чоловічу роль”.
У 1990 році виходить фільм “Лебедине озеро. Зона”, народжений розповідями Сергія Параджанова про його перебування у в’язниці. Фільм набув форми притчі про самопожертву в країні тоталітарного режиму. На фестивалі у Каннах він здобув дві нагороди і згодом ще багато міжнародних призів.
Після “Лебединого озера. Зони” у митця настає перерва, довжиною більш як у десять років. У цей період він пише сценарій “Агасфер”, теоретичну роботу “Парадигма кіно”. Юрій Іллєнко прийшов у кіно як режисер, який не задовольняється знайденим. Він був саме тим новатором, яких сучасники, на жаль, не завжди розуміють.
Остання картина “Молитва за гетьмана Мазепу”, так сталося, принесла Юрію Іллєнку водночас і славу, і несприйняття, викликала неабиякий ажіотаж. Незважаючи на підтримку фільму видатними кінорежисерами, зокрема Кірою Муратовою, стрічка й досі не прийшла до глядача. Про заборону цього фільму потурбувався міністр чужої держави. Анафему Мазепі церква колись оголосила під тиском царя Петра І. А козацька старшина таким чином віддала свого вождя дияволу. Ця подія ХVІІІ століття перевернула свідомість усієї країни. Якими побачив її героїв Юрій Іллєнко, ми й досі не знаємо…
У багатьох своїх фільмах Юрій Іллєнко відроджував велич України. Показуючи рідну землю, коли вона була виснажена і занесена піском у фільмі “Криниця для спраглих”, чи понівечену вибухами й смертями, як у “Білому птахові…”, він завжди освічувався їй у любові.
Юрій Герасимович був і видатним письменником. Мемуари у трьох томах “Доповідна апостолові Петру”, що вийшли у Тернопільському видавництві “Богдан” — це глибокий, гострий, відвертий, сміливий, публіцистичний твір, який не має аналогів в українській літературі.
Юрій Іллєнко написав також 20 сценаріїв і лібрето балетів, за якими створено 12 фільмів і 2 балети. У Києві (1968) і Відні (1992) пройшли виставки його живописних робіт.
Талановитий українець протягом сорока восьми років роботи в кіно половину з них був по суті безробітним. Та, незважаючи на всі перепони і переслідування, він став і лауреатом Державної премії імені Тараса Шевченка, і народним артистом України, академіком Академії мистецтв України, професором кафедри кінорежисури і кінодраматургії, Почесним доктором “Міжнародної кадрової академії”. Був нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, “Знак пошани”, “Медаллю Миру” та Почесною відзнакою Президента України (1996).
Юрій Іллєнко відійшов у вічність на Черкащині, в селі Прохорівка Канівського району 15 червня 2010 р. ... Він помер стоячи. Вже відчуваючи останні секунди земного буття, покликав синів, аби підняли його з ліжка, щоб стоячи прийняти виклик смерті. Навіть дивлячись у вічі смерті, не хотів бути скореним, побореним, слабким. Глибоко переконаний у тому, що кінець життя – це початок життя, а смерть – не закінчення життя, а перехід на інший його рівень,сказав: «Мертвий я зроблю для України більше, ніж живий і хворий...».
Прощання відбулося у Київському будинку вчителя, панахида відправлена у Володимирському соборі. Похований Юрій Іллєнко, за його заповітом, у селі Прохорівка.
Життя і творчість Юрія Герасимовича стали символом українського культурного спротиву в часи радянської імперської політики та ідеологічного тиску. У різні роки майже всі його стрічки через націоналістичне спрямування зазнавали нищівних ударів цензури і були заборонені.
Дізнатися цікаві факти із життя видатного українця за посиланнями:
Шилова Альона. Ляпас імперській політиці та персональна коліївщина: про що знімав Юрій Іллєнко
Юрій Іллєнко: історія життя класика українського кінематографу | Статті / Сніданок з 1+1
https://www.youtube.com/watch?v=4beoFeyqPiw
ЮРІЙ ІЛЛЄНКО: Титан українського кіно | Спогади / ЛЮБЛЮ КУЛЬТУРУ
https://www.youtube.com/watch?v=OM3OzwyAKHs
ЮРІЙ ІЛЛЄНКО: ворог совєтів, оператор Параджанова, друг Ющенка і режисер психоделічного фолк-горору / Телебачення Торонто
Немає коментарів:
Дописати коментар