Щорічно, 9 та 10 березня, відповідно до дня народження і смерті, Україна та увесь світ вшановує світлу пам’ять Великого Кобзаря - Тараса Григоровича Шевченка (1814-1861) – видатного українського поета, прозаїка, драматурга, художника, політичного і громадського діяча.
Ім'я Тараса Шевченка відоме в усьому світі: у багатьох країнах йому встановлені пам'ятники, його твори перекладені майже на всі мови світу, його ім'ям в Україні названі навчальні заклади, театри, площі, вулиці, міста.
Одним із найкращих зразків монументальної Шевченкіани у світі та найкращим пам’ятником Шевченку в Україні вважається монумент, встановлений у Харкові у 1935 році.
Постанову про спорудження першого в радянській Україні монумента Кобзареві Харківська міськрада затвердила 2 червня 1929 року. Через рік було оголошено Всеєвропейський конкурс на кращий проєкт. При консульствах п’яти держав відкрили приймальні, куди свої роботи могли відправити іноземці. Зрештою відгукнулося більше сотні митців, роботи яких оцінювали і відсіювали впродовж трьох років.
В листопаді 1933 року на додатковому огляді, де розглядалися допрацьовані проєкти, переможцями визнали дует скульптора Матвія Манізера й архітектора Йосипа Лангбарда.
Образ Кобзаря створювався непросто. Працюючи над проєктом, Матвій Манізер багато подорожував шевченківськими місцями, скрупульозно вивчав зовнішність Шевченка, твори, листи, ознайомився з посмертною маскою поета.
Над образами шістнадцяти фігур, розміщених біля підніжжя Тараса, скульптор працював з ретельністю. Власне, кожен із цих персонажів є самодостатньою скульптурою і досконалим витвором мистецтва. Можливо, досягти такого результату Манізеру вдалося завдяки старанню акторів курбасівського «Березоля», що впродовж місяця годинами щодня позували йому. Скажімо, образ шевченківської Катерини майстер ліпив iз Наталії Ужвій, яка до всього ще й тримала на руках свого двомісячного сина. Із молодих Сусанни Коваль і Леся Сердюка ліпилися юна селянка, парубок iз косою, а заодно й дужий кріпак із зв’язаними руками. Амвросій Бучма став прототипом повстанця часів Коліївщини і селянина з жорнами на плечах. Найбільше ж дісталося вже немолодому Івану Мар’яненку, який «грав», лежачи на підлозі, «закутого» в мотуззя, але непідкореного ворогом старого запорожця.
Сам пам’ятник будували цілий рік дві сотні робітників. Металічні конструкції, вагою 30 тонн, відливали у ленінграді. Цікаво, що монумент було виготовлено не з граніту, як може здатися на перший погляд, а з рідкісного каменя лабрадориту.
«Це, без сумніву, коштовна порода, що дуже рідко зустрічається в природі, — каже харківський скульптор Сергій Ястребов. — На земній кулі є лише п’ять його родовищ — в Америці, Африці й в Україні. У 1927 році в Нью–Йорку проходила міжнародна виставка природних будівельних матеріалів, де наш лабрадорит завоював гран–прі. Зараз ці запаси вже повністю вичерпані. Тому пам’ятник Тарасовi Шевченку в Харкові можна, без сумніву, назвати коштовною перлиною у діамантовій оправі».
Причому не лише через рідкісність використаної породи, а й через її чималеньку кількість — на будівництво пам’ятника пішло 75 вагонів різних будматеріалів, iз яких третина — саме лабрадорит. Останній, до речі, мав яскраво–чорний колір, проте з часом трохи посвітлішав.
Лабрадорит, до речі, ще й дуже міцний камінь. Старожили кажуть, що у роки Другої світової війни окупанти нерідко розважалися, стріляючи по скульптурах пам’ятника, але ті все витримали. У результаті саме біля підніжжя Кобзаря у 1943 році відбувся перший мітинг, присвячений визволенню Харкова від німецьких загарбників.
Відкрили ж монумент 24 березня 1935 року, через сім місяців після того, як Харків перестав бути столицею. Ця подія стала справжнім святом, на яке приїхали земляки Шевченка з Моринців і яке зібрало таку кількість бажаючих узяти в ньому участь, що довелося перекрити рух центральною вулицею міста.
Найбільш зворушливим моментом торжества стала мить, коли заграли перші акорди «Заповіту» і його враз підхопили хор iз семисот чоловік та всі, хто знав слова культового вірша Кобзаря. Кажуть, важко було повірити, що в зрусифікованому місті так багато людей знає творчість українського генія.
Сьогодні пам’ятник Тарасовi Шевченку — найвідоміший архітектурний символ Харкова.
Вірять харків’яни в магічну силу лабрадорового монумента. Скульптор між його шістнадцятьма фігурами спеціально заховав колесо від трактора часів колективізації, тож існує повір’я, що кожен, хто знайде його без підказки, зустріне незабаром у місті своє кохання або залишиться у Харкові назавжди.
Шматочок магії дістався і пальцю ноги лежачого гайдамаки. Кажуть, якщо його потерти, загадавши бажання, мрія неодмінно збудеться. Бідолашний палець вже затерли до мідного блиску.
У березні 2023 року комунальники, працівники «Зеленбуду», та волонтери укріпили пам’ятник Тарасу Шевченку — обклали монумент мішками із піском, щоб вберегти від руйнації в разі обстрілів.
Шевченківський національний заповідник – сакральне місце для кожного українця.
Бо саме тут похований видатний український поет, художник, громадський діяч та справжній символ нації Тарас Григорович Шевченко. Заповідник розташовується на Тарасовій горі (раніше Чернеча гора), на околиці Канева. На території комплексу знаходиться могила Тараса Шевченка, музей Тарасова світлиця, Музей Т. Г. Шевченка, різні пам’ятні знаки та паркова частина.
Найбільший в Україні пам’ятник Тарасу Шевченку встановлений саме на Тарасовій горі в Каневі. Тут, на високому дніпровському кручі, згідно з його заповітом, і похований видатний поет-пророк Тарас Шевченко. Спочатку на місці поховання місцевими жителями був насипаний курган і встановлений хрест, і лише в 1939 встановлено пам’ятник, який можна бачити сьогодні. Його автором також є скульптор Матвій Манізер.
Великий поет помер 10 березня 1861 року у Санкт-Петербурзі, де й був похований. Але друзі Шевченка пам’ятали, що він мріяв повернутися в Україну, пам’ятали його «Заповіт», тому вирішили перепоховати. Завдяки клопотанню Михайла Лазаревського, 8 травня домовину з тілом викопали й залізницею доправили у Москву. А далі труну повезли возом: Глухів, Кролевець, Батурин, Ніжин, Бобровиця, Бровари. У Києві Шевченка зустріли студенти університету Святого Володимира, який нині має ім’я Шевченка. У церкві Різдва Христового на Подолі відбулося прощання киян із видатним поетом. Студенти мали намір поховати Тараса на горі Щекавиця, над Дніпром, що нібито й відповідало заповіту. Але Григорій Честахівський, приятель Шевченка, запевняв, що поет хотів бути похований біля Канева, тому 20 травня труну з останками Кобзаря пароплавом «Кременчук» по Дніпру доставили у Канів. Після двох діб панахиди в стародавньому Успенському соборі Тараса поховали за 8 кілометрів від Канева, на Чернечій горі, яка нині називається Тарасовою.
У 1884 році на пожертви ентузіастів за ініціативи Варфоломія Шевченка (Тарасового родича) було зведено перший музей Кобзаря – народний. Це була хата під соломою, яка складалася з двох частин. В одній частині оселився просвітник і педагог Василь Гнилосиров. Як відданий прихильник Тараса Шевченка, він зобов’язався доглядати за могилою і створив «Книгу для відвідувачів», яку ведуть і нині. Першим у книзі розписався видатний композитор Микола Лисенко.
Другу половину хати займав сторож і доглядач могили Шевченка Іван Ядловський. Йому заплатили за п’ять років роботи, але працював він півстоліття (1884–1933 роки). Хата-музей існує й нині. Вона називається «Тарасова світлиця».
У тому-таки 1884 році на могилі Тараса Шевченка за проєктом Віктора Сичугова було встановлено чавунний хрест. Протягом 1935–1937 років звели будинок музею. Його автор – видатний український архітектор, творець українського архітектурного модерну Василь Кричевський.
Сучасний пам’ятник на могилі Кобзаря поставили у 1939 році. Творцями були скульптор Матвій Манізер та архітектор Євген Левінсон. Бронзового Тараса видно дуже здалеку, а особливо велично він виглядає з Дніпра, який котить води під Тарасовою горою.
До вершини гори ведуть 344 сходинки. Монументальний сходовий комплекс, із фонтаном та майданчиками для відпочинку, збудували у 1977 році. На вершині, просто під могильним курганом, є чудовий оглядовий майданчик, звідки відкриваються неймовірні, еталонні краєвиди долини Дніпра. Широке русло, острови, лівобережна заплава, яка тягнеться аж до обрію. На лівому боці Дніпра, навпроти гори, створено ландшафтний заказник «Тарасів обрій», а сама гора, разом з усіма об’єктами, розташованими на ній, утворює Шевченківський національний заповідник.
Впритул до Тарасової гори підходить територія Канівського природного заповідника. Це один із найстаріших та найменших природних заповідників України.
У Попередній список ЮНЕСКО Могилу Тараса Шевченка та Національний історичний та природний музей-заповідник внесли у 1989 році. Він виділений за змішаним критерієм.
Тарас Шевченко - видатний український поет, прозаїк, драматург, художник, політичний і громадський діяч. Він був людиною універсальних обдарувань та інтересів. Все його життя і творчість були присвячені українському народу. Поет мріяв про ті часи, коли його країна буде незалежною суверенною державою, коли в Україні шануватимуться мова, культура та історія народу, а люди будуть щасливими.
Тарас Шевченко став одним з головних символів не тільки української культури, а й української національної ідеї, а його творчість здобула любов і повагу багатьох поколінь.
Немає коментарів:
Дописати коментар