Левко Миколайович Ревуцький (1889-1877). Штрих до портрету |
![]() Після цього партійні керманичі чекали від Левка Миколайовича, так би мовити, литаврових творів, натякали на це. Тому композитор, як здогадувалися його близькі люди, раптом замовк, полишив писати музику і цілковито присвятив себе педагогічній діяльності. Можна упевнено стверджувати, що система згубила його Талант... Недарма кажуть: «Левко Ревуцький: геній, який знищив свій талант, щоб не танцювати під кремлівську дудку». Серед цікавих фактів про Левка Ревуцького - згадка про те, що за абсолютний слух його прозивали Камертоном. Крім того, упродовж 1944-1948 рр. він очолював Спілку композиторів України, неодноразово обирався депутатом Верховної Ради України (1947-1959 рр.), був знайомий і товаришував з Максимом Рильським, академіком Миколою Стражеском, Григорієм Верьовкою, Іваном Козловським... Ревуцький не любив полювання й до всього на світі ставився як до живого. Йому, голові Спілки композиторів Української РСР і народному депутатові, виділили машину. Та додому, на Банкову, він ходив пішки, всерйоз пояснюючи, що машині туди важко підійматися. На Печерську оселився не одразу. 1924 року, коли переїхав з Іржавця до Києва з дружиною та малим сином, привіз із собою дві кози й жив на Лук’янівці, тоді майже селі. Маестро мав багато учнів, серед яких чимало талановитих українських композиторів. Серед них: Георгій та Платон Майбороди, Аркадій Філіпенко, Вадим Гомоляка, Микола Дремлюга, Сергій Жданов, Анатолій Коломієць, Віталій Кирейко та багато інших, і не лише українців. Народний артист України, композитор Віталій Кирейко згадує: "Він якось непомітно цікавився тим, що ми читаємо, як ставимося до тих чи тих напрямків у живописі, скульптурі, архітектурі. Левко Миколайович виховував у нас прагнення до високої художньої майстерності, досконалості і витонченості музичної мови. Найбільше він наголошував на витонченості. Пригадую, як він брав додому мої недозрілі музичні проби і десь за тиждень приносив їх переписані власною рукою. Вони були настільки досконало оброблені, що я вражався. Очевидно, це і стало для мене вищою школою. Ми, учні Левка Миколайовича, вважаємо його за свого духовного батька. Його виняткова доброзичливість, чуйність, увага до них виявлялася навіть у дрібних життєвих деталях. Скажімо, у важкі післявоєнні часи він і фінансово допомагав своїм учням, тобто просто давав гроші без повернення". Композитор Яків Липинський - останній учень Левка Ревуцького - розповідав: "Приходимо ми на лекцію, і кажемо: - "Левку Миколайовичу, ось тут ми не знаємо, як вийти зі становища, не знаємо, як тут повернути думку". Левко Миколайович покрутить вуса, вміхнеться, погляне на свого учня, а потім починає пояснювати. А ви знаєте, що ви потрапили в ту ситуацію, в якій опинився, скажімо, Берліоз у такім-то творі. Так він у подібному випадку зробив. Ось дивіться: у нього було так, а він повернув так. І ось, дивіться, як чудово… А в мене в подібній ситуації такий варіант виходу. Я вам нічого більше не скажу, не дам конкретного рецепту, подумайте, поміркуйте. Левко Миколайович так невимушено підводив нас до основних моментів у творчій лабораторії, до вічних естетичних та етичних категорій, що ми якось непомітно перетворювалися на його однодумців, це входило в душу і ставало твоїм". Левко Ревуцький подбав про те, щоб наша, українська музика, не втрачаючи себе, увійшла як рівна у світову культуру. Щоб підняти її на такий рівень, потрібно було (майже буквально) відірватись від землі, як зазначають музикознавці. Це й зробив Ревуцький. Він створював твори на основі народних мелодій. І це вже був не звичний етнографізм, а те, що в світі звуть екзотикою. Ніби й та сама Україна, але - побачена з неба. Левко Миколайович Ревуцький – музична перлина Чернігівщини. (Прилуцький краєзнавчий музей імені Василя Івановича Маслова) http://surl.li/qrytq Лев Ревуцький | Невідомий Чернігів https://www.youtube.com/watch?v=9aNW_uLujoU |
Немає коментарів:
Дописати коментар