Автор головної пісні країни : 210 років від дня народження Михайла Михайловича Вербицького : інформаційний дайджест
Впродовж останніх років для усіх українців найголовніший музичний твір нашої держави - національний Гімн, став найбільшим хітом. І, напевно, всі знають, що автором музики є Михайло Вербицький.
Відділ мистецтв розповідає про відомого українця, чию музику впізнає кожен громадянин України.
Відомо, що це композитор, який написав не лише Гімн. Він є автором великої кількості духовних та світських творів, солоспівів, творів для гітари тощо. Це була дуже цікава і рішуча особистість. Він зробив величезний внесок для української музичної культури.
Музикознавець та композитор Станіслав Людкевич писав: «Вербицький є найбільшим нашим, після Бортнянського, духовним хоровим композитором, творцем хорового стилю в Галичині. Його твори «Іже херувими», «Отче наш», світські пісні «Дай, дівчино», «Поклін», «Де Дніпро наш», «Заповіт» є перлинами хорової нашої музики. Його увертюри, у які вплітає народні пісенні і танкові мотиви… є першою талановитою спробою української симфонічної музики в Україні».
4 березня 2025 року виповнюється 210 років від дня народження Михайла Михайловича Вербицького - священника Української Греко-Католицької Церкви, композитора та хорового диригента, видатного музичного та громадського діяча, одного із перших професійних композиторів Галичини.
Михайло Вербицький народився на Надсянні в родині греко-католицького священника, декана о. Михайла-Андрія та його дружини Пелагії. Його рідне село називалося Яворник Руський (сучасне Підкарпатське воєводство, Польща), де віддавна проживає багато українців.
Коли Михайлу було десять років, його батько помер, а мати, вдруге вийшовши заміж, офіційно відмовилася від батьківських прав. Вихованням Михайла та його молодшого брата Володислава зайнявся далекий родич — перемишльський владика Іван Снігурський, який був одним із найвидатніших діячів Української Греко-Католицької Церкви. Тому з ранніх років Михайло був долучений до культурного життя свого краю.
У 1828 році Снігурський заснував при катедрі в Перемишлі хор, де співав юний Вербицький. Ті роки Михайло Вербицький описав у спогадах: «Школа у Перемишлі стала консерваторією в мініатюрі, а хор дорівнював добрій опері, виявилося, що існує в Європі крім трьох відмінних за характером категорій музики: німецької, французької, італійської, також четверта — українська». При цьому храмі Михайло Вербицький закінчив також гімназію та музичну школу.
На Великдень 1829 року хор Перемишльської єпархії з великим успіхом дебютував в урочистому богослужінні, на якому Вербицький разом з Іваном Лаврівським виступили як солісти. Побачивши такий блискучий результат, Іван Снігурський запросив із Чехії кваліфікованого диригента й композитора Алоїза Нанке, у якого Вербицький отримав ґрунтовну музичну освіту. Його вчителями також були Вінцент Серсаві та Франтішек Лоренц.
Важливе значення для формування Вербицького як композитора мав репертуар перемишльського хору, в якому були твори віденських класиків Йозефа Гайдна, Вольфганга Моцарта, Людвіга Бетховена, твори композиторів «золотої доби» української музики — Максима Березовського та Дмитра Бортнянського. Духовні концерти Дмитра Бортнянського найбільше вплинули на музику Західної України та світогляд Вербицького зокрема.
У 1833 році Михайло вступив до Львівської духовної семінарії, як і годиться сину священника (адже в ті роки це була практично спадкова традиція). Хоча його двічі виключали з семінарії через «веселі пісні, гру на гітарі, запізнення на ранкові молитви».
Втретє він припинив навчання через шлюб і необхідність утримувати сім'ю. У 1836 році одружився з австрійкою Йозефою-Барбарою Сенер. У подружжя народився син Іван. Після його народження дружина Михайла Вербицького у 1839 році померла.
Музика залишалася важливою частиною життя Михайла Вербицького: він керував хором навчального закладу, чудово грав на гітарі та створював численні твори для цього інструмента, які здобули популярність у галицькому домашньому музикуванні. У цьому «допомогла» важка травма, коли п’ятнадцять тижнів Михайлу довелось пролежати у ліжку. Семінаристам було заборонено читати книжки (окрім підручників), тому його приятель приніс гітару. І Вербицький навчився віртуозній грі. Гітара була його улюбленим інструментом упродовж життя. До слова, саме Вербицький запровадив моду на гітару в Галичині.
Збереглося також створене ним «Поученіє Хітари», перший посібник такого роду в Україні.
У другій половині 1840-х років Михайло Вербицький, ще так і не ставши священником, звернувся до релігійної музики. У цей період написав повну Літургію для мішаного хору, яка і сьогодні звучить у багатьох церквах Західної України, а також інші церковні композиції, серед яких «Ангел вопіяше».
Наприкінці 1840-х років у Галичині налагодилося активне театральне життя, Вербицький одразу заходився писати музичні номери до українських театральних вистав. Його музика додавала емоційного забарвлення постановкам і допомагала глядачам краще сприймати сюжет, тобто наближувала чужомовні сюжети до українського колориту. Музика мала настільки великий вплив, що навіть посередні п’єси ставали популярними.
Він написав музику до понад 20 вистав.
Вербицький не тільки писав музику для вистав, але й виступав як актор. У цей період він створив музику на текст Івана Гушалевича «Мир вам, браття, всі приносим», який під час революційних подій 1848–1849 років став гімном Галичини. Незважаючи на політичні обставини, які тимчасово призупинили розвиток театру, Вербицький продовжив свою творчу діяльність.
До висвячення Вербицький обвінчався вдруге на доньці капітана цісарського війська Франциска та Анни Баронів. У подружжя Вербицьких народилося двоє дітей, але старша донечка Марія померла, не доживши до двох років.
Михайло Вербицький став о. Михайлом лише 1850 років, коли закінчив Львівську семінарію та отримав ієрейські свячення, тобто у віці 35 років. Кілька років Вербицькому доводилося переїздити з однієї сільської парохії до іншої. Його першою парафією було село Завадів Яворівського району Львівської області, де він служив з 1850 по 1852 рік. Саме у Завадові народився другий син - Михайло. Але друга дружина також померла і отець Михайло сам виховував синів.
У Завадові священник створив церковний хор і донині його спів різниться від інших сіл.
Пізніше Вербицький був переведений до інших сільських парафій, і лише в 1856 році осів у селі Млини (тоді Ярославського повіту), де прожив решту свого життя.
Родина отця Михайла Вербицького завжди жила дуже скромно і переживала досить скрутні часи.
У 1860-х роках Вербицький знову звернувся до жанру співогри і написав кілька відомих творів для львівського театру «Руська Бесіда». Саме він створив музику до «Підгіряни», «В людях ангел, не жена, вдома з мужем сатана», «Сільські пленіпотенти» та інших популярних п’єс.
В останні роки життя Михайло Вербицький присвятив себе педагогічній діяльності, написанню статей і створенню музики. Серед його учнів були священики-композитори Віктор Матюк і Порфирій Бажанський.
Помер Михайло Вербицький у селі Млинах (на території сучасного Підкарпатського воєводства Польщі) від раку язика, залишивши по собі великий музичний спадок і незабутній слід в історії української культури.
У творчому доробку Михайла Вербицького твори різних жанрів, як-от: оперети, водевілі, мелодрами, музика для хорів та вокальних ансамблів тощо.
Отець Михайло Вербицький писав сакральні і світські твори. Саме йому належить збірка салонних пісень для чоловічих квартетів. Музикознавці говорять про те, що композитор залишив майже сорок церковних композицій, понад десять оркестрових рапсодій, кілька симфонічних увертюр, навіть полонези і солоспіви, музику до двадцяти театральних вистав, світські пісні.
Крім того, він створював музику, використовуючи вірші українських авторів. Наприклад, Юрія Федьковича, Володимира Шашкевича, Тараса Шевченка. Також написав близько сорока сольних пісень, які виконуються під гітару та шість — для фортепіано.
За словами українського композитора Станіслава Людкевича, найвизначнішими творами хорової музики Вербицького є «Заповіт», «Дай, дівчино», «Де Дніпро наш», «Поклін» (світські пісні) та «Іже Херувими», «Достойно», «Отче наш» (духовні пісні).
Також Людкевич додає, що саме Вербицькому «вдалося здійснити тодішній народний ідеал, потрапити в чистий та щирий тон народної душі». Таким чином, композиції Михайла Вербицького мають українську національну основу, водночас у них відображено новаторство композитора, його власний стиль.
Але його музична спадщина належно не вивчена. Пісні Вербицького миттєво розходились поміж людьми і чимало з мелодій отця донині вважаються народними.
Вшанування пам’яті Михайла Вербицького
Михайла Вербицького шанують і в Україні, і за її межами.
Вже традиційним є виконання гімну на могилі Вербицького кожним українцем, що навідується вшанувати його пам’ять.
У селі Млини, що нині знаходиться на польській території поблизу кордону, стоїть дерев’яна церква Покрови Пречистої Богородиці, збудована ще у 1740 році і яка є храмом для місцевої римо-католицької громади. Біля неї, на скромній могилі Михайла Вербицького, встановлено пам’ятник. У 2005 році, за ініціативою Степана Лукашика, над могилою композитора було зведено пантеон, освячений 12 квітня того ж року за участю Президента України Віктора Ющенка.
На Львівщині, в місті Яворів, також не забули про Вербицького: тут встановлено пам’ятник композитору, а його ім’я носять музична школа та одна з вулиць міста. У Львові є ще одна вулиця, названа на його честь. У 2013 році Львівське регіональне суспільно-культурне товариство «Надсяння» організувало Всеукраїнський конкурс на кращий проєкт пам’ятника Михайлові Вербицькому. Перемогу здобув проєкт скульпторів Андрія та Володимира Сухорських, а також архітектора Володимира Стасюка. 28 грудня 2015 року цей пам’ятник встановили у львівському сквері.
Не залишилася осторонь і Тернопільщина. У лютому 2015 року депутати Тернопільської міської ради прийняли рішення про перейменування музичної школи № 2 на честь Михайла Вербицького.
З нагоди 200-ліття від дня народження композитора, 4 березня 2015 року, українські делегації взяли участь у церемонії вшанування пам’яті Вербицького, що відбулася на цвинтарі в селі Млини Підкарпатського воєводства, де він похований. Напередодні, 28 лютого, у селі Яворник Руський на дзвіниці храму, де свого часу служив Михайло Вербицький, встановили меморіальну дошку.
На честь композитора названо вулиці й в інших містах. Наприклад, 20 травня 2016 року вулиця в Броварах отримала ім’я Михайла Вербицького.
Ще одним пам’ятним моментом стало відкриття 15 грудня 2022 року у Львівському органному залі найбільшого у світі класичного портрета композитора, автором якого є львівський художник Гліб Рахманін.
Також в Чернігові, 21 лютого 2023 року, міська рада прийняла рішення перейменувати вулицю Зої Космодем’янської на вулицю Вербицьких, вшановуючи пам’ять Михайла Вербицького та Миколи Вербицького-Антіоха.
Ці факти яскраво свідчать про те, як високо цінують постать Михайла Вербицького в українській історії та культурі.
Михайло Вербицький та музика до гімну України
Окремим важливим етапом у творчості Вербицького стало написання музики до пісні «Ще не вмерла Україна», яка згодом стала національним гімном України.
Дата створення пісні «Ще не вмерла Україна» досі залишається дискусійною.
Текст вірша Павла Чубинського у Галичині вперше був опублікований у грудневому числі часопису «Мета», який побачив світ близько 15 січня 1863 року. Цей номер був присвячений творчості Тараса Шевченка.
Ймовірно, це і надихнуло о. Михайла написати патріотичну пісню на основі цього тексту, тобто створити ноти. Адже саме після опублікування в часописі «Мета» вірш «Ще не вмерла Україна» набув великої популярності серед свідомої молоді Галичини.
Патріотична пісня прозвучала для публіки спершу у 1863 році у Перемишлі у музейній залі Духовної семінарії і виконав її сам композитор. Відтоді семінаристи поширювали пісню.
10 березня 1865 року в Перемишлі її вперше виконали на події, яка була присвячена пам’яті Тараса Шевченка. Тоді її заспівали на закінчення концерту під диригуванням Анатоля Вахнянина.
У жовтні 1910 року пісню «Ще не вмерла Україна» у кельнському відділенні «Грамофону» записали на платівку. Тоді її виконав український оперний співак Модест Менцинський. А в 1917–1920 роках композиція стала одним із державних гімнів Української Народної Республіки (УНР).
3 17 вересня 1991 року Українське радіо розпочинає свої передачі виконанням пісні-гімну «Ще не вмерла Україна», а 5 грудня того ж року вона вперше офіційно зазвучала урочисто на засіданні Верховної Ради України, присвяченому підсумкам Всеукраїнського референдуму та виборам Президента країни у виконанні уславленого хору ім. Г. Верьовки під керівництвом А. Авдієвського.
Лише 15 січня 1992 року мелодія Михайла Вербицького на слова Павла Чубинського затверджена як гімн України.
6 березня 2003року Верховна Рада ухвалила Закон України «Про Державний Гімн України». Закон утверджує національний гімн «Ще не вмерла Україна» на слова Павла Чубинського й музику Михайла Вербицького Державним Гімном.
Стаття 1 цього закону говорить: «Державним Гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького із словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського в такій редакції:
«Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду».
Михайло Вербицький – видатний композитор, чиє ім’я міцно вписане в історію України, як символ національної ідентичності та боротьби за незалежність. Його музика, що стала основою українського Державного Гімну, об’єднує мільйони людей, нагадуючи про силу, незламність і прагнення до свободи.
https://www.youtube.com/watch?v=WDquMqtkKLY
Михайло Вербицький – автор музики Гімну України | Велич особистості | квітень '2015
https://www.youtube.com/watch?v=g3ytxcmd0Mw
«Відомі львів'яни». Михайло Вербицький
https://www.youtube.com/watch?v=wvfDPpthsSE
«Серце запалене любов'ю». Вербицький Михайло Михайлович
https://www.youtube.com/watch?v=yTzomrxGf_Y
Михайло Вербицький - автор музики, відомої всьому світу
https://www.youtube.com/watch?v=A3kmKJ61osE
Гімн України. Запис 1910 року (перший запис). Anthem of Ukraine. Record of 1910 (first record).
https://www.youtube.com/watch?v=ZQZj7qLON6I
«Ще не вмерла»: фестиваль «Червона Рута» Чернівці 1989 року (Василь Жданкін, Віктор Морозов, Едуард Драч)
https://www.youtube.com/watch?v=0bIel85hh9o
Державний Гімн України/National Anthem of Ukraine
https://www.youtube.com/watch?v=oGNqtAPunwg
Михайло Вербицький. Державний Гімн України у виконанні Національного академічного хору України «Думка»
https://www.youtube.com/watch?v=NiiF280XevY
Гімн України у виконанні KOLA
https://www.youtube.com/watch?v=noAUBPrNBxY
«Ще не вмерла...» - Національний гімн України | National anthem of Ukraine
Немає коментарів:
Дописати коментар