У 2025 році виповнюється 170 років з дня народження видатного київського архітектора, громадського діяча, підприємця та колекціонера Георгія Шлейфера (1855-1913). Він відіграв надзвичайно важливу роль у забудові Києва на зламі ХІХ і ХХ століть.
Завдяки прибуткам від підприємницької діяльності, видатний зодчий не мав потреби у постійному проєктуванні та працював для власного задоволення над найбільш ефектними спорудами.
Шлейфер походив із київських німців, батько - Павло
Шлейфер - теж був архітектором і художником.
Свого часу Шлейфер-старший навчався у Петербурзі. Там
його роботи експонувалися на академічних виставках разом з творами Тараса
Шевченка.
Обидва митці були добре знайомі між собою.
А у 1846-1847 роках вони брали участь у конкурсі на
заміщення вакантної посади викладача малювання Київського університету…
Після завершення навчання Павло Шлейфер повернувся до
Києва та викладав малювання в Інституті шляхетних дівчат.
У 1849 році Павло Шлейфрер одружується з Кароліною
Шнауфферт. Хоча про саму Кароліну відомостей майже не збереглося. Відомо лише,
що подружжя мало сім дітей, серед яких Георгій був третім.
Для забезпечення родини батько влаштовується на роботу
архітектором Київського Навчального округу. За час роботи він збудував другу
Київську та Житомирську гімназії, здійснював нагляд за будівництвом
Чернігівського благородного пансіону.
Серед найбільш відомих проєктів Павла Шлейфера —
будівництво Лютеранської кірхи, збудованої у 1855-1857 за проєктом архітектора
Івана Штрома.
Діяльність батька була гарним прикладом для юного
Георгія. Тому, вважається, що вибір професії став для нього визначеним
заздалегідь.
Тож після завершення Першої гімназії юний нащадок київського зодчого їде на навчання до Петербурзького будівельного училища.
У 1882 році Георгій Шлейфер знову повертається до Києва
та оселяється у батьківському домі на Тарасівській, 12.
Перший гучний успіх чекатиме молодого зодчого того ж
року: за декілька місяців він здобуває перемогу у конкурсі на будівництво
Київської біржі. На цей момент молодому архітектору було лише 28 років.
Монументальна споруда у стилі пізнього неоренесансу
тривалий час вважалася окрасою рогу вулиць Хрещатика та Інститутської.
Київська Біржа стає важливим центром не лише ділового, але й культурного життя міста. У залі будівлі часто відбувалися художні виставки, зокрема, щорічні експозиції Товариства пересувних виставок.
Талановитий архітектор швидко здобув професійний
авторитет та визнання колег. У 1883 році він успішно балотується до Міської
Думи.
З того часу, Георгій Шлейфер впродовж чотирьох десятиліть
брав участь у розв’язанні питань розвитку та забудови Києва. За рік він очолить
будівну комісію. Без його дозволу у Києві фактично не зводилася жодна будівля.
У 1885–1894 роках як член Київської міської управи
відповідав за будівельні справи, з 1882 по 1911 рік — неодноразово обирався
гласним до міської думи.
Брав участь у вирішенні низки питань щодо муніципального
господарства. Зокрема, у 1886–1887 роках надавав свою садибу на Подолі для
дослідів у справі артезіанського водопостачання.
У 1885 році Георгія Шлейфера обрали одним з директорів
Київського кредитного товариства; у 1897 році він став головою правління
товариства і цю посаду обіймав до кінця життя. Під його керівництвом кредитне
товариство виросло і зміцніло.
На честь 25-річної діяльності архітектора при київській 1-й гімназії була заснована стипендія. За положенням, вибір стипендіатів належав Шлейферу, а після його смерті право перейшло до педагогічної ради гімназії.
Одним з найбільших гучних будівельних проєктів кінця ХІХ
— початку XX століття стала забудова величезної садиби професора Фрідріха
Мьорінга, що займала площу понад 10 га між Хрещатиком та Липками.
Після смерті професора, його спадкоємці продали
київському домобудівному товариству, яке очолював Георгій Шлейфер, цю ділянку
за 800 тисяч карбованців.
Саме він займався плануванням, трасуванням вулиць та
забудовою величезного кварталу. У досить стислий термін на ділянці облаштували
вулиці: Миколаївську (архітектора Городецького), (Мьорингівську) Марії
Заньковецької, Станіславського (Нову), Ольгинську та площу Івана Франка
(Миколаївську).
Нові вулиці забудували розкішними прибутковими будинками,
збудованими за проєктами провідних тогочасних зодчих: Едуарда Братдмана,
Владислава Городецького, Миколи Казанського, Мартина Клуга, Олександра
Вербицького, Миколи Яскевича та інших.
«Київський Париж» одразу здобув величезну популярність серед киян, ставши своєрідною візитівкою міста. Місцевість часто з’являлася на поштових листівках поруч зі стародавніми сакральними пам’ятками стародавнього зодчества.
Ключові споруди нових кварталів зводилися переважно у
творчому німецькому тандемі Шлейфера та Брадтмана. Завдяки їхній спільній праці
на ділянці з’явилися розкішний п’ятизірковий готель «Континенталь», прибутковий
будинок Гінзбурга, драматичний театр «Соловцов» (Івана Франка) та цирк
Крутікова або Гіппо-палас.
Як вияв найбільшої вдячності до праці видатного архітектора, у день відкриття театру Соловцова, у 1896-ому, Георгій Шлейфер одержує у театрі свою персональну ложу…
Знаменитий «хмарочос Гінзбурга» (1912) був виконаний на
замовлення будівельника-підрядника, купця першої гільдії Лева Гінзбурга. Він
мав 12 поверхів, висоту разом із шпилем - 67,5 метрів, був обладнаний ліфтами
фірми «Otis» і коштував 1 500 000 рублів.
Хмарочос стояв на місці нинішнього готелю «Україна», його називали шедевром у стилі модерн. За призначенням це прибутковий будинок на 94 квартири (близько 500 кімнат). На першому поверсі розташовувався торгівельний центр, а на 12-му в 1918 році відкрив свою студію художник Олександр Мурашко. Будинок був зруйнований у 1941 році.
У вересні 1941 року від вибуху міни була також зруйнована будівля цирку. Обидві наріжні будівлі, які були окрасою «Київського Парижу» були розібрані для розширення непарної частини вулиці.
Деякі будівлі відбудовувалися наспіх та зі значними втратами у декоруванні та інтер’єрах. На жаль, своє первинне розкішне оздоблення фасаду втратила також будівля Театру Франка, яка після радянської реконструкції та перебудови зараз має досить невиразну архітектуру.
У 1897 році київський мільйонер та власник цукрових заводів Лазар Бродський замовляє Георгію Шлейферу проєкт власної хоральної синагоги. Для будівництва обрали найрозвиненішу будівельну компанію Льва Гінзбурга. Вартість цього проєкту була просто захмарною та складала 150 тисяч карбованців. Синагогу відкрили у 1899 році до дня народження замовника.
«Велика кам’яна будівля нової молебні, яка обернена
фронтом до вулиці Малої Васильківської, збудована у романському стилі у формі
базиліки. Великий високий зал для молитов, окреме приміщення для жінок, та
кімната для звершення таїнства шлюбів. Перед залою для молебню є передня та
бічні кімнати, з яких ведуть сходи на балкони. Вівтар молебні, як і лавки для
вірян, горіховий», — детально описує інтер’єр синагоги відома тогочасна газета
«Кієвлянин».
У радянський час будівлю синагоги націоналізували. З 1955 року в ній розташовувався Ляльковий театр. Синагогу повернули Єврейській громаді на початку 1990-х років. Зараз це центральна синагога Києва, яку також називають Синагогою Бродського.
За життя Георгій Шлейфер мав у власності кілька будинків
та був відомим міським домовласником.
У 1909 році для власних потреб він зводить собі розкішний
двоповерховий маєток на вулиці Інститутській, де проживав з дружиною Ольгою та
донькою Аріадною.
На жаль, на сьогодні він зберігся у перебудованому
вигляді.
Також наступного року архітектор зводить поруч і
розкішний п’ятиповерховий будинок у стилі модерн. На рівні другого поверху
обидві будівлі сполучалися між собою та слугували апартаментами для членів його
родини.
У своєму особняку архітектор розробив спеціальне
освітлення та скляну стелю для власної галереї живопису. За спогадами нащадків
зодчого, на свята він гостинно відкривав двері для відвідувачів, а також часто
надавав свої картини для різних виставок.
Після революції колекція картин була розділена між музеями Києва. Понад 20 картин, серед яких також і портрет матері Кароліни Шлейфер, знаходяться у колекції Національного художнього музею.
Впродовж багатьох років Георгій Шлейфер опікувався охороною пам’яток. У лютому 1912 року він був одним з фахівців-істориків та аматорів, які при Київському художньо-промисловому та науковому музеї заснували відділ «Давній Київ». Якось на засіданні комісії він запропонував власним коштом видати перший том «Матеріалів з історії та топографії давнього Києва», а також надати допомогу в перегляді старовинних планів Києва, що зберігалися в губернському архіві.
Помер Георгій Шлейфер 9 квітня 1913 року від шлункової
кровотечі у віці 58 років. Похорон відбувся з надзвичайною пошаною до нього як
видатного київського діяча, зодчого, мецената. Церемонія прощання була у
картинній галереї.
Поховали Георгія Шлейфера на цвинтарі біля Аскольдової могили (надгробок зруйнований у радянські часи).
Цікава інформація про видатного київського архітектора за посиланнями:
Ненудна історія | Архітектор Георгій Шлейфер, творець
"Київського Парижу" / Київський Молодіжний центр | КМЦ
https://www.youtube.com/watch?v=W1JbN4cWql4
Пам’ять архітектора вшанували німецькі офіцери під час
окупації нашого міста у 1941-1943 роках, перейменувавши на честь Шлейфера площу
біля театру Франка, де колись Шлейфер насолоджувався виставами у свій власній
ложі…
https://vechirniy.kyiv.ua/news/63329/
Втрачені пам’ятки Києва: театр Геймана на Заньковецькій https://vechirniy.kyiv.ua/news/63857/
